Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

XIV. УКРАЇНА В 40-80-Х РОКАХ

14.4. Голод 1946-1947 pp., його причини, масштаби і наслідки. Демографічне становище. Рівень життя та побут населення у повоєнний час

1. Стан сільського господарства УРСР у повоєнні роки.

2. Причини голоду.

3. Масштаби голоду. Наслідки.

4. Демографічне становище.

5. Рівень та побут населення.

Одним з наслідків антилюдської моделі відбудови народного господарства був голод 1946-1947 pp.

У повоєнний час на селі склалось вкрай несприятливе становище: за роки війни скоротились посівні площі, зменшилось поголів'я худоби, не вистачало техніки, а особливо робочих рук. Усе це вимагало зміни державної політики на селі. Але сталінське керівництво і думки не мало про якісь зміни, село мало стати одним з головних джерел для проведення відбудови. Під тиском Москви уряд УРСР та ЦК КП(б)У планував на 1946 р. форсовано збільшити посівні площі, врожайність і хлібозаготівлю.

Весною-літом 1946 р. 16 областей України вразила посуха. Зимові та ярові культури загинули. А там, де вдавалось збирати, врожайність зернових складала 2-3 ц/га (у 1940 р. — врожайність 14,6 ц/га, 1944 р. — 10,8 ц/га). Валовий збір зерна був у три рази меншим ніж у 1940 р. Керівники деяких областей почали наполегливо звертатися до уряду з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, які в липні 1946 р. були збільшені з 340 до 360 млн пудів. Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки, областей, суду, прокуратури. До судової відповідальності було притягнуто тільки за перший квартал 1947 р. 1,5 тис. голів колгоспів, 6 тис. комуністів було притягнуто до партійної відповідальності за невиконання вказівок партії. Було відновлено дію "Закону про 5 колосків", за яким було засуджено і ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті у більш благополучні райони (Західну Україну), міста. Щоб уникнути обезлюднення села, каральні органи почали відшукувати і повертати селян назад. Незважаючи на суворі репресії, вдалось зібрати лише 60% від плану хлібозаготівлі (вилучено було навіть насінний фонд).

Посуха загострила і проблему кормів, що відбилось на тваринництві. Почався падіж скота. Щоб уникнути масового падежу, було дозволено здавати худобу на забій понадпланові норми. Це призвело до того, що у деяких областях план по здачі м'яса було перевиконано вдвічі. У результаті тваринництво республіки зазнало величезних втрат, компенсовувати які довелось довго.

У той час коли за межі України ешелонами вивозився хліб (так, лише в країни Східної Європи та Францію було в основному вивезено безплатно 1,7 млн. т для підтримки тих режимів, що там встановилися), розпочався голод, жертвами якого стали майже 1. млн. чоловік.

Опинившись перед лицем катастрофи, керівництво України на чолі з М.Хрущовим намагалось зменшити її масштаби за рахунок західних областей і звертання за допомогою до Москви. У відповідь Сталін заявив Хрущову: "Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси". У березні 1947 р. недостатньо "твердого" Хрущова було замінено на Кагановича. Проте для проведення посівної кампанії була дана позичка в 35 млн. пудів.

Наслідками голоду стало: ускладнення і без того важкого процесу відбудови; скорочення трудових ресурсів села і його можливостей; падіння морального духу населення; невиконання планів п'ятирічки по відбудові сільського господарства.

Отже, головним винуватцем третього голодомору в Україні було сталінське керівництво, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.

Голод 1946-1947 pp. Поряд з іншими фактори: втрати у війні; міграції населення; входження до складу УРСР західноукраїнських земель; відбудова, — мав значний вплив на демографічне становище України.

За роки війни Україна втратила близько 3 млн. чол. на фронтах (майже кожен другий призваний до лав армії) і 5,5 млн. чол. у зоні окупації. До цього слід додати вивезених на примусові роботи понад 2,2 млн. осіб, з яких на батьківщину повернулось лише 800 тисяч (200 тис. з різних причин не побажали повертатись).

Завершення бойових дій дало поштовх значним міграційним процесам. Повертались до мирної праці демобілізовані з лав радянської армії 2,2 млн. осіб. Повертались і ті, що були вивезені під час евакуації на Схід, і ті, що знаходились на примусових роботах або в полоні за межами України. Значно впливала на міграційні процеси депортація (примусове виселення з міст проживання осіб, що були визнані соціально небезпечними). Також в Україну прибули працівники, партійні діячі з інших республік СРСР для здійснення відбудови і радянізації західних областей.

Відбились на демографічному становищі України етнічні чистки, що їх проводили сталінське керівництво (виселення кримських татар, німців, поляків, угорців та інших народів) та Польща в результаті проведення операції "Вісла" (520 тис. українців пересилилось з території Польщі). Сталін також виношував плани пересилити всіх українців з України.

Таким чином, через демографічні зміни 40-х років населення республіки у 1951 р. становило 37,2 млн. осіб, що на 4,1 млн. менше, ніж у довоєнному 1940 р.

Значно змінився і етнічний склад УРСР. Зменшилась чисельність таких національних меншин, як євреїв, поляків, німці та ін., натомість збільшилась частка росіян.

Великий вплив на демографічні процеси мала відбудова та подальший розвиток промисловості, які прискорили процес урбанізації і сприяли скороченню сільських жителів.

Війна і повоєнна розруха призвели до катастрофічного падіння рівня життя населення. Не вистачало продовольства і найнеобхідніших речей. Гостро стояли житлова проблема, проблема безпритульних дітей, злочинності та ін. Але на вирішення цих проблем за планом четвертої п'ятирічки виділялись незначні ресурси. Це зумовило те, що на кінець п'ятирічки легка промисловість досягла лише 80% рівня 1940 р. Це зумовило гостру нестачу на кінець 40-х років найнеобхіднішого. Значна частка мешканців міст змушена була вести підсобне господарство, щоб забезпечити сім'ю продуктами харчування.

У грудні 1947 р. була прийнята постанова Ради міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про відміну карток на продовольчі і промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас зі скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу, що мала на меті ліквідацію наслідків війни у фінансово-грошовій сфері та упорядкування всієї фінансової системи. Ці реформи мали неоднозначні наслідки. З одного боку, скасування карткової системи було явищем позитивним, воно свідчило про певну стабілізацію народного господарства, з іншого, ця акція носила більше пропагандистський характер, яка мала засвідчити як населенню, так і всьому світу переваги соціалізму. Проте після 1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що підвищилась лише наполовину, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищувала довоєнний рівень. Внаслідок цього склалась парадоксальна ситуація: повоєнні прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м'ясопродукти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.

Незначний вплив на життєвий рівень населення мала і грошова реформа. З одного боку, вона призвела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність з потребами господарства. З іншого, вона призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а понад 10 тис. крб. — на дві третини. Особливо боляче реформа вдарила по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ Ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався з розрахунку 1:10.

Таким чином, відбудова не сприяла зростанню життєвого рівня населення, відклала вирішення соціальних проблем на наступні десятиліття.

Ключові дати

1946-1947 pp. - голод в Україні