Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

XIII. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

13.2. Напад Німеччини та її союзників на СРСР. Бойові дії на території України у 1941 р.

1. Початок Великої Вітчизняної війни.

2. Оборонні бої в Україні.

3. Причини поразки радянських військ у 1941 р.

4. Поразки радянських військ на весні 1942 р. Завершення окупації території України.

22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом "Барбаросса" Німеччина та її союзники зосередили 190 дивізій чисельністю 5,5 млн. чол. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн. чол.). Німецький план був розрахований на швидке просування війська до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських час тин у прикордонних боях.

На Україну було спрямовано наступ групи армій "Південь", до якої входили також румунські та угорські війська. їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів.

Загалом війська ворога поступалися радянським військам на Україні як чисельно, так і в озброєнні. Але на напрями головного удару ворог мав перевагу. Вже у перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом. Але події розгорталися інакше. Вже 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк-Ровно-Дубно-Броди. Розгорілась перша у другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до, 29 червня. Хоча Червона Армія (РККА) зазнала поразки. їй вдалося зупинити просування німецьких військ на тиждень.

Після поразки у прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію укріплень старого кордону ("Лінія Сталіна"), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5 і 6 радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей 1-й день вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалось справою найближчого часу. На 21 липня Гітлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам не судилося здійснитися. Німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11-14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Захисники міста (понад 120 тис. бійців, з яких 33 тис. народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Під Києвом ворог втратив 100 тис. чол. Наступ на Київ тимчасово припинився.

Тим часом оперативна ситуація навколо Києва стала ускладнюватися. На правобережжі були оточені і розгромлені радянські війська в районі Умані. Ворог вийшов до Дніпра південніше Києва. На початку вересня 1941 р. німецькі війська з півночі форсували Десну і в районі Кременчука — Дніпро. Радянські війська Південно-Західного фронту опинились під загрозою оточення. Єдиним способом врятувати радянські війська від оточення було залишити Київ. Але Сталін категорично заборонив це. Це дало змогу німецьким військам у середині вересня завершити оточення київського угруповання радянських військ. Лише 17 вересня було дано наказ Ставки залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. Практично загинуло все керівництво фронтом на чолі з М.Кирпоносом. У полон потрапило 663 тис. червоноармійців. 19 вересня у Київ вступили німецькі війська.

5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало наступ на Одесу. Після героїчної оборони 16 жовтня 1941 р. захисники залишили місто.

Евакуйовані частини було перекинуто у Севастополь, який знаходився у ворожому оточенні. Оборона міста тривала 250 днів.

За 5 місяців війни ворогу вдалось просунутись на 900-1200 км углиб України. Не окупованими залишались лише території на сході України.

Причини поразки радянських військ у другій половині 1941 р. на території України.

Радянське керівництво на чолі з Й.Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворогові; постійне мусування тези, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин з гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (Заява ТАРС від 14 червня 1941 р., в якій версія про підготовку Німеччини для нападу на СРСР називалася провокаційною).

Серйозні прорахунки були допущені Й.Сталіним і Генеральним штабом у визначенні напрямку головного удару ворога. Головним радянське командування помилково вважало наступ на Україні, тоді як згідно плану "Барбаросса" головний удар мала наносити група армій "Центр".

Значний бойовий досвід німецького командування і бойових частин ведення сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і літаків.

Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв. Розташування радянських військ трьома ешелонами (57, 52 і 62 дивізії) призвело до того, що з'єднання вступали у бій по черзі, і це давало можливість розбити їх частинами.

Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв. Передбачалось вести війну "малою кров'ю і на території ворога". Склади боєприпасів та іншого воєнного майна розташовувались занадто близько до кордону і вже в перші дні опинились у руках ворога.

Оборонні споруди на новому кордоні не були добудовані до початку бойових дій. До того ж вони були невдало розташовані ("Лінія Молотова") . Оборонні споруди на старому кордоні були роззброєні.

