Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Україна: між перемогами і поразками

Публікації

ДОВІДКА ДИРЕКТОРА МУЗЕЮ «ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР» І. ГАВРИШКЕВИЧА СТОСОВНО ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ПОХОВАНЬ

Міністерство закордонних справ Республіки Польща 28 вересня 1998 р. вручила Посольству України в Республіці Польща ноту протесту з приводу акту вандалізму, який нібито стався вночі 23 вересня 1998 р. на польському військовому цвинтарі. В тексті протесту наведено характер написів на центральній плиті та на одному з пілонів, а також наголошується на порушенні таким актом міжурядових договорів України та Респубіки Польща від 18.05.1992 р. та 21.03.1994 p., а також про потребу відновлення зупинених робіт на польському військовому цвинтарі.

Що ж насправді відбулося на цьому цвинтарі і що він собою представляє?

Польський військовий цвинтар виник внаслідок перезахоронень польських вояків, що полягли у повстанні проти Західно-Української Народної Республіки в 1918 - 1919рр., відомого ще як українсько-польська війна. Початком його розбудови вважається 1922 рік.

Власне збудований у 1939 p., цвинтар отримав ще одну важливу політичну ознаку завдяки його перебудові з звичайного цвинтаря з дерев'яною каплицею на величний Пантеон на честь перемоги польської зброї «на східних кресах». За що Львів, до речі, було нагороджено орденом «Віртуті мілітарі».

Отже, цей цвинтар складається з комплексу могил з надмогильними хрестами, а іншими словами, — військового цвинтаря, і комплексу архітектурних споруд і елементів, які мають сугубо мілітарне політичне забарвлення і творять Пантеон на території згаданого цвинтаря.

Після 1939 р. Пантеон почав занепадати, а в 1971 р. військовими бульдозерами радянська влада майже цілком зруйнувала «Пантеон польської слави». Було знято, в основному, всі ознаки мілітаризму і'зруйновано або засипано землею надмогильні хрести, а в межах споруди катакомб збудовано бетонний цех, гаражі та інші господарські будови.

У 1989 р. Республіка Польща розпочала переговори з представниками місцевої влади щодо відновлення військових поховань. Від 1990 р. розпочалися роботи з участю польської фірми «Енергополь». Включно до початку літа 1995 р. польська сторона відновлювала військові могили без проектного погодження, яке є обов'язковим за законами і нормативами, які діють в Україні.

Місцеві органи влади весь цей період не припиняли робіт з відновлення могил і надмогильних хрестів, а, навпаки, сприяли цьому. В результаті цього було дано дозвіл на демонтаж усіх господарських споруд в зоні розташування катакомб без будь-якої компенсації їх вартості з боку Польщі. Загальна площа цих споруд 345 м2.

Польська сторона на пропозиції подати проект цілісного впорядкування військових захоронень відмовчувалася. За період проведення робіт без погодженого проекту відновила муровану каплицю, більше ніж 350 надмогильних пам'ятників, декілька великих квітників, а також написи на пілонах, на хрестах та на плиті п'яти невідомих вояків, з мечем. Усі ці написи в комплексі архітектурних елементів за своїм змістом означають, що територія західної частини України, зокрема населені пункти, перераховані на пілонах пантеону, є польськими. З цієї причини продовження відновлення польських військових поховань за рішенням комісії міської Ради у справах військових поховань літом 1995 р. було припинено. Польська сторона, не представляючи проекту цілісного впорядкування, намагалась через державні урядові та президентські структури добитися права на продовження відновлення Пантеону. В травні 1997 p., за рішенням згаданої комісії міської Ради, директор музею«Личаківсъкий цвинтар» І.Гавришкевич видав розпорядження про демонтаж у двохмісячний термін усіх самовільно проведених робіт на польських військових похованнях. Після цього розпорядження польська сторона, нарешті, пішла назустріч українській стороні і подала на розгляд і погодження довгожданий проект. Проект було розглянуто відповідною комісією міської Ради, Головним управлінням архітектури міста Львова і Вченою радою музею «Личаківський цвинтар» і відправлено польській стороні на доопрацювання згідно з висловленими зауваженнями з умовою додаткової подачі його на повторний розгляд. Станом на 30.09.1998 р. польська сторона не подала проекту жодній з перелічених інстанцій для повторного розгляду. Одночасно з розглядом проекту проходили зустрічі двох сторін української і польської, на яких з'ясовувалися порядок і обсяги відновлювальних робіт, що було відображено в протоколах від 25.06.1997 p., 20.01.1998 p., 25.07.1998 р. та додатку до протоколу від 20.01.1998 p., яким був лист Головного управління архітектури від 16.02.1998 р. Згодом зміст згаданих протоколів став відомим громадськості. Після цього відбувся круглий стіл громадських організацій та інтелігенції Львова, на якому було ухвалено заяву з протестом проти відновлення елементів Пантеону. Заяву опубліковано в газеті «За Вільну Україну» від 29 січня 1998 р. Влітку цього року /30.06.98 р./ця ж газета опублікувала ґрунтовну без жодних зайвих емоцій статтю з назвою«Неправдивий пантеон». Ця стаття, як і попередня заява, окреслила й обґрунтувала неприйнятність відновлення певних елементів і написів Пантеону, котрі ображають гідність українців. Разом з цим ні в попередній заяві, ні в жодній із наступних газетних чи будь-яких інших виступів з боку громадськості Львова і області ніхто не заперечував відновлення чи перезахоронения польських військових поховань. Тобто могил та могильних пам'ятників у вигляді хрестів з написами нейтрального характеру.

На тлі вираження своєї позиції громадськістю польська сторона розпочала відновлення елементів Пантеону без погодженого проекту. Свої дії вона мотивувала тільки наявністю протоколів домовленості, підписаних мером м. Львова. Можливо, громадськість Львова змогла б сприйняти підписані досить компромісні протоколи. Але ж у Львові стало відомо, що на території Республіки Польща справи відновлення українських військових могил, зауважу, не пантеонів, а могил, або не просуваються вперед зовсім, або вирішуються на значно гірших умовах, ніж у Львові, де ніхто не стримує таких робіт.

Виступи в пресі переросли у відкриті пікетування Львівської мерії з вимогою припинити всі види робіт по відновленню польського Пантеону у Львові, знову ж таки пантеону, а не цвинтаря. З метою переходу до більш конструктивного діалогу з пікетуючими мерія і музей «Личаківський цвинтар» вели відповідні переговори. В результаті перед приїздом всесвітньо відомого американського політолога Збігнєва Бжезінського та перед зустріччю двох президентів України і Республіки Польща в Криму було досягнуто згоди про припинення пікетування. Після цього в ніч з 22 на 23 вересня цього року невідомими особами було вчинено акт хуліганських дій.

Зокрема, як згадано в ноті протесту МЗС Республіки Польща, одну з плит було облито фарбою, написано непристойне слово та наклеєно емблему УНСО. Фарбу було налито на плиту з мечем і написом польською мовою «Невідомим героям, полеглим в обороні Львова та земель південно-східних». Ця плита з написом була предметом тривалих переговорів. Українська громадськість і місцева влада трактують напис на ній однозначно як образливий і неприйнятний. За останнім протоколом польська сторона погоджувалася замінити цей напис, але впродовж двох місяців не зробила найменшого кроку для виконання своєї обіцянки.

У подібній ситуації ніби логічний вигляд має згадана нота МЗС сусідньої держави. Але варто зауважити, що звинувачення у вандалізмі є дещо перебільшеним. Адже вандалізм пов'язаний із нищенням могил чи наруги над останками захоронених.

Не варто поруч із цим при звинуваченні української сторони забувати, що вся територія з об'єктами польських військових поховань по акту передана генеральному підряднику — польській фірмі «Енергополь-Трейд», яка згідно з українськими законами несе повну юридичну відповідальність за збереження всіх об'єктів поховань. Викликає сумнів сам характер хуліганської акції. В Україні давно відомо, що УНА-УНСО здійснює всі акції відкрито, не ховаючись ні від кого в темряві ночі. До цього часу ця організація не підтвердила своєї участі в акції. В інших випадках вона це робила без жодних виключень.

Напрошується висновок, що УНА-УНСО не причетна до цієї справи. Пікетуючі, що теж належать до крайніх правих, теж діяли б зовсім нелогічно, якби після згоди припинити пікетування раптом вдалися до значно радикальніших дій, які збещещують їх як толерантних націоналістів, якими є абсолютна більшість українських націоналістів.

У цій ситуації логіка веде тільки до одного напрямку думок, що ця акція була кимось цілеспрямовано спланована як провокація.

Що ж до зупинення відновлення цвинтаря, то наказ No 19 директора музею «Личаківський цвинтар» не зупинив відновлення могил, тобто того, що ми називаємо звичайним військовим цвинтарем. Зупинено лише ті роботи, що відносяться до відновлення об'єктів і елементів, котрі формують Пантеон як політичний об'єкт.

Польська сторона, крім цього, мабуть, через недостатні будівельні потужності самостійно припинила виконувати окремі роботи, які їй дозволено продовжувати.