Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

II. КИЇВСЬКА РУСЬ

2.10. Виникнення східнослов'янської писемності та розвиток української мови

1. Формування української мови.

2. Диглосія.

3. Слов'янська писемність.

Формування української мови — це складний і тривалий процес. Свій початок вона бере з племінних діалектів слов'янських племен, що мешкали на території України. Під впливом зовнішніх культурних впливів і внутрішнього розвитку у загальному масиві східнослов'янських діалектів утворюються попервах дві (згодом чотири) мовні групи: південна (з центром у Києві) і північна (з центром у Новгороді). У цих мовних групах відбувалися одні і ті ж мовні процеси але вони перебігали у різний час і давали різні мовні комбінації звуків, інтонацій, наголосів. На південну групу великий вплив справив південнослов'янський мовний і культурний світ. У період другої половини XII — першої половини XIII ст. у південній групі відбуваються зміни, які становлять підґрунтя особливостей фонетичної системи української мови: насамперед затвердіння м'яких приголосних, що після приголосної змінює "є" на "е", "і" на "и". У XII ст. також формується і сфера поширення української мови, в її найархаічнішому вигляді.

Також слід зауважити, що від часів Київської Русі (особливо після прийняття християнства) аж до XVI ст. існувала двомовність, у розумінні диглосії, коли паралельно існують дві мови, що вживаються тільки в певній ролі, у визначеній функції. У Київській Русі мовою літератури, культури, права була спеціальна "висока", книжна мова, сформована на салонійському діалекті, що був близький до староболгарської, яка була знайома великим просвітителям Кирилу і Мефодію. У побуті розмовляли племінними діалектами. Не можна було розмовляти на книжній мові чи перекладати з книжної на побутову тощо. Але не зважаючи на це, діалекти впливали на мовні стилі літературних пам'яток залежно від місця їх створення і соціально-культурної функції.

Не менш складним питанням є проблема виникнення писемності слов'ян. Попри суперечності, більшість дослідників сходиться на думці, що у другій половині IX — на початку X ст. слов'яни користувалися власним письмом, яке являло собою спробу пристосувати буква грецької абетки для запису відповідної інформації. Свідченням цього є напис на стінах Софієвського собору абетки, яка відрізнялася написом і кількістю букв від пізнішої кирилиці. Також Кирил залишив нам відомість, що, перебуваючи у 60-ті роки IX ст. у Херсонесі (Корсуні), він познайомився з Євангелієм, що була написана слов'янськими буквами. Також достеменно відомо, що договори між Руссю і Візантією першої половини X ст. писалися на слов'янській мові. Деякі дослідники витоки слов'янського письма знаходять і у більш ранні періоди.

Охрещення Русі дало могутній поштовх подальшому розвитку писемності і грамотності. З християнством відбувається поширення кирилиці, на якій написано більшість книг, що 40 дійшли до нас з тих часів. У період князя Володимира на Русі з'являється багато грамотіїв — переписувачів і перекладачів книг. Зароджуються і розвиваються центри літописання. Особливістю Київської Русі було широке поширення грамотності, про що свідчать археологічні знахідки (берестяні грамоти та написи на різних предметах), а також графіті на стінах споруд тієї доби. Берестяні грамоти, в яких містяться листи, документи, приватна переписка, ділові записи тощо, свідчать про поширення грамотності у широких верствах суспільства Київської Русі.