II. КИЇВСЬКА РУСЬ

2.2. Назва "Русь" та "Україна"

1. Походження назви "Русь".

2. Походження назви "Україна".

З процесом становлення державності у слов'ян середнього Подніпров'я тісно пов'язаний термін "русь". У давньоруських писемних пам'ятках має чотири значення: етнічне-народ, плем'я; соціально-суспільний прошарок або стан; географічно як територія, земля; політичне-держава. Існує багато концепцій походження слова "русь": скандинавська (від місцевості зі схожою назвою), наддніпрянська (від назв річок із коренем "рос" у басейні Дніпра), фінська (від слова "ruotsi", яким фіни називали варягів) та ін. Достеменно відомо, що "руссю" називали спочатку скандинавів, що складали дружини новгородських і київських князів. Поступово дружини князів з роду Рюрика розбавлялися слов'янами і втрачали своє скандинавське походження, а назва продовжувала залишатись. Згодом назва "русь" поширилася на слов'ян, далі на народ, зокрема полян, а згодом на державу, що була створена східними слов'янами, — Київську Русь.

Назва "Україна" щодо українських земель вперше зустрічається в Київському літописі під 1187 р. Того року в битві з половцями загинув переяславський князь Володимир Глібович ("І плакали по ньому всі переяславці. За ним же Україна багато потужила"). За тих часів назва Україна поширювалась на Київщину, Переяславщину, Чернігівщину. Під 1189 р. у тому ж літописі вжито назву "Україна Галицька" стосовно Галицького князівства.

Про походження назви "Україна" існує кілька припущень. Згідно з одним, її виводять від слова край ("кінець") зі значенням "погранична територія". Деякі дослідники пов'язують походження назви "Україна" зі словом край — країна у

значенні "рідний край, країна, земля". За іншою гіпотезою, вона походить від дієслова "украяти" — "відрізати", а первісне її значення "шматок землі, відрізаний (украяний) від цілого".

Ключові дати

1187 р. - у Київському літописі вперше зустрічається назва "Україна"