VIII. УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ XVII - У XVIII СТ.

8.10. Розвиток української культури в XVIII ст. Освіта та наука

1. Умови, в яких розвивалась українська культура.

2. Розвиток освіти та науки.

3. Козацькі літописи.

4. Українське барокко.

Розвиток української культури в другій половині XVII-XVIII ст. відбувався в складних, суперечливих умовах. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика її гетьманів. Водночас розвиток української культури протягом другої половини XVII-XVIII ст. гальмувався внаслідок Руїни, розчленування українських земель і колоніальної політики Росії та Польщі. Кращі інтелектуальні сили українського народу наприкінці XVII та у XVIII ст. заохочувалися і залучалися до праці в Росії; багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи, серед них Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін.

Хоча в результаті русифікації українська культура почала втрачати свою самобутність, та все ж у XVIII ст. спостерігалось піднесення української культури. Про це свідчить, зокрема, розвиток вищої освіти, основним осередком якої була Києво-Могилянська академія.

Тяжкі часи настали для академії після 1709 p.; розправа над покровителем Мазепою одразу ж відбилася і на ставленні до його дітища. В академії заборонили навчатися іноземцям, кількість учнів зменшилась більш, ніж у 10 разів. У часи Данила Апостола, Кирила Розумовського почалось часткове відновлення минулої слави, але досягти рівня, на якому була академія на початку XVIII ст., вже не вдалося. Європейський освітній рівень з середини XVIII ст. був для неї недосяжний. У той час, як на Заході в освіті посилився науковий раціоналізм, в академії продовжували надавати перевагу схоластиці та богослов'ю. Тому-то гетьман Розумовський хотів заснувати в Батурині університет, який відповідав би тогочасним вимогам.

У XVIII ст. в Україні поширилась система початкової освіти, яка складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домашніми вчителями у заможних сім'ях. Дітей панівної верхівки, як правило, навчали вихованці Києво-Могилянської академії. За зразком академії були відкриті колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Але загалом освітній рівень населення порівняно з XVII ст. знизився. Селянство, козацтво, що потрапило в кріпосну залежність, були майже позбавлені права здобувати навіть початкову освіту, і вже на середину XIX ст. переважна частина населення України була безграмотною. Освіту могли здобути лише заможні верстви суспільства.

Серед українських вчених посилилась увага до природознавства, що було у XVIII ст. велінням часу. Ф.Прокопович у своїй промові "Про заслуги і користь фізики", яку він виголосив перед студентами й професорами Києво-Могилянської академії, закликав до наукового пізнання світу. В академії існувала могутня математична школа, яку репрезентували вчені Ф.Прокопович, С.Яворський, С.Кулябка, Я.Маркович. Ф.Прокопович активно пропагував вчення Декарта, Локка, Бекона, Коперника і Галілея.

Видатним українським філософом і просвітителем був Григорій Сковорода. Вивчивши 5 мов та філософські теорії минулих і сучасних йому мислителів, Сковорода зіткнувся з нерозумінням і ворожістю до його нетрадиційних поглядів і змушений був вести життя мандрівного філософа. Основні філософські твори він написав у період мандрування. Сковорода вважав, що людина досягає щастя в житті тільки тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів. Самопізнання і праця, яка відповідає природним нахилам людини, на його думку, є шляхом до щасливого життя. Сковорода став одним з найвидатніших філософів XVIII ст. в Європі.

В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглибилась увага до історії. У цей час з'являються козацькі літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу. Автори літописів вперше намагалися перейти від хронологічного переліку подій до їх осмислення, використовували різноманітні документи. Вони були написані в модному на той час романтизмі, що перетворювало їх у справжні літературні твори. Перший систематизований підручник з історії під назвою "Синопсис, або стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу" вийшов 1674( р. з друкарні Києво-Печерської лаври. Розвиткові науки і освіти сприяли книговидавничі центри в Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському. Тут видавалися книги й підручники С Полоцького, М.Смотрицького та ін. Однак Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою.

В українському мистецтві XVIII ст. відбувався відхід від старих, середньовічних канонів. У монументально-декоративному мистецтві, в розписах церков, храмів відчуваються народні мотиви, яскраво проступають побутові деталі.

В архітектурі кінця XVII — початку XVIII ст. поширився стиль українського бароко. У період гетьманування І.Мазепи збудовано 12 храмів, відреставровано близько 20 церков. Найбільш визначними з мазепинських будов були церква Іоанна Предтечі в Борисоглібському монастирі (Чернігів), церква Всіх Святих над Окономською брамою Лаври в Києві, церква Вознесіння в Переяславі та ін. У середині XVIII ст. українська архітектура була збагачена такими чудовими пам'ятками, як Андріївська церква у Києві (архітектори Растреллі, Мічурін), собор Святого Юра у Львові (архітектор Меретин), собор Різдва Богородиці в Козельці (архітектори А.Квасов, І.Григорович-Барський) та низкою інших.

В Україні зароджується театр, осередком якого стала Києво-Могилянська академія. Вистави найчастіше ставили студенти, які знайомили глядачів з творами Ф.Прокоповича. М.Довгалевського, Г.Кониського. Велика увага в академії приділялась музичній освіті. Була організована музично-хорова школа. Значним музичним центром в Україні була гетьманська столиця Глухів. Розумовський запросив до себе відомого капельмейстера Андрія Рачинського, зі школи якого вийшли видатні композитори Артем Ведель, Максим Березовеський.

Отже, українська культура в XVIII ст. дедалі більше долала середньовічні канони, збагачувалась ідеями гуманізму й просвітництва. Проте її розвиток гальмувався феодально-кріпосницькою системою, національним гнітом, що посилювався на українських землях.

Заходи російського царизму проти української культури протягом другої половини XVII-XVIII ст.:

1720 p. — Петро І заборонив книгодрукування українською мовою.

1729 р. --- Петро III звелів переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1763 р. — Катерина II заборонила викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1775 р. — Синод розпорядився вилучити з усіх шкіл українські букварі.