Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Україна в роки першої світової війни

«Українська карта» в передвоєнних міжнародних стосунках

Жодна із війн в світовій історії не обходилась без жертв і розрух. Особливих масштабів вони віщували набути в ході військового зіткнення, до якого з невідворотністю наближались провідні європейські країни а за ними і держави на інших континентах уже з рубежа XIX і XX століть.

З метою перерозподілу світу оформились два угруповання — Четверний (спочатку троїстий) союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) та Антанта (Англія, Франція, Росія до яких пізніше, вже в ході війни, приєднались Італія, США, Японія та деякі інші держави).

Серед основних суперечностей, що викликали перманентну напругу та конфлікти, були стосунки між Росією та Австро-Угорщиною, Росією та Німеччиною. І вже через своє особливе геополітичне становище Україна з неминучістю потрапляла у сферу першочергових інтересів ворогуючих коаліцій, ставала одним із епіцентрів майбутнього військового протиборства.

На момент вибуху світової війни українські землі продовжували бути поділеними між двома найкрупнішими імперіями - Російською та Австро-Угорською. І обидві імперії не приховували своїх давніх задумів — територіального розширення, передусім за рахунок українських земель.

Росія планувала силою зброї довести «споконвічність» своїх прав на Галичину і Прикарпатську Україну Австро-Угорщина, природно, не збиралася не лише поступатися жодною із етнічних українських територій — Східна Галичина, Буковина, Закарпаття (Карпатська Русь), але і мріяла про те, щоб захопити всі західноукраїнські землі. Не відходили в минуле висунуті ще наприкінці XIX століття, плани реалізації під зверхністю Німеччини Пангерманського союзу, згідно яких в сферу життєвих інтересів останнього потрапляла Україна. Навіть сили, що лише розраховували на відродження в ході війни польської державності, й ті беззастережно включили до майбутнього утворення галицькі та західноукраїнські землі як «історично польські».

На приєднання до себе українських земель Бесарабії й частини Буковини за сприятливого розвитку військового конфлікту сподівалася Румунія.

Тонкий аналітик В. Липинський передбачав такі найголовніші гіпотетичні можливості для України в разі військового зіткнення Роси та Австро-Угорщини.

1) Якщо на території України залишиться все як і було й війна закінчиться розширенням Австрії в напрямі Адрюнополя, то тоді Україна заплатить за цей конфлікт кров'ю українських солдатів з російської та австрійської армій і в результаті виявиться ще більше ослабленою,

2) Якщо ж Росія у війні з Австрією захопить Східну Галичину й Буковину, то це для українського національного руху буде катастрофою,

3) Якщо Австрія окупує частину Правобережної України, то захоплена територія опиниться в такому ж становищі, в якому тоді знаходилась Східна Галичина — тобто неминуче стане об'єктом польської експансії.

Посилена увага до українського питання пояснювалась не лише далекосяжними планами територіальних надбань, але й стратегічними розрахунками на ближчу перспективу — майбутні військові суперники прагнули підірвати потенціал, могутність противної сторони через свідоме провокування у її стані сепаратистських рухів. Зрозуміло, що ідеологічні зусилля тут спирались на досить масштабну державну підтримку, ставали обопільним місцем докладення зусиль різних спеціальних служб тощо. Наприклад, значну увагу до України напередодні війни виявляли міністерства закордонних справ і преса Англії та Франції. Вони прагнули так «зрежисерувати» прийдешні події, щоб в результаті розгортання українського сепаратистського руху ослаблялася Австро-Угорщина Швеція ж, навпаки, слідом за Німеччиною, чекала на такий результат, але вже щодо Росії.

Найбільших і безпосередніх зусиль тут докладали найближчі сусіди України. Так, при міністерстві закордонних справ Австро-Угорщини виник спеціальний відділ «Українська агітація». Його мета була цілком конкретною — ідеологічна «обробка» українців.

В Державному історичному архіві Росії в Санкт-Петербурзі у фондах вищих органів управління Російської імперії збереглося багато документів, в яких напередодні і в ході війни фігурувало українське питання. У щотижневих і щоденних доповідях цареві Миколі II, Голові кабінету міністрів, міністрам — внутрішніх справ,закордонних справ, військовому та ін. — оглядах зарубіжної преси, у доповідях, складених на основі розвідувальних даних, завжди існував розділ «Українське питання». Нерідко він набував досить значного обсягу, іноді складав окремі папки.

Зібрані в тих фондах матеріали свідчать, що напередодні і в ході Першої світової війни у Австро-Угорщині та Німеччині практично щоденно публікувалась маса матеріалів з «українського питання». В Росії український визвольний рух незмінно вважали плодом австрофільських, германофільських зусиль, а в Австро-Угорщині по ньому наносили постійні удари, інкримінуючи українцям москвофільство.

Отже, посилення шовіністичних настроїв як необхідний складовий елемент підготовки і розв‘язання Першої світової війни створювали вкрай несприятливі обставини для розвитку українського національного руху, породжували наростаючі репресії проти нього в обох ворогуючих коаліціях.

Аналізуючи на основі численних фактів розвиток визвольної боротьби в Україні, М. Грушевський доходив висновку, що терор і репресії, в тому числі й такі масовані, яких зазнало суспільство після 1907 р., не зламали волі українців «Навпаки, — стверджує видатний історик, — на загальнім тлі всеросійської реакції й спаду революційної хвилі, в порівнянню з пониженням громадянської енергії, яке давало себе знати в сих роках в громадянстві російськім, український рух з його неослабною волею до розвитку і боротьби ставав явищем все більше яскравим і політичним».

З українським рухом, як важливим реальним чинником, почали рахуватись і власті, що вдавались лише до окремих ударів по ньому, не маючи вже змоги здійснити фронтальну атаку, і загально-російські революційні організації, що намагалися встановити контакт з визвольними тенденціями народів національних окраїн, влити їх потенціал в єдине русло антисамодержавної боротьби На силу й значення українського руху дедалі більшу увагу почала звертати й російська інтелігенція в Україні.

Як виявиться врешті-решт, український фактор, українське питання стануть вагомою причиною розвалу в ході війни обох імперій Романівської та Габсбургської, приведуть до логічної появи на геополітичній карті світу української держави. Однак, цьому передуватумуть роки неймовірних людських випробувань, незчисленних страждань і бідувань.