Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

V. ВИНЕКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - КОЗАЦЬКА РЕСПУБЛІКА.

КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ РУХИ

5.5. Визвольний рух в Україні у 20-30-ті роки XVII ст.

1. Причини козацьких рухів 20-30-х років XVII ст.

2. Повстання 20-х років XVII ст.: підсумки і результати.

3. Повстання 30-х років XVII ст.

На початку 20-х років XVII ст. відносини між українськими козаками і польською владою значно загострилися. Участь козацтва у Хотинській війні фактично забезпечила перемогу Речі Посполитій, але для нього самого стало поразкою. За умовами мирного договору між Річчю Посполитою і Османською імперією козаки втратили право на судноплавство Дніпром та виходу в Чорне море. Крім того, коли небезпека була позаду, польський уряд так і не виплатив козакам обіцяних грошей, і погодився включити в реєстр лише 3 тис. козаків. Решта повинна була повернутися під владу панів і старост. Самі козаки, незважаючи на заборону польської влади, продовжували чинити блискучі вилазки на Стамбул, Трапезунд, інші турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели переговори з іншими державами.

Занепокоєний фактичним створенням козацької "окремої республіки" у складі Речі Посполитої, польський уряд почав готувати влітку 1625 р. каральний похід на Україну. У вересні цього ж року великий коронний гетьман Станіслав Конецьпольський рушив з Бара на Подніпров'я з 30-тисячним військом. Збройний опір урядовим військам очолив запорозький гетьман Марко Жмайло.

Найбільша битва між 20-тисячним козацьким військом і поляками відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Куруківського озера. Значні втрати з обох сторін так і не визначили переможця. Тоді прихильники компромісу з поляками усунули від булави Жмайла і передали її Михайлу Дорошенку j уклали Куруківську угоду (1625 р.). За її умовами козацький реєстр становив 6 тис. осіб, а плата козакам збільшувалась до 60 тис. злотих. За це козаки повинні були припинити всі війни і морські походи. Не підтримувати відносини з іноземними державами. Величезна кількість козаків, яка опинилась поза реєстром, повинна була повернутися під владу панів, а на Січі повинна була постійно перебувати 1 тис. реєстровців, щоб не допускати туди втікачів з панських маєтків.

Події 1625 р. показали, що запорозькі козаки здатні відстоювати свої інтереси збройним шляхом.

Першим великим виступом козаків, який мав яскраву національно-визвольну спрямованість, було повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) у 1630 р. Його започаткував конфлікт між реєстровими козаками, гетьманом яких після загибелі Михайла Дорошенка став Григорій Чорний, та нереєстровими, які обрали собі гетьмана Тараса Федоровича (Трясило). Чорний зажадав, щоб нереєстровці вийшли з Січі і підкорилися йому. У березні 1630 р. Тарас Трясило з 10 тисячами кінних і піших козаків виступив з Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного, схопили його і, звинувативши в зраді, стратили. Повстання незабаром охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича зайняли Канів, а згодом Переяслав.

На придушення повстання з 20-тис. військом знову рушив коронний гетьман Конецьпольський. Повстанці зуміли завдати полякам болісних ударів ще до початку вирішальної битви. Зокрема, коли Конецьпольський переправлявся через Дніпро, козаки зненацька вдарили на його ставку і трохи не захопили коронного гетьмана у полон. 25 травня 1630 р. повстанці влаштували карателям "Тарасову ніч", знищивши Золоту роту, що складалася з представників найвпливовіших родів польської шляхти.

Федорович закликав усе українське населення приєднуватися до козаків, щоб зі зброєю в руках боротися проти польсько-шляхетського панування, захищати православну віру. "Хто був козаком і ті, хто ним хоче бути, - говорив він, щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували".

