Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Національне відродження. Руська трійця

Внаслідок реформ та інших урядових заходів наприкінці XVII ст. створення релігійного фонду підтримки сільських священиків, заснування духовної семінари для уніатів у Відні 1774 р., відкриття греко-католицької духовної семінари у Львові 1873 р., створення при Львівському університеті, відкритому 1784 р., так званого Руського інституту українська національна інтелігенція, що тоді рекрутувалася майже виключно з середовища греко-католицького духовенства, піднялася до сприйняття нових ідейних віянь. Саме з її лав як найбільш освіченої суспільної верстви вийшли перші будителі національної свідомості західних українців.

Перша хвиля національного відродження в Галичині була пов'язана з діяльністю перемишльського культурно-освітнього осередка, що сформувався навколо єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського у 20—30-х рр. XIX ст. До цього осередка входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський, Иосиф Левицький та ін. Учасники гуртка виявили великий інтерес до вітчизняної історії, до життя народу, його мови й усної творчості, чимало зробили для піднесення українського шкільництва І Могильницький став автором першої в Галичині «Граматики» української мови (початок 20-х рр. ) і наукового трактату «Відомість о руськом язиці», в якому доводив, що українська («руська», за його визначенням) мова започаткована ще в Київській Русі. Інтерес до національної історичної спадщини й мови та усної народної творчості почали виявляти й представники духовенства на інших західноукраїнських землях Іоанникій Базилович, чернець Мукачівського монастиря, став автором першої наукової праці з історії Закарпаття — «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича» (Кошиці, 1799 — 1805 рр.), в якій документально обгрунтував автономність закарпатських русинів як невід'ємної частини східного слов'янства. Згодом (1843) фундаментальну шеститомну «Історію карпатських русинів» створив відомий учений — славіст і церковний діяч Михайло Лучкай. Він був також автором першої на західноукраїнських землях друкованої порівняльної «Граматики слов'яно-руської мови» (Буда, 1830 р. ), в якій подібно до перемишльських діячів висловлювався за церковно-слов'янську мову (в її карпато-українській редакції) як літературну мову закарпатських українців. На Буковині першу спробу друкувати українські народні пісні кириличною азбукою зробив Іван Велигорський (1806). Проте наступні діячі на буковинській літературній ниві Гаврило Продан і Василь Фарлеєвич продовжували вживати застарілу книжну мову Перша друкована на Буковині світська книжка «Псалми» В Фарлеєвича (1846) була написана, за висловом Юрія Федьковича, «мовою ченців XII ст.».

У 30 — 40 рр. центром національного руху стає Львів, де діє громадсько-культурне об'єднання романтиків «Руська трійця» Засновники об'єднання — Маркіян Шашкевич (1811 — 1843), Іван Вагилевич (1811 — 1866) та Яків Головацький (1814 — 1888), у той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінари. Вони глибоко переживали територіальну розчленованість України і щиро вболівали над гіркою долею народу.

Засновники об'єднання, вбачаючи своє головне завдання в тому, щоб за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою «підняти дух народний, просвітити народ», відкрити йому світ, допомогти усвідомити «гідність свою і свою силу» і тим самим підтримати і продовжити на галицькій землі справу, розпочату літературними діячами Наддніпрянської України, підпорядкували вирішенню цього завдання усю свою багатогранну, багато в чому піонерську діяльність. Вони займалися збирацькою, дослідницькою, видавничою й публіцистичною діяльністю в сфері значного комплексу гуманітарних дисциплін (народознавства, фольклористики, мовознавства, пам'яткознавства, джерелознавства, археографії, історіографії, літературознавства), а також літературно-художньою та перекладацькою діяльністю Новаторським підходом були позначені їхні виступи за утвердження національної літератури живою розмовною мовою і створення цією мовою шкільних підручників (наприклад, «Читанка» М. Шашкевича), проти латинізації письменства (брошура «Азбука і abeca-dio» М Шашкевича), спроби впровадження рідної мови в повсякденний ужиток інтелігенції, церковні проповіді, оспівування в літературних творах патріотизму, поетизація героїчних сторінок національної історії.

