XIV. УКРАЇНА В 40-80-Х РОКАХ

14.17. Гласність . Повернення наприкінці 80-х — на початку 90-х років народу правду про минуле України

1. Перебудова і гласність.

2. Ліквідація "білих плям" в історії.

3. Зростання інтересу громадськості до історичного минулого.

У середині 80-х років у СРСР розпочалася "перебудова". Ініціатива її належала Генеральному секретарю ЦК М. Горбачову, обраного на цю посаду у березні 1985 р. Перебудова не передбачала знищення тоталітарного ладу. Попервах йшлося про "прискорення", "оновлення", повернення до "ленінських принципів", "нове обличчя соціалізму" і т. п.

Однією із складових перебудови була політика гласності. Гласність означає своєрідний перехідний етап між довготривалим Періодом мовчазного однодумства до свободи слова. Гласність — це право знати, що відбувається в світі і в країні. Вона передбачає можливість одержувати правду і говорити правду, не боячись наслідків, її слід розуміти як право на власну думку, самостійність та оригінальність політичної культури й свободи. Але будь-яка свобода, в т.ч. й свобода слова, мислення, інформації тощо, має свої межі. Своєрідною межею гласності виступають об'єктивність, достовірність, доказовість, перевірюваність інформації, які грунтуються на чесності, порядності і відповідальності перед законом.

Гласність в умовах сучасної України визначає: відкритість діяльності державних органів, громадських організацій, трудових колективів і асоціацій, партій і рухів; надання громадянам та їх об'єднанням інформації, необхідної для участі в обговоренні та вирішенні питань державного і суспільного життя, а також питань, які стосуються їх прав, обов'язків або закордонних інтересів; доступність організацій і закладів, а також посадових осіб для прийняття громадян, можливість безперешкодного звернення до них кожного громадянина з пропозиціями і заявами; виявлення і врахування громадської думки при розробці та прийнятті рішень; поширення прийнятих рішень і доведення до відома всіх зацікавлених осіб та організацій. Однією з найпотужніших основ гласності є свобода преси.

У другій половині 80-х — на початку 90-х років у державі, де вся інформаційна структура перебувала під найсуворішим контролем, такий проміжний етап на шляху до свободи слова, як гласність, був особливо потрібним. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення, діставали змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об'єктивною інформацією, робити власні висновки. Суспільство стрімко політизувалося.

Але у той час як на союзному рівні відбулися важливі зміни у складі вищого керівництва, Першим секретарем ЦК Компартії України аж до осені 1989 р. залишався В.Щербицький. Відтак у перші роки перебудови гласність, проголошена в Москві, мало змінила обличчя республіканської преси. Ось чому з такою увагою стежили демократичні сили в Україні за поширенням гласності й плюралізму (плюралізм — існування кількох (чи багатьох) незалежних засад політичних знань і розуміння буття; багатоманітність, множинність думок, поглядів на ту чи іншу проблему, явище) в центральних засобах масової інформації, виступами істориків, економістів, філософів, соціологів: як і в Москві, звичайною картиною в містах України були ранкові черги в кіосках за пресою.

Перегодом гласність, ліквідація "білих плям" нашої історії, правда про минуле України приходять і в республіку. В українському суспільстві ці процеси були зустрінуті неоднозначно. Одна частина палко підтримала намагання істориків докопатися до істини, інша — до цього процесу ставилася байдуже, третя — з тривогою застерігала, що у виховних цілях не варто розкривати на сторінках преси всю правду, оскільки це може спричинити духовну кризу, крах ідеалів і врешті-решт цинізм, пасивність і нігілізм.

Роль першопроходців у захисті української культури, навколишнього середовища, "білих плям" історії відіграла Спілка письменників України та її центральний орган — газета "Літературна Україна". Широкий розголос мали виступи О.Гончара, Р.Братуня, І.Дзюби, І.Драча, В.Дрозда та багатьох інших. Почали вертатися в Україну твори В.Винниченка, С.Петлюри, представників "розстріляного відродження", зокрема М.Хвильового, М.Куліша, М.Зерова, історичні праці М.Грушевського, М.Костомарова та інших, заборонені твори І.Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?", М.Брайчевського "Приєднання чи возз'єднання?", репресованих у роки "застою" В.Стуса, Є.Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців та інших, повертається з еміграції письменник та один із засновників Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденко.

У республіці стали поширюватися "самвидавські" газети і журнали. Частина з них готувалася за межами України і відбивала загальносоюзні проблеми, інші готувалися в республіці. М.Чорновіл ще в 1987 р. відновив видання "Українського вісника".

Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії XX ст., як Центральна Рада, голодомор 1932-1933 pp., а також голод 1921-1922 pp., насильницька колективізація, сталінські репресії, ОУН—УПА, інші трагічні сторінки історії українського народу; розгорнулася дискусія про національну символіку.

Зростання інтересу до історичного минулого українського народу проявлялося в активній участі мас у святкуванні роковин подій, про які раніше офіційна історіографія писати уникала чи які висвітлювала необ'єктивно. 1990 р. між Києвом і Львовом був утворений живий людський ланцюг на честь Дня Соборності України — 71-х роковин проголошення 22 січня 1919 р. Акту З'єднання (Злуки) УНР і ЗУНР - "Українська хвиля". На початку серпня 1990 р. у Дніпропетровській і Запорізькій областях як всеукраїнське свято пройшли Дні козацької слави, присвячені 500-річному ювілею українського козацтва.

Гласність, лібералізація, повернення народові правди про його минуле підірвали радянські ідеологічні штампи, прискорили процес досягнення справжнього суверенітету України.