У травні 1630 р. під Переяславом розгорілася вирішальна битва між каральним військом і повстанцями, яка тривала п'ять тижнів. Успішні дії повстанців змусили Конецьпольського піти на переговори. Федорович, який був проти угод з поляками, склав булаву. Новий гетьман Антон Коношевич-Бут підписав Переяславську угоду (8 червня 1830 p.). Вона зберігала основні умови Куруківської 1625 p., проте, збільшувала реєстр з 6 до 8 тис. козаків. Ця угода теж не стала основою для замирення козаків.

Польська влада у 1635 p., щоб остаточно приборкати бунтівне Запоріжжя, позбавити його напливу втікачів, вирішила збудувати на Дніпрі навпроти першого порогу Кодацьку фортецю. Козаки, зрозумівши, що Кодак ізолює їх від решти українських земель, вирішили її знищити. Того ж року гетьман Іван Сулима захопив і знищив фортецю. Ця подія могла стати новим поштовхом до постання, та суперечки між реєстровими і нереєстровими козаками завадили цьому. Сулима був схоплений реєстровцями і відправлений до Варшави на страту. Проте це лише відтягло новий спалах народного гніву.

Нове повстання почалося у 1637 р. Спочатку на чолі його стояв гетьман нереєстрового козацтва Павло Бут, який згуртував навколо гасел захисту православної віри і боротьби з "ляхами" близько 10 тис. повстанців. Повстання поширилося на все Подніпров'я, особливо Лівобережжі, де діяли слабоорганізовані і погано озброєні загони. Вирішальна битва відбулася 16 грудня 1638 р. біля села Куменки неподалік Канева. 10-ти тисячне повстанське військо зазнало поразки від 15-тисячиого коронного війська польського гетьмана Миколи Потоцького. Повсталі втратили понад 2 тис. чол. Наступна битва відбулась біля містечка Боровиця, де повсталі знову опинились у скрутному становищі. Спроба вступити у переговори завершилась підступним кроком поляків, які захопили Бута в полон і відправили до Варшави на страту. Проте повстання не припинилося, його очолив новий нереєстровий гетьман Яків Остряниця (весна 1638 р.). У квітні 1638 р. він розбив польське військо під Говтвою, яким командував Станіслав Потоцький. Та нові польські сили на чолі з М.Потоцьким і Я.Вишневецьким у травні завдали поразки повсталим під Лубнами, а в червні - під Жовнином. Декілька сот повсталих на чолі з Остряницею відступили на територію Московської держави, оселившись на Слобожанщині. Повстання продовжив новообраний гетьман Дмитро Гуня, проте його дії були невдалі. Козацьке військо було взято в облогу в урочищі Старець. Через півтора місяці козаки були змушені капітулювати.

На радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі Канівського повіту (грудень) козаки під тиском польського уряду визнали прийняті польським сеймом у січні 1638 р. "Ординацію Війська Запорозького реєстрового" за якою:

— скасовувалися виборність старшини і козацький суд;

— виборна посада реєстрового гетьмана скасовувалася, а його повноваження передавалися королівському комісару;

— на посади осавулів і полковників повинні були призначатися виключно представники шляхти;

— козацький реєстр обмежувався до 6 тис, а всі виключені з нього автоматично ставали кріпаками;

— реєстровим козакам дозволялося жити лише на території реєстрових полків.

Незважаючи на те, що козацькі повстання 20-30-х років XVII ст. завершилися поразкою, вони мали важливе значення для розгортання національно-визвольної боротьби українського народу. Козаки вперше зі зброєю в руках виступили на захист православ'я, проти польського панування на українських землях. Повстання сприяли накопиченню досвіду боротьби, у його свідомості вкорінювалося розуміння необхідності боротьби за національне визволення.

Ключові дати

1625 р. — під керівництвом М.Жмайла

1630 р. - під керівництвом Т.Федоровича (Трясила)

1635 р. — під керівництвом І.Сулими

1637-1638 pp. - під керівництвом П.Бута (Павлюка), Я.Острянина, Д.Гуні.