Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Реформування народного господарства та суспільного устрою

Оволодіння Габсбургами західноукраїнськими землями спричинило нову ситуацію в їх політичному, соціальному й культурному розвитку. Хронологічно воно збігалося з початком реформ освіченого абсолютизму, здійснюваних Марією Терезою та Йосифом II в 70-80-х рр. XVIII ст. їх головним завданням було пристосування абсолютної монархії до дедалі зростаючих ринкових відносин та нових тенденцій суспільного життя. Досягти цього передбачалося посиленням державної централізації та підпорядкуванням правлячій династії усіх ділянок життя держави і суспільства.

У ході реформ дворянство було усунуте від керівництва місцевою адміністрацією, а натомість запроваджено управління державних чиновників. Упорядковано систему обліку й контролю, проведено перші статистичні переписи земельних володінь і населення, скасовано внутрішні митні кордони і численні збори, запроваджено податок із доходів. У галузі економіки проводилася політика протекціонізму, заохочувався розвиток промисловості й торгівлі, в'їзд до країни іноземних спеціалістів. Змінено систему комплектування війська запроваджено обов'язкову військову повинність (їй не підлягали тільки дворяни й особи інтелігентних професій) та центролізований набір рекрутів.

З метою підвищення продуктивності землеробства та зростання кількості населення, що, згідно з тогочасними економічними теоріями, вважалося найважливішими передумовами піднесення могутності держави, було реформовано аграрні відносини Иосифа II патентом від 5 квітня 1782 р. скасував особисту залежність селян від дідичів і надав їм елементарні громадянські права одружуватися без згоди пана, переселятися, обирати професію, передавати своє майно у спадщину, навчати дітей грамоти у школі або ремесла у місті. Патент від 16 червня 1786 р. обмежив панщину до трьох днів на тиждень Інший патент (9 серпня 1786 р.) зобов'язав селян, які відробляли менш як три дні панщини на тиждень, виконувати на панському полі додаткові роботи під час жнив та сінокосу (літні помічні дні) за невелику плату, але в межах узаконеної тижневої норми — не більше трьох днів 1787 р. складено перший земельний кадастр (Йосифинську метрику). Тоді ж землі селянського користування (рустикальні) були відокремлені від панських (домінікальних) і дідичам заборонено самовільно розпоряджатися ними. Селяни одержували право спадкового користування своїми наділами. Неподільну владу дідичів над підданими обмежували урядова заборона бити селян (1788), надання їм права вільного продажу продуктів свого виробництва, права скаржитися на панів (1781), а сільським громадянам — права самоврядування (1784).

Вершиною реформаторської діяльності Йосифа II став «урбаріальний» патент від 10 лютого 1789 р, який проголошував скасування панщини та заміни її чиншем, розмір якого залежав від прибутків селянського господарства. Селянинові мало залишатись 70% його прибутку, 12,2 — йти на державні податки, а 17,8% — на чинш дідичеві Для Галичини встановлювалася зменшена норма державного податку 8,3% селянського прибутку від землі.

Значні зміни внесено в життя церкви її підпорядковано державі. Дещо послаблено монополію католицької церкви за рахунок усунення обмежень і дискримінації некатолицьких конфесій (1781). Ліквідовано частину монастирів, з майна яких утворено так званий релігійний фонд для благодійних цілей. Держава взяла на себе підготовку й утримання священнослужителів та відкрила їм широке поле діяльності над моральним вихованням молоді в навчальних закладах. Окремим законом зрівняно в правах євреїв

Важливі зміни відбулися в системі освіти. Вперше шкільну освіту переведено на державний кошт. Згідно з шкільною реформою 1774 р. в містечках і великих селах створювалися початкові школи («тривіальні»), в окружних центрах — «головні», а в центрах провінцій — «нормальні «, в яких велася також підготовка вчителів. Колишні монастирські середні школи перетворено на гімназії. Роботу освітніх закладів нормували державні навчальні програми та обов'язкові підручники.

