Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Загально російський визвольний рух і Україна

Самовідданими борцями не тільки за українську справу показало себе багато представників інтелігенції України XIX ст. Епізодично вони допомагали також полякам виборювати незалежність їхньої батьківщини, незважаючи на те, що вона мислилась ними з включенням земель. Правобережної України. Загалом же така шовіністична позиція польських революціонерів не могла сприяти їх єднанню з діячами українського національного руху, хоч ті й другі прагнули повалення Російської імперії. Неоднозначною виявилася й роль загально російського визвольного руху в історії України тих часів. 3 одного боку, він, розхитуючи політичний режим царського самодержавства і згуртовуючи маси на боротьбу за соціальні перетворення, тим самим підривав устої Російської імперії. А в цьому, звичайно, були зацікавлені усі, хто виступав за ліквідацію національного гноблення в Україні. 3 другого боку — нехтування українською справою, яке відверто виявили загально російські революційні організації (від народницьких до соціал-демократичних), що діяли в Україні, відвертало від них учасників українського національного руху. Неодноразові спроби Михайла Драгоманова порозумітися з російськими революціонерами, переконати, що для їх же користі потрібно брати до уваги українську справу, вести в народі українською мовою агітацію за свої суспільно-політичні ідеали, як правило, не знаходили підтримки.

На словах це обґрунтовувалося тим, що, мовляв, інтернаціональне у суспільному житті має бути вище національного, на практиці повне ігнорування національних потреб українського народу російськими революціонерами повністю збігалося з русифікаторською політикою царського самодержавства щодо України. Отже, Драгоманов мав усі підстави заявити на сторінках своєї славнозвісної праці «Історична Польща і великоруська демократія» (Женева, 1881 р. ) «Дуже багато російських соціалістів найсерйознішим чином зрозуміли формулу Інтернаціоналу «Пролетарі всіх країн (націй), єднайтеся» у такому вигляді — «Пролетарі всіх країн, підлеглих російській державі, обрусівайтеся!»

Та й українську демократичну молодь, значною мірою зрусифіковану навчанням у середніх і вищих навчальних закладах, зросійщену побутом великих міст України, постійним спілкуванням з однодумцями у Росії, вже не лякало обрусіння.

За свого життя Драгоманов, котрий до самої смерті (1895) боровся за політизацію українського національного руху, так і не дочекався створення української політичної партії.

Драгоманов вважав, що не похвали, а жалю заслуговували найсамовідданіші учасники загально російського визвольного руху — українці для свого рідного народу вони являли собою марну втрату. Такої ж думки, як і Драгоманов, були його видатні послідовники — Іван Франко і Михайло Грушевський, не побоюючись звинувачень у національній обмеженості, з якими обрушувалися на них зашорені імперським мисленням російські революціонери й демократи. Подальший розвиток історичних подій довів правоту провідників українського національного руху їх суспільно-політична, культурно-освітня і науково-творча діяльність єднала спільністю національних інтересів усе українство, незалежно від місця його проживання у тодішній державницькій підлеглості чи то Російської, чи то Австро-Угорської імперій.