Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

IX. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ (КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК XX СТ.)

9.24. Братство "тарасівців", його роль у розвитку українського національно-визвольного руху

1. Виникнення націоналістичної течії в українському русі.

2. Створення братства тарасівців .

3. Програшні положення братства.

4. Розпад братства.

Наприкінці XIX ст. в українському русі у середовищі молодих інтелігентів виникає націоналістична течія. Вона виникла як реакція на кризу культурницького руху (українофільства). Зрозуміло, що глибинною причиною був колоніальний стан українського народу в Російській імперії.

На початку 90-х pp. XIX ст. у Києві утворився студентський гурток, до якого входили М. І. Міхновський, С. М. Шелест, А. П. Кучинський та ін. Цей гурток мав тісні стосунки з провідними діячами українського руху. З цього гуртка вийшли діячі, які невдовзі заснували таємне "Братство тарасівців". Ще у 1891 р. під час перепису рухомого майна в Полтавській губернії відомий українофіл О. О. Русов залучив до цієї роботи багатьох студентів. Саме під час цієї роботи склався гурток з чотирьох студентів (І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, В. Боровик). Улітку 1891р. вони, склавши клятву вірності ідеї визволення України на могилі Т. Г. Шевченка, заснували таємне товариство, члени якого згодом стали називати себе "братство "тарасівців".

Першим прилюдним виступом "Братства" стало читання промови на шевченківських роковинах у березні 1893 р. в Харківському університеті. Того ж року вона була надрукована у галицькому часописі "Правда" під назвою "Profession de foi молодих українців". Ідеї, висловлені в промові, навряд чи можна охарактеризувати як націоналістичні (самостійницькі), але на тлі аполітичного культурництва та загального занепаду українського громадсько-політичного руху вони виглядали справжнім національним радикалізмом. У своїй промові вони стверджували:

— українці є окрема нація;

— як кожна нація, українці потребують національної волі для "праці і поступу";

— повна автономія України (на той час на це гасло не відважувався ніхто);

— єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої концепції соборності української держави);

— негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнали його користь для національного руху;

— радикалізм і екстремізм щодо "відступників";

— необхідність українських шкіл;

— вживання української мови та ін.

Ідеї "Братства" знайшли своїх прихильників, але широкого поширення не знайшли в силу свого різко негативного ставлення до інших течій українського руху та й в силу особистих якостей лідера "Тарасівців" М. І. Міхновського.

Братство "тарасівців" було створено за принципами таємної організації і розбивалось на "п'ятірки", які на середину 90-х років діяли в Харкові, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах.

Члени братства проводили, в основному, організаційно-виховну роботу, спрямовану на формування національної самосвідомості.

У 1893 р. в Києві відбувся організаційний з'їзд братства, який, можливо, мав надати організації більш стрункої форми. Але, оскільки братство "тарасівців" не мало конкретної програми дій, а подекуди просто дублювало старе культурництво в своєрідних екстремальних формах (наприклад, демонстративне носіння національного одягу), воно стало занепадати. Наприкінці 90-х років воно фактично розпалося. Цьому сприяли і поліцейські переслідування членів організації.

Ключові дати

1891 р. - створення братства "тарасівців"