Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

VIII. УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ XVII - У XVIII СТ.

8.4. Місце Запорозької Січі в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки московським урядом в останній чверті XVIII ст.

1. Причини ліквідації Січі.

2. Зруйнування Січі.

3. Доля запорожців та їх отамана.

4. Місце Запорозької Січі в історії українського народу.

У 1774 р. закінчилась чергова довготривала російсько-турецька війна. Петербург гучно святкував перемогу. Проте в самій Росії спокою не було. Над Доном розгорілось повстання на чолі з Омеляном Пугачовим. Катерина II, налякана бунтівниками, наказала нищівно їх покарати. Хоч і не відразу, але царському війську вдалося придушити повстання.

Неспокійно було і на Запорожжі. Козаків, які поверталися переможцями з турецької війни, чекала несподіванка. їхні споконвічні землі Катерина II щедро роздавала разом із населенням, котре там жило, своїм улюбленцям і російським поміщикам. Запорожці занепокоїлись, що російська імператриця нехтує їхніми вольностями. Багато хто з них почав відверто говорити про те, аби їх відстояти силою зброї. Кошовий отаман Петро Калнишевський добре розумів, що після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) та автономного устрою Слобідської України (1765 р.) настала черга й Запорозької Січі. Росія вийшла на береги Чорного моря, і Січ з окраїни опинилась мало не в центрі так званої Малоросії і тепер стала непотрібна імперії як захисниця її південних кордонів. Катерина II, налякана подіями на Дону, не могла терпіти козацьку республіку на Дніпрі з її демократичним устроєм, який суперечив абсолютизму.

На Зелені свята 1775 р. фаворит Катерини II Потьомкін, який ще недавно мав за честь записатися до Війська Запорозького простим козаком, виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації української вольниці. Генерал Текелій отримав таємний циркуляр — розгромити Запорозьку Січ, роззброїти і розігнати козаків, спалити дощенту всі будівлі, рухоме майно конфіскувати, а старшину арештувати.

Стотисячне військо оточило Січ. 10 тис. козаків, які знаходились там, вирішили не чинити опору. Частина запоріжців, перебравшись через плавні, вирушила до Дунаю, а звідти — в турецькі володіння; решту під конвоєм було відправлено до найближчих фортець.

Московські вояки розграбували майно Січі, захопили скарбницю, зброю, прапори, реліквії, архів. Після цього спалили Січ і навіть Покровську церкву. Козакам вдалось врятувати і вивезти до Задунайської Січі свою найбільшу святиню — Ікону Покрови Божої Матері.

Царське військо не обмежилось Січчю. Озброєні загони рушили по козацьких зимівниках та хуторах, виганяючи людей у села і міста, де їх переписували і прикріплювали до поміщиків.

Найтяжча доля чекала кошового Війська Запорозького 84-річного Петра Калнишевського. Його разом з писарем Іваном Глобою і суддею Антоном Головатим вивезли до Москви й засудили до довічного ув'язнення. П. Калнишевський пробув у в'язниці на Соловках 25 років, осліп і помер на 112 році життя.

З серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким повідомляла усіх підданих Російської імперії про ліквідацію Запорозької Січі.