Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Українські емігранти на Американському континенті

Xарактерні для життя західноукраїнського селянства у другій половині XIX — на початку - XX ст. явища безземелля і малоземелля, безробіття через надлишок робочих рук, тягар нестерпних податків призвели до масової еміграції, переважно спрямованої на Американський континент, де ще тоді було чимало територій, неосвоєних народногосподарською діяльністю людини, і уряди таких країн, як США, Канада, Бразилія, заохочували масове переселення з-за кордону.

Першими українськими переселенцями до США у 70-х рр. XIX ст. були закарпатці. Найбільше їх було серед шахтарів, яким заробітки діставалися найважче через вкрай тяжкі умови праці, постійний ризик підземних аварій з небезпекою для життя, хронічні хвороби легенів тощо.

Духовним життям українських переселенців опікувалися церковні пастирі. З 1884 р. і до кінця 90-х рр. українські поселенці спорудили понад півсотні церков і каплиць. Церковне життя поєднувалося з культурно-просвітнім, що сприяло підтриманню національної самосвідомості переселенців. Для дітей українців при церквах відкривалася школи українознавства. І діти, і дорослі охоче відвідували там же створені українські самодіяльні хорові, музичні, танцювальні й драматичні гуртки. Організовані у багатьох місцях компактних поселень українців їхні громадські об'єднання — так звані «братські союзи» — налагодили видання українських часописів. Заснована 1893 р. священиком Григорієм Грушкою як друкований орган Українського народного союзу україномовна газета «Свобода» видається в США й донині.

На кінець XIX ст. українська громада в США налічувала більше 200 тис. чоловік. І хоч у масі своїй вона жила тоді ще у нестатках, але, завдяки піклуванню національно свідомих церковних і світських просвітників, зберігала народні традиції і громадський побут, усвідомлювала себе єдиною спільнотою.

Кількісно набагато меншою наприкінці XIX ст. була українська громада Канади. За десятиріччя з часу прибуття туди 1891 р. перших переселенців вона зросла до 24 тис. чоловік. Переважну їх більшість становили колишні галичани й буковинці. Земельні ділянки від уряду одержували у безлюдних лісових хащах.

Сяк-так спорудивши землянку для тимчасового мешкання, майбутні фермери вдень і вночі (і то протягом не одного року), щоб мати ділянку поля, корчували ліс. А щоб придбати робочу худобу, плуг, борону, інше сільськогосподарське знаряддя, щороку на кілька місяців залишали свої господарства і наймалися працювати на шахти й заводи, на прокладання шосейних доріг і залізниць, на спорудження міст.

Здебільшого воліли жити селищами з обов'язковою наявністю церкви, школи, пошти тощо. Так само, як це зробили українські першопереселенці у США, їх земляки у Канаді одне з перших своїх селищ, яке виросло на цілинних землях за 200 миль від Вінніпега, назвали «Україною». Потім новоутворені селища називали іменами існуючих на Україні міст і сіл, а також видатних синів українського народу — Б. Хмельницького, І. Сірка, Т. Шевченка та ін. Назви селищ — Воля, Свобода, Згода, Мир.

Найтяжчими на американському континенті виявилися труднощі, яких зазнали українські першопереселенці у Бразилії та Аргентині. Природні умови тут були зовсім інші, ніж на Батьківщині. Одинаками перші сміливці з Галичини і Буковини прибули сюди ще в 70-80-х рр. XIX ст. Далеко не всім в умовах незвичного тропічного клімату серед незаселених пустель, прерій і джунглів удалося здійснити мрію про створення власного фермерського господарства. Хронічні хвороби, великий відсоток смертності через брак елементарної медичної допомоги та антисанітарно, побутових умов призвели до того, що чимало українців повернулося до дому.

І все ж переселення українців на Американський континент продовжувалося і в перше десятиріччя XX ст. Тоді сюди приїхало близько 300 тис. чоловік з Галичини і Буковини, а 40 тис. — із Закарпаття. Проте не лише у фермерстві та робітництві шукали тепер поселенці шляхів до свого працевлаштування. Серед них з'являються й перші підприємці, щоправда, на той час переважно у сфері обслуговування. Вони відкривали корчми, крамниці, ремісничі майстерні, склади постачання населенню палива, пекарні, які своєю високоякісною продукцією (хлібобулочні вироби, печиво медівники, торти та ін. ) набули доброї слави і серед корінного населення.

Апогеєм українського національного руху в США стало створення у 1915-1916 рр. двох великих крайових суспільно-політичних організацій — «Федерації українців у Злучених Державах» і «Української Ради в Америці».

Розвивалося й громадське життя українців Канади, кількість яких за перше десятиріччя XX ст. зросла на 85 тис. чоловік На 1904 р. в українських поселеннях Канади налічувалося 40 початкових шкіл, хоча цієї кількості було замало тисячі українських дітей не мали змоги навчатися грамоти. Загострилася потреба в учителях української мови. Для їх термінової підготовки у штаті Манітоба відкрилися вчительські курси За період їх роботи з 1905 до 1911 р. вони випустили понад 300 учителів. Отже, навчання було двомовним — англійсько-українським. Використовувалися підручники, надіслані з Галичини В свою чергу, серед українських поселенців збиралися кошти для фінансування українських шкіл у Галичині, приймалися резолюції на підтримку вимоги відкриття українського університету у Львові. Великого розмаху серед канадських українців набув культурно-просвітницький рух. Відкриті в різних поселеннях Канади українські читальні не тільки популяризували твори класиків української художньої літератури, а й стали місцем вечірнього навчання дорослих, влаштування театральних вистав і концертів. Зростаючий громадський авторитет українців серед корінного населення Канади відкрив їм шлях до загальної суспільно-політичної діяльності Українців стали обирати до органів міського або провінційного управління.