Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Київська Русь

Народження Давньоруської держави наприкінці IX — початку X ст.

Князювання Олега в Києві (882—912) почалося згідно зі свідченнями «Повісті» зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях: «Цей же Олег почав міста ставити і встановив данини словенам, кривичам і мері».

Далі Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь: «Почав Олег воювати древлян і примучив (підкорив) їх, збираючи з них данину по чорній куниці». По тому до складу держави, що формувалася, увійшла більшість південно-руських (а також радимицьке) племінних княжінь: спочатку сіверян і радимичів, потім уличів. Давньоруська держава почала складатися на півдні. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.

Включаючи до складу молодої держави землі племінних княжінь, Олег та його наступники на київському столі опікувалися насамперед збиранням данини й прагнули перешкодити стяганню її передусім Хозарським каганатом. Уже за Діра й Аскольда поляни припинили сплату данини хозарам. А далі «пішов Олег на сіверян, і переміг сіверян, і наклав на них данину легку, і не дозволив хозарам данину платити». Так само київський князь учинив і з радимичами. Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племінні об'єднання — чудь і меря.

Київська Русь почала складатися й розвивалась як політична держава, її створили руські люди, які були переважною більшістю її населення. Разом з ними в Київській Русі жило понад 20 різних народів. Розселяючись просторами Східної Європи, слов'яни спілкувалися з багатьма етносами, що з давніх-давен жили там: із скіфами, сарматами, фракійцями, згодом болгарами та аланами — на півдні, з балтами — на заході, з угро-фінами — на північному сході й заході. Неслов'янські народи влилися до складу Київської Русі здебільшого мирним шляхом.

Соціальний, культурний та економічний вплив слов'янського світу сприяв суспільному розвиткові не слов'ян, що були тоді майже виключно мисливцями і скотарями. Яскравим прикладом співробітницва між етнічно різними народами було створення в середині IX ст. своєрідної конфедерації, що складалася з двох слов'янських (кривичів і словен) і двох неслов'янських (чуді й весі) союзів племен чи, може, навіть племінний княжінь. Це протодержавне утворення було попередником північного осередку державності, що сформувався поблизу озера Ільмень у другій половині IX ст.

Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства — примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення грандіозного воєнного походу Русі на Візантію 907 р.

Літопис Нестора під тим роком оповідає: «Пішов Олег на греків на конях і в кораблях, і було кораблів числом 2000. І прийшов до Царгорода (Константинополя), греки ж замкнули Суд*, а місто зачинили... І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса й поставити на них кораблі. І з погожим вітром напнули вони вітрила й пішли з боку моря до міста». Візантійському імператору Михаїлу довелося просити миру.

У створеній на основі народних переказів і дружинних пісень оповіді «Повісті» про похід Русі на Царгород 907 р. крізь фольклорну, романтичну й напівлегендарну форму проглядає реальна картина воєнної операції. Коли величезний руський флот наблизився до Золотого Рогу, грецька сторожа «замкнула» бухту, натягши товстелезний залізний ланцюг між двома кам'яними баштами, що височіли з обох боків затоки (залишки того ланцюга і руїни башт збереглися до нашого часу). За наказом Олега воїни поставили лодії на котки й потягли їх волоком. Звичайно, лише під вітрилами, хай і на колесах, судна не могли рухатися суходолом.

Завдяки переможному походові Русі на Царгород Олег одразу ж підписав вигідний для своєї держави мир з імператором. Візантійському урядові довелося сплатити велику контрибуцію й надати особливі пільги (яких не мала жодна інша країна) руським купцям і послам. Зокрема, греки повинні були протягом шести місяців годувати тих купців, постачати їм вітрила, снасті й інше корабельне спорядження. А 911 р. русько-грецька угода була суттєво доповнена. У ній було окреслено правові норми взаємовідносин, правила розв'язання конфліктів, що виникали між русами і візантійцями. Договори 907 і 911 рр. є першими дипломатичними й правовими актами молодої Давньоруської держави.

Іншим важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Київської держави кінця IX — початку X ст. був східний. Згідно з арабськими джерелами було здійснено кілька походів Русі в землі Арабського халіфату на південно-західному узбережжі Каспійського моря. За свідченням арабського автора аль Масуді, близько 912 р. 500 руських лодій досягли Волгою південного берега Каспію. Дехто з істориків гадає, що саме в цьому поході наклав головою князь Олег Віщий, обставини смерті якого залишаються загадковими.

Походи Русі на Візантію тривали майже до середини XI ст. Одним з головних їх чинників було прагнення правлячої верхівки Київської держави забезпечити головний тоді ринок збуту для продукції сільського господарства і промислів, що збиралася з підвладного населення у вигляді данини, попервах її най примітивнішої й насильницької форми — полюддя. Сучасник княгині Ольги візантійський імператор Константан Багрянородний описав стягнення полюддя на Русі: «Коли настане листопад, одразу ж їхні князі виходять з усіма росами з Києва і вирушають у полюддя, що іменується «кружлянням» а саме — в Славінії (слов'янські землі) древлян, дреговичів, кривичів, сіверян та інших слов'ян, що є данниками росів (у даному контексті князя та його дружини. — Авт.). Годуючись там протягом усієї зими, вони знову, починаючи з квітня, коли розтане лід на річці Дніпро, повертаються до Києва». Потім руси споряджають лодії-однодеревки і відпливають до Візантії продавати зібране.