Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

XIV. УКРАЇНА В 40-80-Х РОКАХ

14.7. Україна в першій половині 50-х років

1. Внутрішньополітичне становище України на початку 50-х років

2. Початок десталінізації в Україні

3. Стан промисловості і сільського господарства на початку 50-х років.

4. Початок реформаторської діяльності М.Хрущова

Завершення процесу відбудови не призвело до послаблення адміністративно-командної системи з її надзвичайними заходами управління. Вона ще більше зміцніла. Свідченням цього став XIX з'їзд КПРС (на цьому з'їзді ВКП(б) було перейменовано в Комуністичну партію Радянського Союзу), останній з'їзд за життя Й.Сталіна. З'їзд затвердив новий п'ятирічний план розвитку СРСР у 1951-1955 pp. На ньому головним завданням було поставлено наздогнати і перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками.

XVII з'їзд Компартії України продублював рішення з'їзду КПРС. Виступаючи на з'їзді, делегати неначе змагались у словослів'ї на честь "великого вождя і вчителя тов. Сталіна".

На чолі КПУ продовжував залишатися Л.Мельник (Перший секретар з грудня 1949 р. по червень 1953 p.), а головою уряду УРСР - Д.Коротченко (до січня 1954 p.), які були слухняними виконавцями волі "вождя".

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву "відлига" — процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ. Розвиток і поглиблення цього процесу став основою десталінізації — тобто відхід від найбільш одіозних проявів сталінського тоталітарного режиму. Найбільш радикальних рис цей процес набув після XX з'їзду КПРС (1956).

Початок процесу десталінізації супроводжувався гострою боротьбою за владу між прихильниками Хрущова та Берії. У цій боротьбі переміг перший. Ця боротьба мала свої одголоски в Україні. Республіканська партійна організація підтримала в цій боротьбі Хрущова. Згодом Хрущов віддячив послугою за послугу. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти на Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади

Першого секретаря КПУ росіянина Л.Мельникова. Натомість було призначено О.Кириченка, першого на цій посаді українця (з того часу на цю посаду призначались лише українці). Після цього пішла широка хвиля висування на керівні посади представників місцевих кадрів. У результаті на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72%, у Верховній Раді - 75%, а серед директорів великих підприємств - 51%. У 1958 р. українці становили 60% членів КПУ. Вихідці з України зайняли провідні місця і в союзному керівництві. Так, Родіон Малиновський, Андрій Гречко та Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші згодом навіть були міністрами оборони СРСР. Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а чотири українці - О.Кириченко, М.Підгорний, Д.Полянський та П.Шелест - увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити їх тісними зв'язками з М.Хрущовим, їх особистими якостями як лояльних виконавців волі вистеми та тим місцем, яке зайняла Україна в Радянському Союзі.

Зростання ролі і кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалось процесом перебудови і вдосконалення самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955-1956 pp. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. Ці процеси справили позитивний вплив на суспільно-політичне життя країни.

Крім змін в партійному та державному керівництві почався процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинились масові репресії, почався обережний процес реабілітації репресованих у 30-40-і роки і повернення депортованих членів, пов'язаних з діяльністю ОУН-УПА.

Нове радянське керівництво, що стало до керівництва держави після смерті Сталіна, усвідомлювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів СРСР в економічному змаганні із Заходом. Успіхи в цьому змаганні зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, а з іншого боку, довели б переваги комуністичної системи. Уже починаючи з 1953 p., починається процес реформ. Але відразу постало питання, в якому напрямку їх проводити. Усі сходились на думці, що найслабшою ланкою радянської економіки є сільське господарство, рівень зростання продукції в якому за період 1949-1952 pp. складав лише 10%, у той час як у промисловості — 230%. До того ж сільське господарство було збитковим. Усі спроби наприкінці 40-х років стимулювати сільгоспвиробництво не мали успіху. Не допомогло і укрупнення колгоспів у 1950 p., кількість яких скоротилась на 42% і складала на кінець року 19295.

Початок реформування було покладено на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств та ін.

Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 50-х років була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 pp. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла на 35,3%.

Позитивні зрушення були б більш вагомими, як би не волюнтаристські нереалістичні надпрограми, що почались втілюватись у життя вже в 1954 р. Першою такою програмою стало освоєння цілинних і перелогових земель. її було започатковано на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС. її суть полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 13 млн. га (пізніше цю цифру збільшили до 28-30 млн. га) у Казахстані, Сибіру та Північному Кавказі. Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954-1956 pp. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. А до 1961 р. в цілинні райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільгоспмашин, виготовлених на українських підприємствах.

Другою напрограмою, що була започаткована в цей час, стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших "диво-культур". У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площі посівів кукурудзи понад 5 млн. га (у 1953 p. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн. га).

Незважаючи на те, що нове радянське керівництво звертало велику увагу на розвиток сільського господарства, все ж пріоритетним залишався розвиток промисловості. У республіці розвивались галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловості. У 1952-1955 pp. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиліття ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії в 1,9 раза. Продовжувався процес розвитку вугільної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951-1958 pp. було побудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

Таким чином, промисловість і сільське господарство України в першій половині 50-х років знаходились на піднесенні і динамічно розвивались. Але ті реформи й основа, на яких розвивалась економіка України, заклали той негативний потенціал, який згодом призвів до втрати динамізму і кризи.