Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

VIII. УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ XVII - У XVIII СТ.

8.6. Національно-визвольна боротьба українського народу в другій половині XVIII ст. Коліївщина

1. Становище Правобережжя у середині XVIII ст. Причини розгортання національно-визвольного руху.

2. Гайдамацький рух.

3. Коліївщини. Лідери повстання.

4. Хід повстання та його придушення.

У 30-60-х роках XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків.

Доля Правобережжя у другій половині XVII ст. складалась нещасливо. Війни вщент зруйнували і обезлюднили ці землі, що колись були колискою козацтва і основним осередком української держави — Гетьманщини, що постала в результаті визвольної війни Б.Хмельницького.

Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст.(1713 p.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких нараховувалось близько 40. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Броницьких, Сангушків та Ревуцьких.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей строком на 15-20 років. Завдяки цьому Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. Із закінченням терміну слобід зростали вимоги панів до селян. Почалось відродження кріпацтва. Панщина сягала 5-6 днів на тиждень.

Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 p., знову почали утиски православ'я. На 60-ті роки XVIII ст. православ'я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.

Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва, як це було в роки Хмельницького, позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками. Слово "гайдамак" тюрського походження (гайде — гнати переслідувати) і означає "волоцюга", "грабіжник". Поляки називали так селянів-втікачів, що об'єднувалися у ватаги і ховались по лісам, а час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали чіткої мети і далеко йдучих планів своєї діяльності, вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши у них власність.

Гайдамаки, які спочатку викликали у магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.

Зростання кількості невдоволених в результаті посилення кріпацтва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. чол.), сусідство з Запорозькою Січчю, яка стала постачальником ватажків для ватаг перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.

Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 p., коли в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського короля.

Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік з війська і оголосив повстання проти панів. Зібравши загін з близько тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском польських військ Верлан був змушений втекти до Молдавії.

Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків вже більші сили. Нові загони гайдамаків перетворили життя шляхти у справжнє пекло. Щоб приборкати гайдамаків, шляхта вдається до жорстокостей. Правобережжя знову стає ареною кривавих, подій. Проте гайдамацький рух невчухав. Зрештою поляки вдалися до тактики: "Поділяй і володарюй". їм вдалось залучити на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який завзято став нищити колишніх своїх побратимів. Проте зрада не зійшла йому з рук, його було забито запорожцями.

Новий спалах гайдамацького руху вибухнув навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевищив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Росія, яка весь час спостерігала за розвитком подій, порахувала, що події починають набирати негативний для неї напрям, вводить свої війська і приборкує повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. У 1768 р. він вибухнув великим повстанням, яке увійшло в історію під назвою "Коліївщина".

Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив Максим Залізняк — запорозький козак, син бідного селянина з села Медведівки на Чигиринщині. Рано втративши батька, він тривалий час наймитував у січової старшини, змалку пізнав злигодні й поневіряння. Тривале перебування на Запорожжі, спілкування з козаками, з простим людом сприяли формуванню у М. Залізняка переконання в необхідності боротьби за справедливість. Документи донесли до нас образ відважного й талановитого народного ватажка.

Виступивши з урочища Холодний Яр наприкінці травня 1768 p., військо повстанців визволило від шляхти десятки сіл і містечок Київщини і підійшло до Умані — добре укріпленої фортеці. Очолювані Іваном Гонтою козаки, що захищали фортецю, перейшли на бік гайдамаків. Це істотно зміцнило повстанські загони. 10 червня вони спільним ударом оволоділи містом, яке було форпостом польського панування на Правобережжі. Повстання перекинулося на інші райони краю, де діяли загони гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та ін. Вони знищували королівські органи влади та встановлювали народне самоврядування. Поміщицька земля розподілялась між селянами, ліквідовувалися важкі повинності.

Налякані могутнім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об'єднали свої зусилля по придушенню народного руху. Полонених повстанців засуджували до страти, фізичного покарання або ув'язнення. Так були покарані І. Гонта та його найближчі сподвижники. М. Залізняка царський суд після тортур заслав на каторгу в Сибір. Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам'яті, їхні дії надихали наступні покоління борців за кращу долю, на виступи проти поміщиків і самодержавства. Т. Шевченко присвятив боротьбі українського народу проти польської шляхти поему "Гайдамаки".

Ключові дати

1734 р. - початок гайдамацького руху

1768 р. - початок Коліївщини