Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

IV. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ XIV-XVI СТ.

4.3.Українські землі в складі Угорщини, Османської імперії та Московської держави

1. Українські землі в складі Угорщини.

2. Українські землі в складі Московської держави.

3. Українські землі в складі Османської імперії.

Крім Польщі і Литви на українські землі зазіхали Угорщина, Османська імперія та Московська держава.

Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така ж доля спіткала весь край (Нетривалий час Закарпаття було під контролем галицько-волинських князів). З цього часу правителі Угорщини почали титулуватися "князями русинів".

Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно-територіальні одиниці — комітати (жупи), які очолювалися ішпанами (жупанами) — намісниками, яких призначав керувати краєм король з-поміж угорських панів.

Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка мад'яризувалася (переймала угорську мову, культуру і переходила у католицтво). Угорці землевласники переселяли у новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли у гірські райони з неродючими грунтами. Місцеве населення було закріплено, позбавлено будь-яких прав і свобод.

Незадоволені існуючими порядками селяни-русини неодноразово піднімали повстання. Повстання проти угорської влади охопили Закарпаття у 1315 та 1320 pp. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р. очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.

Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричинило розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією і Австрією. Східну частину Закарпаття отримала Трансільванія, а західну — Австрія. Впродовж наступних десятиліть закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю великих втрат.

Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім — Галицько-Волинської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель з галицько-волинськими пославилися, що спричинило виникнення у першій половині XIV ст. у північній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню у південну частину краю румунського населення з Трансільванії і Марморощини. Після проголошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її складу, де й перебувала до 1774 р. у складі Молдавії. Шипинська земля (її територія в основному збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини XV ст. свою автономію. З втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.

У 1514 р. Молдавія опинилась спочатку у васальній залежності від Османської імперії, а наприкінці XVI ст. стали її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також потрапила під турецьке панування. У 1774 р. Буковину захопила Австрія.

У результаті монгольської навали більша частина південно-руських земель опинилося у залежності від Золотої Орди. У 70-х роках XIII ст. у Північному Причорномор'ї — від Дунаю до Дону — сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х pp. XIV ст. межиріччя Дніпра і Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і Джамболунська орди. Поволі осідаючи у степовій частині Криму, чорноморські орди дедалі більше усамостійнювалися від Золотої Орди. Врешті-решт нащадок Чингізхана, Хаджі-Гірей, спираючись на прихильників ідеї створення незалежної держави татарську знать, у 1428-1430 pp. утворив Кримське ханство. Згодом воно вийшло зі складу Золотої Орди і проголосило у 1455 р. свою незалежність. Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було вимушене визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорноморське узбережжя Криму.

Для руських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом. Протягом наступних десятиліть вони перетворилися на головне джерело постачання кримськими татарами рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя. Перший великий напад кримські татари вчинили влітку 1474 р. на Поділля і Галичину. Походи здійснювалися майже щорічно. їх наслідком стали величезні господарські спустошення і втрати в людях: фізичне знищення або захоплення у полон.

З часу утворення Кримського ханства до кінця XV ст. на українські землі було вчинено не менше 41 нападу, в тому числі 31 —на Поділля, 9 — на Руське воєводство, 7 — на Волинь, 4 — на Київщину, 2 — на Белзьке воєводство. Внаслідок цих нападів, окремі з яких носили характер великих військових походів, було частково або повністю спустошено окремі міста та регіони, захоплено у полон 220 тис. осіб (при загальній чисельності населення українських земель 3,7 млн). У XVI ст. зафіксовано 69 нападів протягом 63 років: на Поділля — 32, Волинь — 18, Руське і Белзьке воєводства — 17, всі решту — на Лівобережну Україну. Демографічні втрати становили 353 тис. осіб. Загалом протягом другої половини XV-XVI ст. було здійснено близько 110 великих татаро-турецьких набігів.

Крім татарів, у набігах брали участь також підрозділи турецької армії. Турецько-татарська агресія зумовила опір українського населення і стала одним з важливих чинників формування українського козацтва.

У другій половині XV ст. завершилося формування Московської держави, що мало велике прогресивне значення для розвитку російського народу. У цей час серед її правлячої верхівки сформувалася ідея необхідності поширення своєї влади на усі ті землі, що входили до складу Київської Русі. Цар Іван III став титулуватися "Государем і великим князем усієї Русі" й на підставі свого "історичного права" на усі "руські" землі намагався їх "збирати". Реалізації цього сприяла й ситуація. Незадоволені утискати польсько-литовської влади князі прикордонних з Московією земель стали разом зі своїми землями переходити "під государеву руку". Зокрема на початку 1500 р. під владу Москви перейшли князі, яким належала більшість земель Чернігово-Сіверщини.

Ці спроби переходу під зверхність московського великого князя спричинили литовсько-московські війни 1487-1494 та 1500-1503 pp. В обох війнах Литва зазнала поразки. До Москви відійшли східна частина Смоленщини і Чернігово-Сіверщина.

Таким чином, на початку XVI ст. українські землі поділили між собою Польща (Галичина, Холмщина, Західне Поділля), Литва (Волинь, Східне Поділля, Середнє Подніпров'я, Київщина), Угорщина (Закарпаття), Молдавське князівство, яке з 1514 р. перебувало у васальній залежності Османської імперії (Буковина), Кримське ханство, яке теж знаходилось у васальній залежності від Османської імперії, (Причорноморські і Приазовські степи, Крим), деякими причорноморськими районами безпосередньо володіла Османська імперія, Московська держава (Чернігово-Сіверщина). Великою трагедією для українців була постійна агресія Кримського ханства, підтримуваного Османською імперією.