Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

XI. УКРАЇНА В РОКИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

11.1. Передумови і причини української революції. Утворення Української Центральної Ради, її політична програма

1. Причини і передумови української революції.

2. Лютнева демократична революція і Україна.

3. Три центри влади в Україні.

4. Створення Української Центральної Ради, її склад і статус.

5. Лідери УЦР.

6. Політична програма УЦР.

Українська революція стала визначною подією в історії українського народу XX ст. Вона засвідчила негасиме прагнення українців до творення власної держави. Незважаючи на тривале імперське поневолення, народ знайшов у собі сили, щоб у вкрай несприятливих умовах протягом тривалого часу (1917-1920 pp.) вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність.

Які ж були причини і передумови революції? Учасники і дослідники революції вказують такі причини:

1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини.

2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і соціального захисту робітництва.

3. Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення.

Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка до краю загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу у боротьбі за свою державність.

Перемога Лютневої демократичної революції у Росії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку.

2 березня 1917 р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Виконавчу владу в Україні Тимчасовий уряд передав повітовим і губернським комісарам, якими були голови земських управ.

Поряд з органами Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, майже одразу виникли інші структури влади — Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль в яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики.

Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України стала Українська Центральна Рада.

Ідея заснування Центральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців (ТУП). Полеміка щодо принципів її творення, завдань і програмних гасел не вщухала кілька днів. 7 березня 1917р. відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Цей день вважається датою створення УЦР.

УЦР поступово перетворилася в справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент, що, крім ТУП, об'єднував представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. До неї увійшли представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств. У перші дні діяльності УЦР налічувала незначну кількість членів, а її повний склад восени 1917 р. становив 822 чол.

Керівником (головою) УЦР було обрано Михайла Сергійовича Грушевського (1866—1934) — видатного українського історика й політичного діяча, одного з керівників ТУП, а з 1917 р. — члена партії українських есерів, прихильника автономістських настроїв. Важливу роль у діяльності УЦР відігравали відомий український письменник, лідер Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951), Симон Васильович Петлюра (1879—1926), а також С Єфремов, Б. Мартос, І. Стешенко, П. Христюк та ін.

На початку своєї діяльності УЦР відігравала лише роль київської міської організації. Не змогла вона одразу сформувати й політичну платформу. Спочатку вона закликала український народ домагатися від Тимчасового уряду "всіх прав, які тобі природно належать," обмеживши їх, проте публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.

Основну роль у розробці стратегічної мети УЦР зробив М.Грушевський. У своїх брошурах, опублікованих у 1917 р,. "Вільна Україна", "Якої ми хочемо автономії та федерації", "Хто такі українці і чого вони хочуть", "Звідки пішло українство і до чого воно йде" головною метою проголошувалося домагання національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку.

Національно-територіальна автономія України, за Грушевським, — це територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на основах широкого демократичного громадського самоврядування. Об'єднання самостійно вирішуватиме усі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна повинна мати всі державні атрибути.

У федерації М. Грушевський бачив об'єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. До функцій федеративної влади відносив: "...справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами, телеграфами, ... надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві".

Таким чином, М. С. Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч. У квітні 1917 р. йому здавалося можливим і реальним налагодити національно-державне життя України.

Ключові дати

2 березня 1917 р. - зречення царя і перехід влади до Тимчасового уряду.

7 березня 1917 р. - створення УЦР.