XV. УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА

15.13. Політичний розвиток України (1994-1999 pp.)

1. Вибори 1994 р. до Верховної Ради України.

2. Вибори 1994 р. Президента України.

3. Прийняття Конституції України.

4. Вибори 1998 р. до ВРУ.

5. Президентські вибори 1999 р.

Перехід до ринкових відносин викликав загострення соціально-економічної ситуації в країні, що в свою чергу потягло за собою загострення політичної ситуації. Населення висловлювало невдоволення діяльністю Верховної Ради і Президента. Зрештою було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради.

27 березня 1994 p. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Більше всього місць отримала КПУ — 96 (до них слід додати ще 5 членів Компартії Криму), СПУ - 14, Сел ПУ - 18, Рух - 20. Інші партії спромоглись провести у Верховну Раду від 1 до 9 своїх представників. Таким чином, вибори засвідчили домінування лівих сил. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано Олександра Мороза. Новий парламент затвердив Прем'єр-міністром В. Масола.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулись в червні-липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу.

Вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху, що зміна влади у пострадянських державах може відбуватися мирним демократичним шляхом,

У період Л. Кучми продовжувались здійснюватись ринкові перетворення, проте продовжувався спад виробництва. Важливі події; прийняття Верховною Радою Конституції України 28 червня 1996 р. та введення національної грошової одиниці гривні — вересень 1996 р. — стали позитивними зрушеннями у становленні незалежної України.

У період 1994-1999 pp. в Україні змінились 4 прем'єр-міністри, що свідчить про незначні успіхи в економічній політиці. Значного удару по українській економіці завдала фінансова криза осені 1998 p., яка мала як внутрішні, так і зовнішні причини.

Важливою подією 1998 р. стали вибори до Верховної Ради (березень), які проходили за новою виборчою системою — змішаною (пропорційно-мажоритарною). За новою системою з 450 депутатів 225 обирались в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Підсумки голосування засвідчили домінування лівих партій.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі чотирьохвідсотковий бар'єр, що був встановлений у виборчому законі, з 30 виборчих блоків подолали КПУ (24,65%; 84 депутатські мандати), Народний рух України (9,4%; 32), виборчий блок СПУ та Сел ПУ "За правду, за народ, за Україну!" (8,6%; 29), Партія зелених України (5,4%; 19), Народно-демократична партія (5%; 17), Всеукраїнське об'єднання "Громада" (майже 4,7%; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4%; 14) — загалом 8 партій (блоків).

12 травня 1998 р. Верховна Рада XI скликання розпочала свою роботу. Після довгих дебатів Головою Верховної Ради було обрано представника блоку Соціалістичної і Селянської партії Олександра Ткаченка.

Вибори Президента України відповідно до Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999р. У цей день у голосуванні взяли участь 70% виборців. До бюлетеня Центр-виборчком заніс тринадцять прізвищ кандидатів у Президенти. Починаючи з літа 1999р., навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював впевненість у перемозі і демонстрував готовність взяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати — Є.Марчук, О.Мороз, В.Олійник та О.Ткаченко, зустрівшись у Каневі, закликали усіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак "канівська четвірка" не змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О.М.Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь лідера Компартії України П.Симоненка.

Після підрахунку голосів за результатами голосування 31 жовтня з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено зайняв діючий Президент Л.Кучма, а друге — П.Симоненко. Третім був О.Мороз, четвертою — Н.Вітренко. Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК призначив дату проведення другого туру голосування - 14 листопада.

Інтерес до другого туру президентських виборів не знизився, а навіть зріс. Президентом України вдруге було обрано Леоніда Кучму. За нього проголосувало 56% виборців, а за Петра Симоненка — близько 38%. Більшість виборців голосували проти повернення комунізму, ніж за Л.Кучму.

З великим відривом діючий Президент переміг у західних областях — на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині і на Буковині. Тут за нього віддали свій голос від 92% до 73 % виборців. З помітною перевагою він переміг П.Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській областях, містах Києві та Севастополі, на Донеччині.

Найбільший відсоток голосів лідер лівих сил набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кіровоградщині, Черкащині, у Криму.

Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л.Кучма переміг не лише в центральних, а й в західних та східних областях України. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представники міжнародних організацій. Президентські вибори в Україні переконливо довели перемогу курсу реформ.

Ключові дати

1994, 1998 pp. - вибори до ВР України

1994, 1999 pp. - вибори Президента України