Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Кирило-Мефодіївське товариство

Криза кріпосницького господарювання, посилення колонізаторської політики російського царизму в Україні одночасно з іншими чинниками зумовлювали розвиток національного руху. Ного найрадикальніших учасників уже не задовольняли лише культурно-просвітницькі заходи щодо видання українських книжок і журналів, публікації фольклорних записів, фахового вивчення та популяризації знань з історії України. На передній край боротьби проти національного гноблення висунулися загальні суспільно-політичні вимоги ліквідації самодержавно-кріпосницького режиму, встановлення демократично-республіканської форми правління, державної незалежності України. На початку 40-х рр. XIX ст. центром національно-визвольного руху став Київ Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток «Київська молода», поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян з кріпацтва. Пропаганду своїх ідеалів гуртківці мали вести на основі євангельських заповідей. На своїх засіданнях гуртківці, обговорюючи майбутнє України, залучали положення праць французьких філософів — утопістів — Сен-Сімона, Фур'є, чеських, словацьких пропагандистів ідей панславізму Яна Колара, Павела Шафарика, Вацлава Ґанки. Проте вийти за межі свого гуртка у пропагандистській діяльності члени «Київської молодої» так і не змогли. Найактивніші діячі київської молоді вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров, умовивши ще кількох гуртківців, а згодом залучивши й нових членів, створили навесні 1846 р. справжню нелегальну політичну організацію — Кирило-Мефодпвське товариство (або братство). Воно дістало назву на честь відомих слов'янських братів — просвітителів, православних святих Кирила і Мефодія. У засіданнях товариства активну участь брали поет і художник Тарас Шевченко, письменник і педагог, автор «Української граматики» та української абетки, яка увійшла в історію під назвою «кулішівка» і якою й донині друкують книжки Пантелеймон Куліш, полтавський поміщик, педагог і журналіст, який здобув вищу освіту в Парижі, де й сформувався як непохитний прихильник ідеї Великої французької революції, Микола Савич, поет і перекладач Олександр Навроцький, етнограф і фольклорист Панас Маркович, педагог Іван Посяда, поет і публіцист, автор правознавчого трактату «Ідеали держави» Георпй Андрузький, педагог Олександр Тулуб, педагог Дмитро Пильчиков.

За родом фахових занять більшість з них — викладачі або студенти віком від 19 до 30 років За походженням — переважно діти дрібномаєткових дворян Згодом імена доброї половини цих братчиків увійшли в історію української культури зірками першої величини.

Головною метою своєї діяльності Кирило-Мефодіївське товариство вважало утвердження національно-державної незалежності України з демократичним ладом за зразком Сполучених Штатів Америки або Французької Республіки у конфедеративній спілці, таких же незалежних слов'янських держав. Кожна з цих держав мала б становити окремий штат або ще розподілятися на кілька штатів Київ мав стати центральним містом конфедеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулюючий міждержавні взаємини орган — собор (або сейм). Для загального захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат мав би свої збройні сили, упорядковані постійними міліцейськими формуваннями. Всі громадяни мали навчатися військовій справі, щоб бути готовими в разі війни стати на захист батьківщини. Щодо громадянських прав населення Всеслов'янської федерації й України в ній, то передбачалися скасування станів, смертної кари і телесних покарань, обов'язкове початкове навчання, свобода віросповідання, заборона «будь-якої пропаганди як марної при свободі».

Ідеї визволення слов'янських народів з-під іноземного гніту та їх державно-федеративного єднання мали поширюватися шляхом літературно-просвітницької пропаганди. Члени братства виступали за повалення царського самодержавства й ліквідацію кріпацтва в Російській імперії.

Програму товариства викладено в «Книзі буття українського народу», або «Законі Божому» Цей історико-публіцистичний твір братчики склали спільно, обґрунтувавши весь його зміст заповідями Євангелія Христового. Розробили вони і статут організації. В ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів, держав і громадян майбутньої слов'янської республіканської конфедерації і викладалися статутні права й обов'язки членів Кирило-Мефодіївського товариства.

Громадська діяльність кирило-мефодіївців зосереджувалася навколо освіти народу і шляхів піднесення економіки України. Зокрема, вони збирали кошти для видання популярних книжок з практичними рекомендаціями сільським господарям, склали проект запровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Наполегливо обстоював необхідність поширення освіти в народних масах Т. Шевченко, сам брався за складання шкільних підручників А. Шевченкові поетичні твори, передусім ще не надруковані, але вже відомі багатьом з поширюваними рукописними списками, поеми політичної тематики «Сон», «Кавказ», «І мертвим і живим», «Великий льох» та інші, справляли значний вплив на формування національної свідомості народних мас. Ці твори прямо закликали до боротьби проти національного та соціального гніту, який панував тоді в Україні. Та й сам Шевченко багато їздив по Україні й пропагував серед народу визвольно-демократичні ідеї.

Близькою Шевченку була й ідея єднання слов'янських народів. У поемі «Єретик ' він висловлював свою найсокровеннішу мрію «щоб усі слов'яни стали добрими братами». Цю поему Шевченко присв'ятив Павелу Шафарику. Свідки розповідали, що Шафарик, одержавши цей рукопис, плакав вдячними сльозами. Так само, коли один з кирило-мефодіївців тимчасово виїздив за кордон, Шевченко і ним передав рукопис своєї поеми «Кавказ» для вручення великому польському поету і революціонеру Адаму Міцкевичу.

Кирило-мефодивське товариство проіснувало трохи більше року Навесні 1847 р царські власті заарештували у Києві всіх 12 постійних учасників засідань товариства і під конвоєм відправили до Петербурга. Шеф жандармів граф Орлов розіслав у всі губернії Російської імперії таємного листа, в якому хвалився що ліквідував у Києві небезпечну антиурядову організацію, програмні документи якої містили «революційні і комуністичні правила».

Слідством над кирило-мефодіївцями керував сам Микола І. Він же затверджував вирок кожному. Всіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства покарали без усякого суду засланням до різних місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо під час арешту в нього знайшли рукописи його анти царистських і антикріпосницьких творів. Поета — революціонера заслали у малозаселені тоді Оренбурзькі степи рядовим солдатом з найсуровішою забороною писати й малювати.

Звичайно, розгром Кирило-Мефодіївського товариства завдав відчутних втрат лавам активних діячів українського національного руху. Однак остаточно його поховати царизм не зміг. В одному з листів, надісланих Шевченку на заслання, говорилося: «Багацько тут таких, що згадують Вас...що Вас не стало, а натомість стало більше людей — аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали...» Отже, підпілля українського національного руху продовжувало діяти.

Михайло Грушевський ознайомившись з матеріалами слідчої справи кирило-мефодіївців, підсумував їх діяльність так: «Це покоління української інтелігенції стояло під впливом роботи сеї київської лабораторії», що «гадки і плани кирило-мефодіївців пішли широко в громадянство». Симон Петлюра наголошував, що український рух «цілком виходить із стадії неясних устремлінь і кристалізується у програмі першої політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства». А Сергій Єфремов навіть почув у діяльності кирило-мефодіївців «перший голосний крик збудженої до життя української нації», яка їх устами проголосила своє прагнення до здійснення політичних ідеалів державності, народоправства, федералізму.