Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

XII. УКРАЇНА В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ (20-30-ТІ РОКИ).

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

12.3. Входження України до СРСР

1. Радянські республіки після завершення громадянської війни.

2. Проекти союзу радянських республік.

3. Утворення СРСР.

4. Наслідки проголошення СРСР.

Після завершення громадянської війни радянські республіки мали статус незалежних держав. Такою була і Українська Соціалістична Радянська Республіка — УСРР (вона тоді мала таку назву). Однак це була імітація державності, оскільки на території радянських республік поширювалися закони Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР) і саме з Москви здійснювалось управління країною.

Механізм влади був простий: Російська комуністична партія (більшовиків) прибрала до рук всю повноту влади і визначала державну внутрішню і зовнішню політику. Республіканські ж партійні організації були складовою РКП(б) і виконували волю більшовицького Центрального комітету.

У роки громадської війни радянські республіки позбулися суверенних прав у галузі військової, економічної і дипломатичної діяльності. Центральні відомства, розташовані в РСФРР, не враховували в достатній мірі інтереси республік, розглядаючи їх як адміністративно-територіальні одиниці. Наростання відцентрованих сил свідчило про необхідність вироблення гнучкіших форм союзних відносин.

Між Україною і Росією велися переговори щодо упорядкування взаємовідносин. Це ж питання хвилювало й інші народи колишньої Російської імперії, на території якої існували тепер радянські республіки.

Комісію ЦК РКП(б) по підготовці проекту рішення про відносини РСФРР з іншими республіками очолював Й. Сталін. Він був противником державного суверенітету республік. Очолювана ним комісія виробила проект, згідно з яким радянські республіки мали ввійти до складу Російської Федерації на правах автономних, тобто ніяке право на державність не визнавалось. Перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський підтримав цей план. Проти виступив голова українського уряду Християн Раковський.

Вождь більшовицької партії В. Ленін втрутився у підготовку документів, пов'язаних з об'єднанням радянських республік. Він небезпідставно побоювався, що сталінський план лише посилить відцентрові тенденції і призведе до протилежного результату. Тому В. Ленін запропонував нове державне об'єднання створити як Союз Радянських Соціалістичних Республік, союз зовні рівноправний, навіть із правом вільного виходу з нього. Однак партія при цьому не міняла своєї структури і функцій, що визначило майбутній унітарний характер держави.

З'їзди Рад радянських республік схвалили проекти Декларації про утворення СРСР і Конституції СРСР. 30 грудня 1922 р. відбувся І з'їзд Рад СРСР, що проголосив утворення Союзу, до якого ввійшли Російська і Закавказька федерації, Українська РСР і Білоруська РСР.

Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніколи ніхто не затверджував і не підписував. Замість нього в Конституції 1924 р. з'явився розділ "Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", а Конституція - це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ.

У складі СРСР права радянських республік ще більше звузилися. У віданні центру залишилися найважливіші функції: зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини, армія, флот, засоби зв'язку, транспорт. Республіканський уряд мав право керувати внутрішніми справами (звітуючи при цьому перед центральними органами), в деяких питаннях сільського господарства, в галузі освіти, охорони здоров'я тощо. Однак позитивним було те, що визнавалась територіальна цілісність України, її власні, хоч і обмежені у своїх правах, органи управління. Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утворенням, що відображало її національну самобутність.

Ключові дати

30 грудня 1922 р. - проголошення утворення СРСР

1924 р. - прийняття Конституції СРСР