Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

XV. УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА

15.19. Політична боротьба у 2005-2007 pp. Вибори до Верховної ради України 2006 і 2007 pp.

1. Премєрство Ю. Тимошенко.

2.Криза «помаранчевої» влади.

3. Вибори 2006 р. до ВРУ та їх результати.

4. Боротьба за повноваження Президента і Прем'єр-міністра України.

5. Політична криза.

6. Дострокові вибори 2007 р. до ВРУ та їх результати.

Після призначення Прем'єр-міністром країни Ю.Тимошенко новий уряд взявся активно реалізовувати обіцянки, що були дані на Майдані. Програма уряду була підтримана більшістю депутатів ВРУ, за неї голосували і опозиційні депутати. Проте втілення у життя гасел і обіцянок виявилось не простою справою.

Уряд поставив перед собою декілька ключових завдань: 1) наповнити державний бюджет за рахунок ліквідації пільг в оподаткуванні, вільних економічних зон і всіляких тіньових схем отримання доходів; припинення контрабанди, маніпуляцій з поверненням НДС; 2) підвищити доходи громадян за рахунок збільшення заробітної плати, розширення соціальних виплат тощо. 3) реприватизація незаконно приватизованої власності. Крім того відбувалися значні кадрові зміни, що призвели до заміни понад 13 тис. посадовців різних ланок. Відбулись арешти окремих осіб, що звинувачувалися у корупції та інших злочинах. Резонансними стали самогубства міністра транспорту і зв'язку Кірпи, екс-міністра внутрішніх справ Ю.Кравченка. Планувалося започаткувати адміністративну реформу.

Але реалізація такого курсу Президента і уряду викликала розбіжності як у самій команді, так і опір тих сил, інтереси яких зачіпали перетворення. Починаючи з весни 2005 р. стрімко зросли ціни на м'ясо (поштовхом стала програма уряду по боротьбі з контрабандою - «Контрабанда - STOP!» - пов’язана із зростанням попиту в результаті зростання доходів громадян), потім на нафтопродукти спровоковані стрімким зростанням світової ціни на нафту і змовою російських нафтотрейдерів, які монопольно володіли українським ринком), а згодом і на цукор (зумовлені прагненням «цукрових королів» отримати надприбутки), як наслідок — розкручувався маховик інфляції. Для подолання цих негараздів уряд вдався до адміністративного втручання, тим самим заперечуючи проголошені принципи вільного ринку. Відштовхнуло від України іноземних інвесторів питання реприватизації. Загалом погіршилися економічні показники. Своє невдоволення політикою уряду стали висловлювати середні та дрібні підприємці, які найбільше підтримували «помаранчеву революцію». Неодноразово спалахували конфлікти усередині урядової команди, 80% якої не були однодумцями Тимошенко. Особливо загострилося протистояння між керівником РНБО України П. Порошенком і Ю.Тимошенко. Конфлікт вибухнув 5 вересня 2005 p., коли перший держсекретар Ющенка О.Зінченко звинуватив П. Порошенка, помічника президента О.Третьякова і лідера фракції «Наша Україна!» М.Мартиненка у корупції. Через три дні президент відправив у відставку Ю.Тимошенко, П. Порошенка і О.Третьякова. Таким чином у команді Президента відбувся розкол. Спроба помирити гили під час святкування першої річниці Майдану була невдалою і на парламентські вибори колишні «помаранчеві» сили пішли різними командами.

У той же час відбувається консолідація анти помаранчевих сил. Після перших місяців розгубленості і переховувань, вони починають активно заявляти про себе, використовуючи промахи «помаранчевої» влади. Перший масовий виступ опозиції відбувся у травні 2005 p., коли на вулиці Києва вона вивела 10 тис. своїх прихильників. Також опозиція використала на свою користь арешти І.Різака, Б.Колеснікова (голови Донецької облради) і Кушнарьова. Але найбільший «подарунок» опозиції дав сам В.Ющенко, який в обмін на підтримку в парламенті кандидатури Ю.Єханурова на посаду Прем'єр-міністра фактично зняв усі звинувачення у причетності до фальсифікації виборів 2004 р.

Така ситуація призвела до того, що Партія регіонів, навколо якої консолідувалися опозиційні сили, стрімко стала набирати популярність, підбираючи у свої ряди всіх «ображених» «помаранчевою» владою. Така ситуація мала відбиток на передвиборчій компанії.

Ще одним провалом «помаранчевої» влади стали переговори з Росією щодо постачання газу. Ціна газу зросла майже у 2 рази, а сама схема поставок була заплутаною і непрозорою через посередницьку структуру РосУкрЕнерго.

