Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

VII. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII СТ.

УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

7.7. Основні напрямки державної політики гетьмана Івана Виговського

1. Основні напрями державної політики І.Виговського

2. Гадяцька угода та її наслідки.

Постать Івана Остаповича Виговського в історії України посідає особливе місце. Він фактично перейняв гетьманську булаву з рук Богдана Хмельницького. Очолюючи канцелярію Хмельницького, Виговський мав не одну нагоду довести свою вірність українській справі. Він знав багато державних таємниць, знав багатьох іноземних політичних діячів, брав участь у всіх походах гетьмана. Походженням та освітою він теж відповідав вимогам державця високого рангу: зі шляхетного роду, освіту здобував у Києво-Могилянському колегіумі, мав військовий і політичний досвід.

За уявленнями гетьмана, Україна мала пролягти від Дону до Вісли, а також увібрати в себе Білорусію — аж до прусського кордону. Іван Виговський почав налагоджувати дипломатичні відносини зі Швецією, Польщею, Кримом. Політику щодо Росії Виговський сформулював лаконічно: "Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна — Україною, ми є військо непереможне". Розривати зв'язків з Росією він не поспішав, але виразно дав зрозуміти, що відтепер він — гетьман України і всі державні справи вирішуватимуться тільки з його згоди. Звичайно, таке ставлення і така політика не могли сподобатись Москві. В Україну були введені російські війська майже в усі великі міста Лівобережжя. Гетьман це сприйняв як окупацію і наполегливо повів переговори з Польщею, які завершились укладенням Гадяцької угоди 6 вересня 1658 р. Згідно з цією угодою Польща, Литва, Україна (Велике князівство Руське) утворювали федерацію трьох самостійних держав, об'єднаних під владою спільно обраного короля. Кожна держава повинна була мати власну судову й фінансову системи, армію. Церковна унія мала бути скасована. Передбачалось заснування двох університетів та інших учбових закладів.

Гетьман Виговський чудово розумів, що розбудувати нову державу майже неможливо без національної інтелігенції, національної правлячої еліти. Такою елітою мала стати військова старшина й адміністративно-полкове керівництво, професура, духовенство, купці та промисловці. У своїй політиці він всіляко сприяв її формуванню.

Проте зближення з Польщею і невдоволення частини старшини політикою Виговського призвело до розгортання анти-гетьманського руху. Так, полтавський полковник Мартин Пушкар, зібравши військо переважно з сіроми, підбурене демагогічними заявами, рушив проти законно обраного гетьмана. Усі заклики Виговського не допустити братовбивства залишились непочутими. Тоді гетьман рушив на Полтаву, де вщент розбив військо Пушкаря. Також невдало закінчився антигетьманський виступ Іскри. Тим часом Москва, скориставшись міжусобицею, звернулась до українського народу із закликом не підкорятися гетьману. На початку весни 1659 р. 100 тис. російських вояків під командуванням князя

О.Трубецького рушили на Київ. Виговський заявив про розрив з Москвою і, зібравши війська (60 тис. козаків та 40 тис. татар), рушив назустріч росіянам. Під Конотопом 28-29 червня 1659 р. відбулась вирішальна битва, в якій росіяни зазнали нищівної поразки.

Здавалось, Виговський мав би опанувати становище в країні, але сталося все навпаки. Проти гетьмана виступив Юрій Хмельницький. У вересні 1659 р. відбулася "чорна рада", на якій Виговський зрікся булави на користь Ю.Хмельницького, але за умови, що той у своїй політиці буде триматися Польщі. Новий гетьман не довго тримав дане слово і схилився до московського царя. За наполяганням Москви І.Виговського було оголошено зрадником.

Втративши булаву, Виговський не зійшов з політичної арени. Його в 1660 і 1663 pp. намагалися обрати гетьманом, проте різні сили виступили проти цього. Зрештою він потрапив у полон до поляків і був засуджений до розстрілу.