Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

VIII. УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ XVII - У XVIII СТ.

8.5. Соціально-економічний розвиток українських земель у XVIII ст.

1. Основний зміст соціально-економічних відносин на Україні протягом XVIII cт.

2. Розвиток сільського господарства.

3. Розвиток промисловості та торгівлі.

4. Соціальні процеси. Занепад козацтва.

XVIII ст., з одного боку, - століття, в якому Україна втратила політичну автономію, а з іншого, відбувся розквіт української культури, яка йшла в ногу з Європою.

Протягом XVIII ст. в соціально-економічному розвитку України відбулись значні зміни. По-перше, відбулась уніфікація соціальної структури українського суспільства з російським. По-друге, відбулось злиття української верхівки з російською і перетворення українців у переважно селянське суспільство з патріархально-провінційними відносинами. По-третє, в економічному плані Україна остаточно перетворилась у внутрішню колонію Російської імперії.

Сільське господарство було основною формою життєдіяльності населення. Торгівля і промисловість залишались слаборозвинутими навіть у порівнянні з Росією. Найважливішою зміною в українському сільському господарстві стало освоєння земель на півдні. Незважаючи на збільшення посівних площ і на відмінну якість грунтів, продуктивність праці істотно не змінилась. Врожайність була вкрай низькою (збір зерна лише у 3-4 рази перевищував посіяне). Це пояснюється пануванням кріпосницьких відносин (остаточне закріпачення українського селянства відбулось у 1783 p.), застарілим реманентом та методами господарювання. До того ж кріпацтво в українському варіанті (фактично рабство) не стимулювало до пошуків нових форм господарювання. При загальній млявості розвитку українського села все ж були помітні певні зміни. Наприкінці XVIII ст. були впроваджені нові культури — кукурудза, картопля. Завоювання Росією Чорноморського узбережжя відкрило шлях хлібній торгівлі через чорноморські порти. Це сприяло втягуванню українського села в товарно-грошові відносини. Великі землевласники почали вкладати кошти у розвиток сільськогосподарського виробництва. Першою ознакою цього процесу стала поява значної кількості млинів як водяних, так і вітряних. Почалось масове будівництво ґуралень. У середині XVIII ст. у кожному полку Гетьманщини нараховувалось їх не менше 50. Інші землевласники брались за розведення племінної худоби. Помітного розвитку отримала і торгівля, незважаючи на відсутність транспорту і нормальних шляхів сполучення. Торгівля розвивалась у вигляді ярмарок (близько 400), місцевих базарів (700). Найбільші ярмарки відбувались у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Харкові.

Незважаючи на всі перепони, продовжували розвиватись і мануфактури. В основному це були мануфактури по виробництву посуду (фарфорового, скляного), паперу, які належали в основному великим землевласникам і церкві. У той же час були створені казенні суконні мануфактури на Слобожанщині з працею припинених селян.

Найбільші зміни у XVIII ст. на українських землях відбулись у сфері соціальних відносин. Уже на початку століття в Гетьманщині міцно утвердилась нова знать (шляхта, як вона себе називала), що сформувалася з козацької старшини. У 1785 р. українська знать була прирівняна до російського дворянства. Основною ознакою багатства знаті була земля. Починаючи з кінця XVII ст., відбувається процес привласнення володінь, перетворення їх на приватну власність.

Другим важливим процесом у соціальній сфері став занепад козацтва як соціальної групи українського суспільства. Одночасне виконання воєнної служби (за власний кошт) і ведення власного господарства часто-густо призводило до зубожіння козацьких мас. Борги змушували козака продавати свої маєтності і перетворюватися в орендатора, а згодом у звичайного кріпака. Спроби царського уряду у 20—30-ті роки XVIII ст. призупинити процес занепаду козацтва не мав

успіху (козаки були поділені на виборних підпомічників). Фактично бідніші козаки перетворились на слуг своїх заможних товаришів. До кінця століття більшість козаків спустилась до рівня державних селян, а козаччина, зрештою, перестала існувати. Із занепадом козацтва відбувається і процес занепаду українського міщанства. Основними мешканцями українських міст стають неукраїнці: євреї, росіяни та ін. Українське селянство, яке після Визвольної війни було вільним, попадає під вторинне закріпачення і в 1783 р. знову остаточно стає закріпаченим.

Таким чином, на кінець XVIII ст. у соціально-економічному розвитку Україна перетворилась у звичайну провінцію Російської імперії, а над українським народом нависла загроза асиміляції.