Вибори 26 березня 2006 р. У виборах взяли участь 45 партій і блоків. Проте 3% бар'єр подолали лише 5 партій. Найбільше голосів набрала Партія регіонів (32,14%), другу позицію посів Блок Юлії Тимошенко (22,29%), далі йшли Наша Україна (менше 14%), Соціалістична партія (5,6%), Комуністична партія (3,6%). Вибори 2006 р. вперше відбулися за пропорційною системою. Проте головну роль у виборі відіграли не партійні програми, а авторитет лідерів. Парламентська компанія стала фактично продовженням президентських виборів 2004 p., а перемога Партії регіонів розглядалася як реванш за попередню поразку. Проте набраної кількості голосів регіоналам було недостатньо для формування самостійної парламентської більшості. До того ж «помаранчеві» сили мали у сукупності більше голосів. Така ситуація зумовила тривалий переговорний процес і жорстку боротьбу навколо створення парламентської більшості.

6 липня 2006 р: відбулось обрання Головою ВРУ О.Мороза. Це стало свідченням домовленості про створення Антикризової коаліції між Партією регіонів, КПУ і СПУ. Так, у результаті переходу СПУ до стану антипомаранчевих сил, помаранчеві потерпіли поразку. До того ж вступали в силу поправки до Конституції України, які значно зменшували повноваження Президента. У таких умовах В.Ющенко зробив відчайдушний крок: врятував становище шляхом підписання всіма політичними силами Універсальної єдності після проведення відповідного Круглого столу. Хоча цей документ і був підписаний, але він не отримав ніякої юридичної сили (Ю.Тимошенко не підписала документу і наполягала на розпуску парламенту і призначенні нових виборів).

В умовах, коли популярність В.Ющенка стрімко падала і його партії «Наша Україна!», він не наважився на розпуск парламенту І подав до ВРУ кандидатуру

В. Януковича на посаду Прем'єр-міністра. Передбачалося створення широкої коаліції між Партією регіонів і «Нашою Україною!». В уряд Януковича увійшло декілька представників від «Нашої України!». Проте спільна робота не вийшла: міністри нашеукраїнці були по черзі звільнені. Розпочалась боротьба за повноваження Президента, які не були остаточно розмежовані в результаті змін до Конституції. Крім того частина депутатів «Нашої України!» та БЮТу перейшла до складу Антикризової коаліції, яка оголосила себе Коаліцією національної єдності. Створилася загроза створення у парламенті конституційної більшості у 300 депутатів під керівництвом Партії регіонів, яка остаточно б нівелювала волевиявлення виборців, більша половина яких голосувала за «помаранчеві» партії. Крім того така більшість могла у будь-який момент змінити конституційні засади України. У такій ситуації Президент України В.Ющенко 2 квітня 2007 р, видав Указ про дострокове припинення повноважень ВР України і призначення дострокових виборів на 27 травня 2007 р.

Більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали Указу Президента, вважаючи його неконституційним. Їх підтримав прем'єр-міністр Віктор Янукович та члени кабінету міністрів, котрі також відмовились визнавати Указ Президента і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. У країні розгорілась гостра політична криза, яка супроводжувалася протистоянням демонстрантів на вулицях Києва (прихильники коаліції зібрали своїх прихильників на Майдані Незалежності, а опозиція — на Європейській площі), боротьбою в Конституційному суді України та Генеральній прокуратурі, новими указами Президента, постановами ВРУ. Зрештою 27 травня 2007 p., коли обидві сторони усвідомили, що подальша ескалація конфлікту не є перспективною, у результаті переговорів було досягнуто політичних домовленостей. Всі сторони конфлікту заявили про завершення політичної кризи. Домовленість передбачала складання повноважень 150 опозиційних депутатів, що має стати підставою для розпуску ВРУ і призначення позачергових виборів. Четвертим Указом Президента від 31 липня 2007 р. було призначено вибори на 30 вересня.

2 серпня 2007 р. в Україні стартувала передвиборча компанія, у якій взяли участь 20 партій і передвиборчих блоків. На виборах 3% бар'єр подолали три партії: Партія регіонів (34,37%), «Блок Юлії Тимошенко» (30,71%), блок «Наша Україна — народна самооборона» (14,15%), Комуністична партія України (5,39%), «Блок Литвина» (3.96%). Соціалістична партія України набрала 2,86% і до парламенту не потрапила.

У новому складі Верховної Ради України «Блок Юлії Тимошенко» і блок «Наша Україна — народна самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою верховної Ради України було обрано Арсенія Яценюка, а Прем'єр-міністром — Юлію Тимошенко.

Ключові дати

Січень-вересень 2005 р, — прем'єрство Ю.Тимошенко

26 березня 2006 р. - вибори до Верховної Ради України. Вперше відбулися

за пропорційною виборчою системою

квітень-травень 2007 р. — політична криза

ЗО вересня 2007 р. - позачергові вибори Верховної Ради України