1. Становище церкви.

2. Реформи церкви.

Внаслідок Берестейської унії (1596 р.) утворилась греко-католицька (уніатська) церква — складова частина католицької церкви на чолі з папою римським.

З моменту свого утворення греко-католицька церква потрапила у складне становище: з одного боку, католицька церква не сприймала уніатів як повноправних членів римо-католицької церкви, з іншого, більшість українського населення ставилась до неї, як до чужої, що зрадила "батьківську" віру. Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалась також в силу майнових суперечок: і уніати, і православні всі церкви та монастирі грецького обряду вважали своїми.

Щоб подолати кризу церкви, ієрархи греко-католицької церкви вдались до енергійних заходів. Особливо бурхлива діяльність розгорнулась за митрополитів Іпатія Потія і Веляміна Рутського. Спочатку греко-католицькі ієрархи намагались підняти авторитет церкви, слідуючи за православними, створюючи церковні братства, але цей шлях виявився безперспективним, бо він не усував тих недоліків церкви, що викликали найбільше нарікань. Тому було обрано інший шлях. Головна увага стала приділятись монастирям і освіті священиків. Був створений новий орден василіян, що об'єднав 5 монастирів. У Мінську і Новогрудку було створено колегії за зразком єзуїтських, семінарію для підготовки священиків. За розпорядженням папи римського було виділено 22 місця в європейських університетах для підготовки професорів. При монастирях створювались народні школи, вводилась опіка над православними, які навчалися в єзуїтських колегіях.

Ці заходи не дали відразу відчутного результату. Вони радше були розраховані на перспективу. Тому виникла ідея об'єднання уніатської і православної українських церков в єдину незалежну українську християнську церкву. Особливої актуальності ця проблема набула після відновлення 1620 р. православної ієрархії. Прихильники об'єднання сподівались у такий спосіб покласти край суперечкам за майно й землі, реформувати й зміцнити українську церкву. Але всі спроби протягом першої половини XVII ст. скликати спільний собор уніатів і православних були невдалими: то перешкоджав папа римський, який вимагав об'єднання на засадах флорентійської унії, то королівська влада, яка вбачала в цьому загрозу сепаратизму.