Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

XIV. УКРАЇНА В 40-80-Х РОКАХ

14.15. Перебудова і Україна

1. Мета перебудови.

2. Етапи перебудови.

3. Ставлення українського компартійного керівництва до перебудови.

4. Особливості перебудови в Україні.

5. Наслідки перебудови.

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К.Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М.Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 p.). Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення "холодної війни" та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу (покращання матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думки громадян). Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало наступне життя, крім загальних декларацій, М.Горбачов так і не зміг протягом 6-річного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.

Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилась розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно виконувало "маневри" кремлівського керівництва. А насправді певний час блокувало перебудовні процеси в Україні.

Перебудова мала чотири етапи: березень 1985 р. — січень 1987 р. — перебудова здійснюється під гаслом "більше соціалізму"; 1987-1988 pp. — основний лейтмотив - "більше демократії"; 1989-1990 pp. — розмежування і розкол у таборі провідників перебудови; 1991 р. — перемога радикал-реформізму, розпад СРСР.

Перебудовні процеси в Україні контролювались управлінською номенклатурою тоталітарної держави. Протягом 1985-1987 pp. в Україні були відсутні значні політичні сили у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалась відносно стабільною.

Був ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалась з гострої критики перших партійних керівників і партноменклатури різного рангу. В.Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з опонентів М.Горбачова. Преса називала Україну заповідником застою.

Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 p.), екологічна трагедія XX ст., все більше охоплювала терени України, сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 р. у Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. Крім питань екології, гостро піддавались критиці посадові особи, винні в чорнобильській трагедії та ЇІ наслідках.

1989 р. по Україні прокотилась хвиля шахтарських страйків, які поруч з економічними питаннями гостро ставили питання і політичні — відмова в довірі номенклатурі та чиновникам-бюрократам.

У вересні 1989 р. В.Щербицький залишив пост Першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В.Івашко.

В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 р. відбулись перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.

У вересні 1989 р. виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створюються політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Партія демократичного відродження України та ін.).

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка стала передвісником незалежності нашої держави.

Ключові дати

квітень 1985 р. - Пленум ЦК КПРС. Початок перебудови