Україна: між перемогами і поразками

Карпатський пролог України

«Увесь день 15 березня сильно сніжить. Вулицями Хуста відступає Чеська армія. З Будапешта надходить категоричний ультиматум, щоб до 8 вечора передати край під мадярську владу. З Берліну немає ніякої відповіді на вчорашню телеграму Уряду. В такій атмосфері сходяться посли на перше засідання сейму Карпатської України».

У цих реченнях із спогадів Івана Рогача про переддень проголошення державності Карпатської України віддзеркалено увесь драматизм одного із найяскравіших періодів історії Визвольних Змагань українського народу.

За карпатськими перевалами, на Срібній Землі, творилася новітня історія Європи. І це не перебільшення.

У кінці тридцятих років минулого сторіччя українська земля Закарпаття опинилася в епіцентрі уваги геополітичних планів провідних європейських країн. «Українське питання», що багатьма політиками після краху Української Народної Республіки уже серйозно не трактувалося, несподівано було поставлено руба.

Українці Срібної Землі проголосили державність Карпатської України! Що більше, вони із зброєю в руках виступили на її захист, стали першим європейським народом, який дав мілітарну відсіч фашизмові. Усьому світові було продемонстровано взірець героїзму та відданості ідеалам свободи.

Довгий час історія Карпатської України перебувала під жорстоким табу. Сьогодні ситуація змінилася. Історичне значення Карпатської України настільки велике, що всі намагання його применшити чи недооцінити — приречені. Натомість з нагоди 70-ї річниці проголошення Карпато-Української держави важливо з'ясувати феномен цієї історичної події.

На перший погляд, для постання Української державності на Закарпатті не було жодних історичних та політичних передумов. Закарпаття, автохтонне населення якого складали українці, впродовж століть входило до складу чужих держав. Зокрема, після розпаду Австро-Угорської монархії воно, згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. було включене до складу Чехословацької Республіки під назвою «Підкарпатська Русь».

Через відсутність реальних можливостей возз'єднання Закарпаття з Україною політична еліта краю, якщо про таку можна говорити, орієнтувалася на Прагу, яка принаймні обіцяла широку культурну автономію краю. На Срібну Землю також претендували мадяри, які вважали Закарпаття своєю етнічною територією.

Не сприяло національному самовизначенню засилля русофільських елементів, які всіляко поборювали будь-які прояви українського життя на Закарпатті. Якщо до цього додати важке соціально-економічне становище українців-закарпатців, то перспектива здобути державність була примарною. Існує твердження, що значний вплив на події Карпатської України мала політична ситуація в Європі, яка різко змінилася на початку 30-х років. Зокрема, на європейському континенті загострилася політична криза, в центрі якої опинилася Чехословацька Республіка. До неї висунули свої претензії практично всі сусідні держави, насамперед Німеччина, яка розгорнула активну кампанію щодо її внутрішньої та зовнішньої дестабілізації.

Ослаблена Прага не могла контролювати Закарпаття й погодилася на створення автономного Уряду. Проте реальна влада опинилася в руках русофільської партії «Автономно-землеробський союз». Очевидно, що цей факт свідчив про слабкість українських впливів щодо формування влади в автономії.

Водночас проголошення автономного Уряду дало могутній імпульс для активізації національно-визвольного руху, зокрема діяльності Організації Українських Націоналістів, яка на той час була найвпливовішою українською силою. Кращі кадри ОУН, що зосереджувалися на еміграції, Галичині й Буковині, вирушили в Закарпаття.

«Надходить великий час, Закарпаття мусить стати самостійною Українською Державою, воно мусить стати зародком одної великої самостійної соборної держави від Попрада і Татрів аж до Каспійського моря і гір Кавказу. Стати тим зародком мусить бути для нас найбільшою честю! Ми горді, що якраз ми перші будемо тими, хто зачнуть відбудовувати Українську Державу! Що ми поможемо нашим братам скинути московське, польське й румунське ярмо. В цій відбудові поможе нам тільки єдність народу, велика віра в свої сили й віра в те, що Бог призначив нас повести свій народ до Волі!»