Визвольні мотиви у сконцентрованому вигляді знайшли своє відображення в підготовлених « Руською трійцею» альманахах. Особливо відзначився цим рукопис «Зорі» (1834), який через цензурну заборону не побачив світу. Цими ж мотивами, хоч і в дещо приглушеному звучанні ( з огляду на цензуру), наскрізь пронизана і славнозвісна «Русалка дністрова» (1837). Ця перша народна книга, ластівка нової, демократичної культури на західноукраїнських землях, своєю формою (живою народною мовою, фонетичним правописом, «гражданським шрифтом і ще більше своїм змістом), тяжінням до традицій власної державності та політичної незалежності, возвеличенням національно-визвольної боротьби, поетизацією народних героїв (Морозенка, Довбуша, Бойчука, подвигів козацтва, учасників гайдамацького руху) маніфестувала нескореність духу українського народу.

Сміливий виступ авторів одразу проти усіх авторитетів — політичного, соціального й літературного — дав підставу І. Франкові назвати цю книгу «явищем наскрізь революційним». Своїм змістом вона цілком відповідала тій міси, на яку чекав від спогадів про минуле М. Шашкевич допомогти «воскресити в новій силі руську славу, руську власть!» Разом з тим це була перша в Україні книга, яка, за словами І. Франка, вказувала «далекий ясний образ свобідної всеслов'янської федерації в освіті і спільній роботі політичній». Появу «Русалки Дністрової» прихильно зустріли однодумці «Руської трійці» її вітали визначні національно-культурні діячі України (М. Максимович, О. Бодянський, І. Срезневський, Т. Шевченко, М. Костомаров), представники польської, чеської, сербської і хорватської громадськості. Незважаючи на цензурну заборону, «Русалка Дністрова» поряд із «Кобзарем» Т. Шевченка стала духовним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель на тривалу перспективу.

Підсумком патріотичної діяльності «Руської трійці» стало формальне визначення основних програмних засад українського національного руху в публіцистичній статті. Я Головацького «Становище русинів в Галичині», опублікованій німецькою мовою під псевдонімом Гаврило Русин у німецькомовному «Щорічнику з слов'янської літератури, мистецтва і науки» (Лейпціг, 1846 р. ). Цими програмними положеннями передбачалось піднесення українців Австрійської імперії до рівня інших національно відроджуваних слов'янських народів звільнення народних мас, передусім селянство, від гніту дідичів, бюрократи і лихварів, насамперед шляхом скасування панщини або заміни її чиншем, підняття середнього стану, піднесення промисловості, культури і законності шляхом поширення загальнокорисних знань рідною мовою, запровадження шкільної освіти рідною мовою, викладання української мови у вищих школах з метою підготовки кадрів інтелігенції, здатної працювати в українськомовному середовищі, розвитку літератури, культивування історичних традицій, заснування журналів.

Першими кроками діяльності в дусі цих програмних засад були видання братами Яковом та Іваном Головацькими альманаху «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1846 — 1847рр ), який продовжував традиції «Руської трійці», поява в середовищі українських міщан Львова проекту заснування товариства «Руська матиця» для видання популярних книг для народу та його періодичного друкованого органу «Галицька пчола» (1847), пожвавлення праці духовенства над заснуванням україномовних народних шкіл (1847).

Стаття Я. Головацького, як і загалом діяльність «Руської трійці», знайшла жвавий відгомін не тільки в Галичині, а й поза її межами її знали і схвалювали представники інтелігенції Буковини, серед яких поширювавася також альманах «Вінок русинам на обжинки» Знайомство з діяльністю «Руської трійці» сприяло формуванню літературних інтересів та визначенню патріотичного напряму творчості закарпатського письменника Олександра Духновича (1803 — 1865). Багато спільного має, зокрема, його патріотична поезія «Вручаніє» («Я русин бил, єсьм і буду») з віршем М. Шашкевича «Руська мати нас родила». Визначною подією в культурному житті Закарпаття став вихід у світ його букваря «Книжица читальная для начинающих» (1847). Це була перша на Закарпатті книга, написана для народу, і народною мовою. Вона здобула велику популярність у краї, витримала кілька видань і була важливим засобом протидії політиці мадяризації щодо закарпатських українців.

Таким чином, діяльність «Руської трійці» започаткувала еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення наукових і культурно-мовних завдань до постановки завдань політичних і соціально-економічних.