Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Остання аграрна реформа та її наслідки

Не минуло й півстоліття з часу проголошення селянської реформи 1861 р., як царський уряд, підштовхуваний масовим селянським рухом, що набрав наймогутнішого розмаху в Україні напередодні і в період демократичної революції 1905—1907 рр. , змушений був знову зайнятися проблемами села Новопризначений глава уряду П. Столипін протягом 1906—1910 рр. став запроваджувати нову аграрну реформу, її головною метою було створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продуктивність сільського виробництва.

У результаті цієї реформи сільська община була позбавлена права виступати єдиною незаперечною розпорядницею у справі перерозподілу орних земель і пасовищ Кожен селянин дістав право продажу свого земельного наділу або купівлі землі. Виходячи з общин, заможні селяни могли вимагати об'єднання їм належних у різних місцях земельних угідь в одне рівноцінне, яке називалося «відрубом», а то й взагалі виселятися за межі села і створити своє окреме хутірське господарство Новостворений Селянський банк надавав «відрубникам» і «хуторянам» грошові кредити для господарського облаштування.

Столипінська аграрна реформа на українських землях, де вже було чимало заможних селян (найбільше — на Правобережжі й Півдні), мала цілком позитивні наслідки На хутори й відруби виселилися 226 тис. селянських господарств, що становило майже половину їх загальної кількості, реформа сприяла розвитку ринкових відносин на селі, ширшому застосуванню машин і добрив, що зумовлювало зростання товарності сільського господарства.

З 1910 до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. дес. і загалом становила 22,9 млн дес. 1913 р тут було досягнуто найбільшого валового збору зернових 1 200 млн пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила понад 25%, а щодо вивозу зернових — і того більше понад 40%, 250-300 млн пудів щорічно. Вона могла б бути ще більшою.

Але значна кількість бідняцьких господарств була малопродуктивною і малотоварною, що обумовлювалося невисокою середньою врожайністю зернових з окремий культур вона коливалася від 9 до 10 ц. з га.

Столипінська аграрна реформа не зачепила поміщицьких землеволодінь. Хоча з часу реформи 1861 р. українські поміщики й продали, переважно заможним селянам, половину своєї землі, але в їх руках на 1914 р. залишалося понад 10 млн дес. Причому близько 5 тис. поміщиків володіли в середньому по 1 600 дес Ясно, що за наявності значного прошарку малоземельних селян, кількість яких з середнім наділом 2 дес. 1914 р. сягнула 2 млн (з них половина не мала ні коня, ні корови), українське село весь час було у постійному соціальному напруженні.