Усі ці реформаторські заходи відповідали суспільному прогресу. Але централізаторсько-абсолютистські тенденції та бюрократичний спосіб їх проведення спричинили загострення суспільно-політичних суперечностей у країні. Реформи наштовхнулися на опір різних сил, і, врешті-решт, частина з них (насамперед у сфері аграрних відносин, як, наприклад, урбаріальний патент 1789 р. ) була скасована самим Йосифом II та його наступниками

Відхід від реформаторського курсу, який почався в країні після смерті Йосифа II, тривав майже до середини XIX ст., коли уряд з метою опанувати внутрішньополітичну ситуацію, яка склалася на той час, розпочав новий виток реформ 1846 р. рядом законодавчих актів внесено часткові зміни в аграрні відносини у Галичині скасовано літні помічні дні й візницьку повинність селян, дещо зменшено панщину, селянам надано право розпоряджатися земельними наділами (продавати, передавати у спадщину, заставляти до 2/3 їх вартості), оскаржувати дії дідичів у адміністративних органах. Радикальніші реформи почалися під час революції 1848 р. Тоді імператорським патентом від 17 квітня 1848 р. оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині 31 липня 1848 р. дію патенту поширено на Буковину. Згідно з ухвалою Угорського сейму (березень 1848р. ), підтвердженою згодом імператорським патентом (2 березня 1853р.), стало вільним і селянство Закарпаття. За звільнення селян дідичі згодом одержали великий викуп і, крім того, поступово заволоділи майже всіма лісами і пасовищами. Скасування панщини остаточно ліквідувало юридичну залежність селянина від панського двору. Селяни також стали власниками наявної у їхньому користуванні землі. Завдяки цьому селянство перетворилося на самостійну суспільну силу, а згодом — і на важливого чинника політичного життя.

Революція поклала початок демократичним реформам у суспільному житті Конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. Австрія була проголошена конституційною монархією, в якій законодавчу владу мали виконувати спільно імператор і парламент, декларовано демократичні свободи (свободу особи, совісті і віросповідання, друку, зборів, організацій, гласність суду, відповідальність міністерств перед парламентом тощо), усім народам гарантовано непорушність їх національності й мови 22 липня 1848 р. у Відні був скликаний загально імперський парламент (рейхстаг), який, переїхавши восени 1848 р. до м. Кромержижа, зайнявся підготовкою конституції Був вироблений її проект, яким передбачалося перетворення Австрійської монархії у федерацію вільних і рівноправних націй. Проте в умовах спаду революції уряд 7 березня 1849 р розпустив парламент, а за кілька днів до того (4 березня) оголосив так звану откройовану (даровану зверху) конституцію від імені нового імператора Франца-Иосифа І. Нею в Австрії відновлено централізовану монархію, щоправда, все-таки декларувавши національну рівноправність. Ця конституція, однак, фактично не набула чинності і 1851 р. була скасована.

Почалася дев'ятилітня епоха неоабсолютизму, яка характеризувалась відновленням необмеженої влади імператора та зведенням до мінімуму реформаторської діяльності. Лише частково було підтверджено аграрне законодавство революції 1848 р. 1859 р. був виданий закон про свободу промисловості. Громадянські права й свободи обмежувались, було відновлено цензуру. Певне значення мала реформа освіти, спрямована на модернізацію навчальних закладів. Був проголошений принцип загальної початкової освіти для дітей віком від 6 до 12 років. Однак освіта знову підпорядковувалася завданням уніфікації й германізації. В системі освіти перевага надавалась німецькій мові. Навчання національними мовами допускалось тільки в початкових школах.

Новий цикл конституційних реформ почався в Австрії у 60-х рр. У результаті їх проведення було поступово ліквідовано абсолютинський режим і відновлено конституційно-парламентське правління. Початок цьому процесу поклав документ від 20 жовтня 1860 р, відомий під назвою Федеральної конституції, згідно з яким передбачався розподіл законодавчої влади між імператором і рейхстагом та провідними сеймами. А завершився він австро-угорським компромісом, згідно з яким Австрійська держава перетворилася на дуалістичну (двоїсту) Австро-Угорську імперію, і прийняттям грудневої конституції 1867 р., яка на півстоліття визначала політичний статус держави як конституційної монархії.

Конституція декларувала недоторканість особи, житла і власності, свободу слова й друку, право спілок і зборів, формальну рівність національностей і мов у школі, установах та громадському житті, надавала обмежену автономію окремим краям. Законодавчу владу представляв двопалатний парламент (рейхстаг), компетенцією якого були загальні питання державного життя, інші — передавались у відання крайових сеймів. Депутати рейхстагу і крайових сеймів обиралися чотирма куріями — великих землевласників, торгово-промислових палат, міст і сільських громад — на основі високого майнового цензу. Це майже на 50 років забезпечило перевагу в законодавчих органах, з одного боку, представників великої земельної власності та багатого міщанства, з другого — представників панівних і привілейованих націй. Куріальна система у виборах до рейхстагу була скасована під час виборчої реформи 1907 р., яка, запровадивши загальне, рівне, безпосереднє виборче право при таємному голосуванні, значною мірою сприяла демократизації політичного життя в країні. У виборах до крайових сеймів куріальна система збереглась аж до першої світової війни.