1. Формування української мови.

2. Диглосія.

3. Слов'янська писемність.

Формування української мови — це складний і тривалий процес. Свій початок вона бере з племінних діалектів слов'янських племен, що мешкали на території України. Під впливом зовнішніх культурних впливів і внутрішнього розвитку у загальному масиві східнослов'янських діалектів утворюються попервах дві (згодом чотири) мовні групи: південна (з центром у Києві) і північна (з центром у Новгороді). У цих мовних групах відбувалися одні і ті ж мовні процеси але вони перебігали у різний час і давали різні мовні комбінації звуків, інтонацій, наголосів. На південну групу великий вплив справив південнослов'янський мовний і культурний світ. У період другої половини XII — першої половини XIII ст. у південній групі відбуваються зміни, які становлять підґрунтя особливостей фонетичної системи української мови: насамперед затвердіння м'яких приголосних, що після приголосної змінює "є" на "е", "і" на "и". У XII ст. також формується і сфера поширення української мови, в її найархаічнішому вигляді.

Також слід зауважити, що від часів Київської Русі (особливо після прийняття християнства) аж до XVI ст. існувала двомовність, у розумінні диглосії, коли паралельно існують дві мови, що вживаються тільки в певній ролі, у визначеній функції. У Київській Русі мовою літератури, культури, права була спеціальна "висока", книжна мова, сформована на салонійському діалекті, що був близький до староболгарської, яка була знайома великим просвітителям Кирилу і Мефодію. У побуті розмовляли племінними діалектами. Не можна було розмовляти на книжній мові чи перекладати з книжної на побутову тощо. Але не зважаючи на це, діалекти впливали на мовні стилі літературних пам'яток залежно від місця їх створення і соціально-культурної функції.

Не менш складним питанням є проблема виникнення писемності слов'ян. Попри суперечності, більшість дослідників сходиться на думці, що у другій половині IX — на початку X ст. слов'яни користувалися власним письмом, яке являло собою спробу пристосувати буква грецької абетки для запису відповідної інформації. Свідченням цього є напис на стінах Софієвського собору абетки, яка відрізнялася написом і кількістю букв від пізнішої кирилиці. Також Кирил залишив нам відомість, що, перебуваючи у 60-ті роки IX ст. у Херсонесі (Корсуні), він познайомився з Євангелієм, що була написана слов'янськими буквами. Також достеменно відомо, що договори між Руссю і Візантією першої половини X ст. писалися на слов'янській мові. Деякі дослідники витоки слов'янського письма знаходять і у більш ранні періоди.

Охрещення Русі дало могутній поштовх подальшому розвитку писемності і грамотності. З християнством відбувається поширення кирилиці, на якій написано більшість книг, що 40 дійшли до нас з тих часів. У період князя Володимира на Русі з'являється багато грамотіїв — переписувачів і перекладачів книг. Зароджуються і розвиваються центри літописання. Особливістю Київської Русі було широке поширення грамотності, про що свідчать археологічні знахідки (берестяні грамоти та написи на різних предметах), а також графіті на стінах споруд тієї доби. Берестяні грамоти, в яких містяться листи, документи, приватна переписка, ділові записи тощо, свідчать про поширення грамотності у широких верствах суспільства Київської Русі.