Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

X. УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

10.3. Українські політичні партії, організації, збройні формування в роки Першої світової війни

1. Трагедія України.

2. Головна Українська Рада (Загальна Українська Рада).

3. УСС. Бойовий шлях.

4. Створення СВУ. Програма та діяльність СВУ.

Перша світова війна, що розпочалась 1 серпня 1914 p., була загарбницькою, несправедливою для обох ворогуючих блоків: Троїстого союзу і Троїстої згоди — Антанти. У стратегічних планах противників одне з найважливіших місць у цій війні відводилось завоюванню українських земель.

Війна обернулась колосальною трагедією для українського народу. 3,5 млн українців мобілізували в російську армію, а 250 тис. з Галичини й Буковини — в австро-угорську. Воєнне протистояння обох імперій — Росії та Австро-Угорщини, що супроводжувалось масовими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство. Розкол відбувся як між українцями воюючих сторін, так і в рамках Російської та Австро-Угорської імперій на прибічників і противників війни. Відверто проавстрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, що являла собою міжпартійний блок, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична, націонал-демократична партії. Очолив її К. Левицький. ГУР звернулась до українського народу з Маніфестом, в якому ,зокрема, зазначалося: "Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю,... яке знайшло захист в конституційному ладі австрійської держави... Нехай українське громадянство віддасть всі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!"

У травні 1915 р. Головна Українська Рада реорганізовується у Відні в Загальну Українську Раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада домагалася від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холмщини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримала ідеї незалежної України, але задовольнила низку другорядних вимог, зокрема, про організацію окремих таборів для військовополонених українців. У таборах засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням української національної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. З часом з українських полонених у Німеччині було створено дві дивізії — "синьожупанну" і "сірожупанну", названі так за колір їхньої форми.

5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили утворення самостійного польського королівства, що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії. На знак протесту Загальна Українська Рада склала свої повноваження.

З ініціативи ГУР у 1914р. було сформовано легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Запис проводився на цілком добровільних засадах. Основний контингент становили молоді вихованці воєнізованих українських організацій: громадянської "Сокіл", пожежної "Січ", учнівсько-шкільної "Пласт". Бажаючих вступити в УСС виявилось 28 тис. осіб. Австрійський уряд, стурбований лояльністю такого великого національно свідомого військового формування, зарахував до УСС лише 2,5 тис. осіб, озброївши їх рушницями, знятими з озброєння у 1888 p.. Січові стрільці виявились найбільш боєздатними солдатами Австро-Угорської імперії. Попередні плани австрійського командування поступово знищити УСС у боях з противником були змінені, їм почали доручати ключові ділянки фронту. УСС відзначилися у боях за гору Маківку, у звільненні Галичини від російської окупації. Але бій за гору Лисоня на Тернопільщині у 1916 р. став останнім для полку УСС. Залишки вояків УСС були переведені на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним властям поповнювати австрійську армію рекрутами з місцевого населення. Користуючись цим, січові стрільці відразу зосередились на освітній роботі, організувавши 46 початкових шкіл, працюючи там вчителями.

Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі УСДРП — Андрій Жук, Володимир Дорошенко, Дмитро Донцов і Української соціал-демократичної спілки (Спілки) Мар'ян Малиневський (Басок) та Олександр Скоропис-Йолтуховський.

У жовтні 1914 р. СВУ видав програму "Наша платформа", згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, жадав поразки Росії у війні.

СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, ці представники вступали у відкриті чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з російськими політичними емігрантами, в основному з діячами обох фракцій РСДРП — більшовиками і меншовиками. Але досягти згоди не завжди вдавалося.

1915 р. діячі СВУ з членів УСДРП, Спілки та соціал-демократії Буковини та Галичини почали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету "Робітничий прапор". Велику агітаційно-пропагандистську роботу розгорнув СВУ у таборах військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював велику пропагандистську діяльність. Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне — налагодили регулярне видання українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською, хорватською, італійською, шведською мовами багатьох десятків науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України. Серед друкованих видань СВУ: "Кобзар" Т.Г. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, вченого-географа С Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч сам він ставився до СВУ неприхильно. Допомога, що надавалася державами Четверного союзу, зараховувалась як державний борг майбутньої самостійної України. СВУ припинив свою діяльність у червні 1918 р. Історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим серед українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави.

На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували в Києві "Карпато-русский освободительний комитет". Він закликав галичан вітати російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структури під час окупації Галичини.

Проавстрійські та пронімецькі настрої СВУ не знайшли відгуку в Східній Україні. Представники всіх національних меншин у Думі висловили лояльність до російського уряду. У зв'язку з тим, що українці не мали свого представництва в Думі, редактор журналу "Украинская жизнь", який виходив у Москві, Симон Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно виконувати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовнішньої політики С Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту.

Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу Петлюри чи СВУ. Але навіть лояльність українських діячів до російського самодержавства не пом'якшувала його упередженості до України. Це переконувало українців, що тільки в рамках національного руху можна розв'язати українське питання.

Ключові дати

1914р. - створення легіону УСС

травень1915р. — реорганізація Головної Української Ради в Загальну Українську Раду

1914-1918 pp. - діяльність СВУ