Масові репресії 1937-1938 pp. в армії та в подальші роки призвели до винищення кращих командних кадрів Червоної Армії. Було знищено понад 37 тис. чоловік командного складу всіх рівнів (репресіям був підданий весь командний склад КОВО). Нові командири не мали достатнього бойового і життєвого досвіду.

Війська не були вчасно приведені у бойову готовність (за окремими виключеннями), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було, вчасно попереджено про можливий напад.

Авіація була скупчена на основних аеродромах, а не розосереджена по польових, що призвело до величезних втрат на початку війни (у перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків).

З початком бойових дій на території України почалась мобілізація її ресурсів для боротьби з ворогом. Промисловість переводилась на воєнні рейки, йшла мобілізація до лав Червоної Армії. Так у перші місяці війни до лав Червоної Армії було мобілізовано у 16 областях України 2515891 чоловік. До народного ополчення до кінця 1941 р. вступило 1300 тис. чол. У липні 1941 р. 158704 чол. налічувалось у винищувальних загонах.

Просування ворога у глиб території України потребувало у терміновому порядку організувати евакуацію промислових об'єктів, ресурсів, цінностей у глиб країни. Так, було евакуйовано до східних районів СРСР понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості (після визволення повернулося лише кілька), 30 тисяч тракторів, 125 млн. пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн. голів худоби. Евакуйовано установи академії наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн. чоловік. Те, що не підлягало евакуації, передбачалось знищити.

Героїчний опір Червоної армії і прагнення німецького командування оволодіти ресурсами України призвели до перенесення головного удару німецьких військ з центральної ділянки радянсько-німецького фронту (Західний фронт) на Україну. Незважаючи на поразку радянських військ на Україні та її окупацію, героїчний опір Червоної армії призвів до зриву планів "блискавичної війни".

Після поразок 1941 р. не вся територія України була окупована ворогом. Перемога над ворогом під Москвою створила враження у радянського командування про можливість завдати вирішального удару по німецьким військам у 1942 р. З цією метою було розроблено ряд наступальних операцій, що передбачалося здійснити навесні 1942 р. Одна операція передбачала наступ з Керченського півострова для деблокації Севастополя і визволення Криму, друга — передбачала визволення Харкова, важливого промислового центру.

Обидві операції виявилися невдалими. Наступ радянських військ з Барвінківського виступу на Харків якраз прийшовся на район зосередження німецьких військ, що збиралися розпочати літній наступ на південній ділянці радянсько-німецького фронту. Наступаючі радянські частини були оточені і розгромлені. У полон потрапило 227 тис. радянських солдат, було знищено велику кількість бойової техніки.

Несприятливо розгортались і події в Криму. Радянські війська, які не були готові до оборони, були несподівано атаковані німецькими і розгромлені. У полон потрапило 180 тис. чол. Лише невелика частина радянських військ зуміла укріпитися в Аджимушкайських каменоломнях і чинила ворогу завзятий героїчний опір марно сподіваючись на допомогу . Після розгрому радянських військ на Керченському півострові ворог приступив до вирішального штурму Севастополя. Після 250-денної оборони 4 липня 1942 р. місто припинило опір. У полон потрапило 130 тис. радянських солдат і моряків.

Поразки радянських військ призвели до повної окупації України 22 липня 1942 р. німецько-фашистськими військами.

Ключові дати

22 червня 1941 р. — напад Німеччини та її союзників на СРСР. Початок Великої Вітчизняної війни

23-29 червня 1941 р. - танкова битва в районі міст Луцьк-Ровно-Дубно-Броди

серпень-жовтень 1941 р. - оборона Одеси

19 вересня 1941 р. — захоплення німецькими військами Києва

жовтень 1941 р. - липень 1942 р. - оборона Севастополя

22 липня 1942 р. - повна окупація України німецько-фашистськими військами