Листівками такого змісту були закидані села і міста Срібної Землі. Окрім цього, українські націоналісти засновували українські громадські, молодіжні, культурні організації. ОУН мала безумовний вплив на провідні українські партії Закарпаття.

А тому після відставки проугорського уряду, в Празі вже не виникало сумніву, що саме лідер проукраїнських сил має очолити автономію. Не буде перебільшенням твердження, що саме активність українського політичного проводу зумовила активність мас, ріст її національної свідомості.

У жовтні 1938 р. Прем'єр-міністром Підкарпатської Русі став отець Августин Волошин. Саме йому судилося очолити й привести національно-визвольний рух на Закарпатті до омріяної державності. На жаль, в Україні ще мало знають про життя і діяльність Августина Волошина — Прем'єр-міністра, а згодом Президента Карпатської України. Проте саме під його керівництвом Карпато-Українська Держава стала вагомим чинником міжнародної політики, а українська національна ідея довела свою невмирущість.

Уряд Августина Волошина, як це не парадоксально сьогодні звучить, можливо, єдина в минулому та нинішньому сторіччі українська за формою і змістом влада на Закарпатті.

Незважаючи на складну міжнародну ситуацію, приєднання до Угорщини значної частини Закарпаття і вимушене перенесення столиці з Ужгорода до Хусту, Уряду Волошина вдалося здійснити колосальний політичний і соціально-економічний прорив.

Так було сформовано дієвий Кабінет Міністрів, який складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва і народної освіти, юстиції та комунікацій; Службу безпеки, Управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди.

Автономний Уряд надавав особливого значення політичній та пропагандистській роботі, що пояснювалося як необхідністю мобілізації зусиль населення краю на розбудову Української держави, так і підривною діяльністю проти неї з боку Угорщини та Польщі, нападами терористів із цих країн на населені пункти Закарпаття, антиукраїнською пропагандою «п'ятої колони» серед його мешканців, а також загостренням українсько-чеських відносин.

Уряд Волошина швидко переконав населення у необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада 1938 р. була утворена організація народної оборони «Карпатська Січ», кістяк якої склали члени ОУН. Загальна кількість вишколених січовиків становила близько 2 тисяч.

Уряд Волошина видав розпорядження про запровадження на території автономії державної української мови та увів в обіг назву «Карпатська Україна» замість принизливої «Підкарпатська Русь».

У центрі уваги Уряду була адміністративна реформа. Зокрема, було видано розпорядження про передачу всієї влади Кабінету Міністрів Карпатської України та обрання сейму (парламенту); про створення Вищого суду і Вищої державної прокуратури.

За короткий час було запроваджено жорстку вертикаль влади. Окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва, якщо вони не лояльні до української влади. Таким чином вдалося стабілізувати соціально-економічну ситуацію, придушити саботажні акції, вирішити проблему безробіття.

Зрештою, Уряд Волошина зробив те, що давно мав би зробити Уряд незалежної України: закрив усі місцеві осередки антиукраїнських, антидержавних організацій та їхні видання, а також політичні партії, що не стояли на засадах української державності.

Курс на українізацію Закарпаття був пріоритетним напрямком роботи нового Уряду.

Тріумфом української державності стали вибори Сейму в лютому 1939 р. їх результат був несподіваний для всіх: як для ворогів Уряду, так і його прихильників. Із 92,5% населення, що взяли участь у виборах, 92,4% проголосували за список проурядової партії «Українське Національне Об'єднання».

Результати виборів засвідчили: населення Закарпаття повністю підтримує Уряд, зокрема його прагнення утвердити національну державність. Правда, парламент Карпато-Української Держави провів одну й останню сесію.

Щоб відчути атмосферу цих березневих днів і цього історичного засідання, надамо слово його учасникові, члену ОУН, особистому секретарю Президента Августина Волошина Івану Рогачу:

«Гімнастична зала української державної гімназії прикрашена жовто-блакитними прапорами й націоналістичними тризубами. На гарно вибудованому підвищенні засідає Уряд, посли спокійно займають свої місця. Простору залу заповняє публіка.

Історичне засідання першого законодавчого Сейму Карпатської України починається співанням національного гімну “Ще не вмерла Україна”. Доктор Августин Волошин формально відкриває засідання й виголошує вступну промову цілком спокійним і розважливим тоном, хоча перед кількома хвилинами я вручив йому мадярський ультиматум. “Всемогучий дозволив нам, найменшій вітці українського народу, взяти свою долю в свої власні руки. Вірю, що з Божою поміччю наш перший законодатний Сейм, однозгідною волею народу, дане йому право і власть виконуватиме в добро Української Нації і цілого населення Карпатської України...”

Усе засідання проходить точно за програмою, абсолютно не можна було помітити на присутніх ні пригноблення, ні нервовості, хоч залою пройшла вістка, що мадяри вже зайняли Севлюш, віддалений заледве 25 кілометрів від Хуста.

Секретар Сейму для першого засідання д-р М. Кочерган відчитує повідомлення Крайової виборчої комісії про підсумки виборів і приступає до прийому послів. Відчитують формулу: “Обіцяю, що буду вірний Карпатській Україні і що додержуватиму закони та свій мандат виконуватиму за своїми найліпшими знанням і совістю”. Секретар виголошує імена послів, що приступають до предсідника влади, подають йому руку та складають посольську обітницю словом: “Обіцяю”.

Д-р А. Волошин проголошує, що Сейм має потрібний кворум до виношування правосильних постанов, і приступається до виборів предсідника Сейму.

Посли обирають предсідником Сейму А. Штефана, його заступниками доктора Росоху й Федора Ревая. Вибирають теж двох сеймових письмоводів та впорядників і склад окремих комісій: конституційно-правної, культурно-освітньої, господарсько-фінансової, соціально-здоровельної та імунітетної. На цьому перше засідання закривається і починається друге. Таких засідань було проведено шість, бо цього вимагала формальність, потрібна для правосильности сеймових постанов.

Нарешті в третім читанні ухвалено конституційний закон, що ним Карпатська Україна проголошується, з волі законодатного Сейму, одноголосно незалежною державою, у проводі якої стоїть вибраний Сеймом президент. Ухвалюють одноголосно всі точки основного закону відносно державного герба, прапора, державного гімну, урядової мови й назви держави.

Самостійність Карпатської України була проголошена Урядом і проводом Українського Національного Об'єднання вже 14 березня 1939 р. Сейм тільки мав її затвердити, і саме тепер при читанні законопроекту закону ч. 1 в залі настає велике зворушення, а водночас і напруження. На трибуну піднімається прем'єр д-р А. Волошин. Усі затихають і без віддиху слухають. Прем'єр влади Карпатської України схвильованим голосом говорить: “На основі параграфа 1 і 3 прийнятого Сеймом закону ч. 1 проголошую Карпатську Україну Вільною Суверенною Карпатською Українською Республікою!..”

У залі зривається буря оплесків і лунає: “Слава Україні!” Посли й публіка встають, піднімають правиці й могутньо співають національний і державний гімн.

Першим Президентом стає одноголосно обраний дотеперішній прем'єр д-р Августин Волошин. Президент складає присягу на руки предсідника Сейму, дякує за довір'я й у порозумінні з президією Сейму затверджує першу владу незалежної Карпатської України.

Закінчилось це історичне засідання близько сьомої години вечора відспіванням “Ще не вмерла Україна”.

Так Карпатська Україна дійшла в своєму історично-політичному розвитку до кульмінаційної точки — проголошення державної незалежності. Перший законодатний обраний народом Сейм проголосив незалежність Карпатської України».

...у час, коли відбулися згадані події, «Карпатська Січ» уже вела нерівні бої з мадярськими окупантами, які з дозволу Німеччини вдерлися на українську землю. Чимало січовиків, можливо, не знали, що воюють за державу, яка нещодавно проголошена у Хусті. Однак вони вмирали із закликом «Слава Україні!», бо вірили, що їхня смерть не даремна, оскільки віддають життя за волю Батьківщини.

Держава гине, коли вмирає її армія. У нерівному бою з ворогом полягли близько тисячі карпатських січовиків. За два дні угорська армія окупувала Закарпаття. Президент Августин Волошин був змушений покинути країну. Однак опір агресорам не припинявся. Вцілілі військові підрозділи перейшли до партизанської війни, яка тривала до травня 1939 р.

Український уряд на чолі з Августином Волошиним проіснував лише півроку. Ще менше часу йому було потрібно, щоб запалити у серцях закарпатських українців вогонь національної ідеї, організувати державне життя та забезпечити оборону молодої країни. Як оцінити цей феномен? Двох думок не може бути: історія Карпатської України — ілюстрація величезного державотворчого потенціалу української нації, її сили і невмирущості!

Августин Волошин народився в селі Киличині (тепер Міжгірський район Закарпатської області) у сім'ї греко-католицького священика. У 1883 — 1892 pp. навчався в Ужгородській гімназії. У 1893 — 1896 pp. — на теологічному факультеті Ужгородського університету. У березні 1897 р. був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. У 1899 — 1900 pp. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті й одержав диплом викладача математики і фізики. З 1900 р. А.Волошин почав працювати викладачем Ужгородської вчительської семінарії. В 1912 — 1938 pp. був директором цього закладу. У 1899 р. видав перший підручник українською мовою. За своє життя написав і видав за власний кошт 42 книги, здебільшого підручники і посібники для народних шкіл, праці з педагогіки, соціального виховання, дидактики, психології, логіки, історії педагогіки. Книги були написані доступною мовою і користувалися широким попитом, на них виховувалось кілька поколінь закарпатців.

У 1899 р. А. Волошин та його однодумці очолили засноване О. Духновичем «Общество св. Василія Великого», придбали друкарню і почали видавати художні твори, молитовники та іншу богословську літературу. Ініціатива священиків українського спрямування викликала роздратування у місцевих угорських властей і русофілів.

Тоді 1902 р. А.Волошин і його колеги перетворили просвітницьку організацію на акціонерне товариство УНЮ, яке мало захищені законом статутні права.

Бувши на чолі УНЮ, Волошин розгорнув велику культурницьку діяльність: видавав газети «Наука», «Село», масову серію дешевих книжок з настановами щодо створення кооперативів, читалень. Перед війною в краї діяло близько 420 кооперативів та близьких їм за напрямками роботи товариств.

Включення Закарпаття до складу Чехословаччини після Першої світової війни додало до наукової та культурницької діяльності Волошина ще один аспект — політичний. Логіка історичних подій зробила цей аспект головним у багатогранній діяльності Волошина, а його самого висунула на короткий час на авансцену європейської політики.

У травні 1920 р. під безпосереднім впливом Волошина утворюється товариство «Просвіта», яке відіграло велику роль у формуванні національної свідомості століттями відірваного від українських земель населення краю. У жовтні 1938 р. політичні діячі Підкарпатської Русі добилися від чехословацького уряду надання краю автономних прав, як це було передбачено конституцією. Мандат на формування уряду Прага віддала представникові русофільського напряму А. Бордію. Однак незабаром Служба безпеки виявила докази дій Бордія на користь приєднання Закарпаття до Угорщини. Відтак мандат на формування уряду перейшов до лідера українського напряму Волошина. У ситуації, що склалася, поміркований і не завжди жорсткий у політиці Волошин почав діяти інакше.

Він сформував уряд виключно з представників українського напряму, в січні 1939 р. розпустив усі політичні партії і створив проурядове Українське національне об'єднання. З допомогою старшин ОУН у краї почали формуватися збройні сили — «Карпатська Січ».

Під час приєднання Чехії до гітлерівського рейху і оголошення незалежності Словаччини Волошин теж проголосив незалежність Карпатської України (14.03.1939), а наступного дня провів шість засідань новообраного парламенту (Сойм Карпатської України), на яких стояли питання державотворення. На одному з них його одноголосно обрали таємним голосуванням Президентом Карпатської України. Того ж дня вся територія Закарпаття була окупована Угорщиною, а Волошин був змушений емігрувати. З 1939 р. по 1945 р. жив у Празі, працював в Українському вільному університеті, був обраний його ректором.

У травні 1945 р. радянські спецслужби заарештували 71-річного Волошина і привезли його до Москви. Почалися допити спочатку у Лефортовській, а потім у Бутирській тюрмах. Помер у тюрмі.


Загрузка...