Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Україна: між перемогами і поразками

Битва за перевал

Синдром пам'ятника Катерині II, коли в українському місті встановлюють монумент особі, яка символізує чужу державу, міг повторитися де завгодно, але тільки не в Західній Україні. Так, принаймні, вважає чимало українських патріотів.

Однак виглядає, що комплекс національної неповноцінності як вірус: уражає одразу весь організм.

Кожен, хто сьогодні вирішив здолати Верецький перевал, що на межі Закарпатської та Львівської областей, може спостерігати, якими ударними темпами там завершується спорудження пам'ятника, приуроченого 1100-річчю приходу угорців у Карпатську низовину і 1000-річчю входження Закарпаття до Угорського королівства. Ось так, не більше і не менше...

Для декого може видатися, що інформація про спорудження монумента, антиукраїнський характер якого не викликає сумніву, з'явилася наче грім із ясного неба. Насправді це не так. Історія цього питання має багато років. Прикро лише, що тільки сьогодні вона стає відомою широким колам громадськості, зокрема тоді, коли «процес пішов» явно не в руслі національних інтересів України.

До речі, пам'ятник на Верецькому перевалі уже стояв. Уперше він був споруджений за часів Австро-Угорської імперії, до складу якої колись входила Срібна Земля — сучасна Закарпатська область. Після розпаду імперії угорці завбачливо демонтували свій державно-імперський символ. Вдруге його намагалися встановити за часів радянської влади. Однак із цього нічого не вийшло, оскільки навіть радянський комуністичний режим вважав таку ідею надто викличною та не дружелюбною стосовно українців.

До ідеї пам'ятника «великій Угорщині» повернулися за часів незалежності України. На початку 90-х років минулого сторіччя угорська національна меншина, яка становить не більше 150 тисяч чоловік, поставила це питання руба перед місцевою владою. Однак протести українських патріотичних організацій не дозволили тоді розпочати будівництво пам'ятника. У 2002 р. це питання намагався вирішити тодішній закарпатський очільник Геннадій Москаль, який пов'язав проблему встановлення угорцями свого пам'ятника із вшануванням карпатських січовиків, які у 1939 р. були розстріляні мадярськими окупантами, захищаючи державність Карпатської України. На думку Москаля, угорський пам'ятник міг би бути споруджений лише після гідного вшановування карпатських січовиків, пам'ятник яким він намагався спорудити на цьому ж Верецькому перевалі.

І ось нова хвиля збурення. На початку 2008 р. під час зустрічі Президента України Віктора Ющенка та його угорського колеги Ласло Шайома було ухвалено рішення, що українська сторона сприятиме встановленню угорцями пам'ятника на Верецькому перевалі, натомість угорці спорудять у Будапешті пам'ятник жертвам Голодомору 1932 — 1933 років.

Водночас Закарпатська обласна рада ще перед зустріччю президентів не «дала добро» на початок будівельних робіт. Цікаво, що проти спорудження угорського пам'ятника виступили окремі депутати «Нашої України».

Але як уже повелося в українському домі, якщо не можна увійти через двері, то прориваються крізь вікно. Не спромігшись ухвалити потрібне рішення з допомогою депутатів, цю проблему закарпатські урядовці позитивно розв'язали з допомогою Міжвідомчої комісії, яка й дала «зелене світло» на спорудження пам'ятника на Верецькому перевалі. При цьому треба зазначити, що до складу комісії, яка засідала в курортному селі Поляни, подалі від людських очей, були присутні в основному місцеві чиновники та представники кількох угорських громад. Від українців — лише представник обласної «Просвіти». З невідомих причин на засідання не прибули представники Львівщини, зокрема заступник голови ОДА історик Тарас Батенко та відомий історик, академік Ярослав Ісаєвич, аргументи яких могли б істотно вплинути на остаточне рішення. Отже, результат роботи комісії був заздалегідь прогнозованим.

Але якщо абстрагуватися від усіх політичних і дипломатичних інтриг, то можна констатувати: на межі Закарпатської та Львівської областей стоїть монумент, який свідчить, що земля, яка споконвічно належала українцям, насправді їм не належала, а є лише кордоном «Великої Угорщини», який існував з XI ст. до 1918 p., коли під ударами національно-визвольних рухів розвалилася Австро-Угорщина.

Як українцям сприймати цей факт? Питання було б риторичне, якби їх сприйняття збігалося з позицією чинної влади. Натомість поки що протестують виключно українські громадські, культурні й політичні організації та представники творчої інтелігенції Закарпаття, які нещодавно звернулися до Верховної Ради України з вимогою створити тимчасову слідчу комісію «щодо проявів антиукраїнства на Закарпатті».

Офіційний Київ — ані пари з уст.

Тим часом прецедент із пам'ятником на Верецькому перевалі — лише складова низки антиукраїнських провокацій, які час від часу спалахують на Закарпатті. Так, ще не забулося рішення Закарпатської обласної ради щодо надання так званим «русинам» статусу «національної меншини». Сьогодні, користуючись цим рішенням, їх-лідери звертаються до офіційної Москви з проханням сприяти наданню Закарпаттю статусу на зразок Косово. Справа зайшла так далеко, що нею зайнялася Служба безпеки України. Зокрема, нещодавно СБУ винесла попередження голові Сойму підкарпатських русинів Димитрію Сидору із вимогою не виголошувати закликів до сепаратизму.

У цьому ж контексті слід сприймати намагання «русинів» нав'язати Закарпаттю регіональну символіку у вигляді російського трикольору. Поки що ця ідея не знайшла підтримки в обласній раді. Але це не означає, що «русини» відмовилися від неї взагалі.

Зрештою, намагання угорської національної меншини встановити на межі Закарпаття і Львівської області одіозний пам’ятник — далеко не перша спроба нав'язати українцям символи угорської держави. Скажімо, у Мукачівському замку, який є пам'ятником історії та архітектури національного значення, відновлюється символ мадярської династії Арпадовичів — степовий орел-турул, піднятий на колоні заввишки 33 метри. Виникає запитання: для чого на українській землі вивищувати угорські національні символи?

... Складається враження, що, ухвалюючи протизаконні рішення, окремі політичні сили Закарпаття випробовують терпіння українців.

Але чи варто гратися з вогнем?

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка