Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Україна: між перемогами і поразками

Публікації

ЛИСТ СВЯЩЕНИКА о. ЧЕМЕРИНСЬКОГО (ЛЬВІВ) ДО о. М.МАРТИНЮКА (США, ПІВНІЧНА ДАКОТА) ПРО ПАЦИФІКАЦІЮ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (22 ЖОВТНЯ 1930 РОКУ)

Льва-город, 22 жовтня 1930 р.

Любий Друже!

Може і добре, що Тебе тут нема, бо це, що в нас коїться, то нічим є знищення світової війни. Коротко подам тобі страшні вісти з нашої безталанної землі, і якщо можеш, подай їх до відома всім українцям на землі Вашингтона; хай знають — яке лихоліття впало на наш край і на нарід. Я наочний свідок цього, об'їздив, яко капелан, із Преосвященним Кир Іваном (єпископом Бучком) села, навіщені карними експедиціями, що «замирюють» населеннязприводу саботажів і тероризують перед виборами українських виборців, щоб заломити одноцільний фронт і терором скріпити урядовий блок.

Це Голготу перевищує, що терпить наш нарід. Ми були в селах Бережанського, Підгаєцького і Тернопільського повіту. В самих Бережанах знищили о. сов. Евзебія Бачинського, Українську Бурсу (гуртожиток для школярів і семінаристів), Бесіду (приміщення громадської освітньої організації «Рідна Бесіда»), Союз Кооператив, Українську Спілку, адвокатські канцелярії д-ра Бемка і українських громадян (катех. о. Дубицький, радник Кордуба, Бородайки й інші). Як виглядало це знищення? Отже, поламані образи, столи, крісла, канапи з обдертим оббиттям, подушки з повипусканим пір'ям, конфітурами (варенням) обмазані стіни, фортеп'ян(о) із повириваними клавішами, струнами, у спіжарках (коморах) все змішане і залите нафтою (гасом) - ані вікон, ані печей, ані підлоги й т.д.

Це там, де є адміністраційні власті, а що на селі? Чи можеш собі уявити! А як били! Учнів, професорів (учителів)! Те саме в Підгайцях. Додати мушу, що там поліція добре погуляла (поліційна карна експедиція була силою в 1.000 людей разом із 8 полком уланів із Теребовлі, 6 - із Станиславова і 14 - зі Львова).

У Бережанах і нам поліція робила перешкоди та заказала (заборонила) автам і фіакрам везти нас, і ми му сіли йти пішки на станцію.

У Підгайцях побили тяжко о. Блозовського, бувшого посла Яворського, повітового організатора Даньчука і багато інших громадян, навіть 85-літніх старців. Усіх катовано в магістраті, а відтак скутих кидано до льоху, щоб там очуняли. І там ішло одночасно знищення всього майна українських товариств, бібліотек (усі книжки через поперек подерті), установ та громадян. Годі собі це уявити. Я сам навіть не міг припустити щось подібне, коли б не бачив.

У Вербові збили о. Содомору так, що він дістав чорну меланхолію. Його жінку Ірину і дочку Марійку також тяжко побили. В хаті руїна. Учителя Романкова покалічено багнетами і скутого убрали в сокільську шапку й бинду (стрічку) та волочили по селі («Тераз вєми кого біць! Відаць же єстесь українєц! [Зараз знаємо, кого бити! Одразу видно, що українець!]»). У кооперативі подіравили багнетами бляшаний дах; зірвали кавалок і здемольовали (понищили) цілком усередині. По селі у свідомих людей порозшивали хати і перевели подібне знищення.

У Голгочах о. Костюка збили трьома наворотами (три рази поспіль) та провалили голову кольбою. Його жінку, яка в полозі лежала (породіллю), стягнули з ліжка, щоби перевести ревізію (обшук). Відтак на її очах здемолювали (понищили) хату. Вона в пологовій гарячці бореться зі смертю. З людьми та сама трагедія. Тут придержала нас знову поліція, що хотіла Єпископові перешкодити скомунікуватися зі своїми вірними. Аж на рішучу поставу уступила.

У Моренівці священика Кмицикевича пощадили, але село - як по буревію. В дослівному значенні усі хати порозшиті, бляха подірявлена як решето, ґонтові дахи поколені, дахівка в черепках. Ні вікон, ні дверей, ні печей, узагалі руїна.

Люде по лісах укриваються, як за часів татарського лихоліття. В селі нема води, бо поліція спустила туди гноївки і пір'я з подушок та перин. Майно розграбоване, стіжки порозкидувані і змервлені. Готове збіжжя злите нафтою (гасом). Зґвалтували 4 дівчини. Свині і товар зграбовані, кури постріляні.

У Зарваниці о.Василеві Головінському відраховано 200 буків. Кров'ю плює, чисто живий труп. Жінку в полозі (вагітну) морально тортуровано; наприклад, на її очах українського громадянина Гонія змушували скакати з даху на землю і під звуки скрипки, на яку він мусів був грати під удари буків, танцювати. Головінського катував поліцай 4.662. Командував ними комісар Грабовський зі Львова. Знищено капітульний дім.

У Вишнівчику о.Чопія менше побито. Зате жінку його скатовано немилосердно. Дочку Лідію побито так, що в руці кість трісла. Дооколичні лікарі, жиди (гебреї) і поляки, з наказу влади відмовилися від будь-якої помочі українському населенню. У шпиталі в Підгайцях сс. (сестри) Милосердя заявляють скатованим і пораненим: це «одвєт» за 1918 р. Преосвященний Кир Іван панну Чопівну взяв із собою, й вона з нами їхала фірою аж до Тернополя до лікаря.

У Богатківцях о.Євгена Мандзія скатовано жахливим способом. Має вісімнадцять тятих ран баґнетом. Жандарм скакав чобітьми йому на груди й так його толочив. Облили його гарячим вареним (киплячим) молоком, а відтак, приваливши шафою, лишили. У хаті ні одної цілої речі.

Вандалізм дійшов тут до вершка. Хрести поламано. Образи побито і попробивано Ісуса Христа й Матір Божу баґнетами. Ні цілої обстанови, ні знарядів, словом нічого.

Валяються повсюди кусні заліза від нової машини до шиття, з грамофону, цитри, скрипки, гітари, годинника стінного, начиння і т.п. Ні книжок цілих, ні метрик — взагалі все змішане з сажею з печей, склом, череп'ям, збіжжям, мукою, крупою, снопами, гноєм і т.п. Богослова Якимця покалічено також багнетами. В о. Мандзія пограбовано багато речей, білизни, убрання, між тим і золотий дамський годинник (поліція). Знак, що грабували, бо на другім кінці села знайдено загублену пару білизни о. Мандзія. Також скатовано 11-літню дочку о. Мандзія, Іванну. Так само знищено і розграбовано та побито свідомих селян Ботатковець. Не пошановано і церкви, і там переведено ревізію, і збезчещено хоругви, головно вишивані. Директора школи Рижевського також побили.

У Кутківцях о. Михайла Козоріза потурбували, а село знищили, як і інші, цілковито поламали оркестральні (ін) струменти «Просвіти».

У Денисові подібно. Старих людей не шановано. Молоді криються по лісах. По селах пустка. Віє вітер по пустих хатах, нема ні шиб, ні дверей, ні обстанови. Виє жорстоку пісню, в яку вслухається ввесь український нарід.

Протягом нашої цілотижневої їзди один раз ми всього обідали, бо не було що в хаті дати перекусити. А це тягнеться й далі, й іншими дорогами: Бобреччина, Рогатинщина, Скільщина, Сокальщина, Збаражчина (дуже знищені Шили, Добромірка) і Львівщина. Це шлях руїни, що годі й реєструвати все жахливе, що коїться.

Народна Нічниця у Львові переповнена пораненими та з потовченими ребрами або повитятуваними м'язами.

Поліція й улани, б'ють кольбами при наскоку на село, крик, катують людей, а відтак із списками, які заздалегідь карним відділам дає староство, екзекуції переводять на громадянах. По битті іде звичайний грабунок і гулянка, що кінчається диким ґвалтом і криком ґвалтованих дівчат. У Чижикові зґвалтовано в одній хаті рівночасно матір і дочку, так що дочка збожеволіла. Багато скатованих повмирало, та годі списати все, бо або пошта не доходить, або й бояться подавати люде це до відома. Багато людей і постріляних, наприклад у Германові, Конюхах і т.д.

Преосвященний Іван бажав дуже людям дати слова потіхи. Спішив і до хат побитих людей, а в церкві, і де тільки зібралися люде, кріпив їх цілющим словом і прикладами Христа Спасителя. Його слова: Вступаємо за Христом на Голготу, після неї йде Воскресіння; нарід, що терпить в дочасному, в дочасности відбірати мусить заплату нагороди, бо в вічности нема вже народу, тільки поодинокі душі. Та й кара Божа настигнути мусить тих, що катували католицьких священиків.

Так, це добре, що нас не розлучили від народу.

До того сконфісковано Пастирський Лист Митрополита, що колов правдою в очі.

Польські газети цькують на нас своє громадянство, підбунтовують польську молодь. Наші інституції бомбовими замахами одна за одною вилітають у повітря; горять наші приходства і свідомі громадяне; летять шиби в наших інституціях у Львові, а польське духівництво приглядається душогубствам, підсміхається (як це було в Вішнівчику) з катованих наших священиків, жінок і народу.

Прошу тебе, подай це до відома світові, а як маєш знайомих, то хай це піде в перекладі й до американських часописів. Я за все беру повну відповідальність і не маю страху, як і Єпископ.

Мене вже двічі відвідували і лякали по приїзді, бо хотіли, видко, нотатки поконфіскувати, та не вдалося. Напиши, прошу тебе дуже, що цікавого. В нас у Львові висадили нашу народню школу князя Льва в повітря. Чи не можна б там розпитати збірки на відбудову цієї школи? Це було б скріпленням духа наших громадян у Львові. Також багато напиши про себе.

(Вперше опубліковано 20 листопада 1930 р. у газеті «Америка» [США]. Подається за публікацією: На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Європі. — Нью-Йорк, 1978. - Є. 35-37.)