Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Україна: між перемогами і поразками

Де спочине прах Коновальця?

В Україні та за її межами відзначили 70-ту річницю з дня трагічної смерті полковника Євгена Коновальця, одного з найвідоміших лідерів національно-визвольного руху початку та середини XX ст. Нагадаємо, що 23 травня 1938 р. у Роттердамі більшовицьким агентом Павлом Судоплатовим було вбито Євгена Коновальця, полковника Армії УНР, коменданта Української військової організації, основоположника Організації Українських Націоналістів та першого її Голову. Смерть Коновальця стала результатом добре спланованої спецоперації НКВС, хід реалізації якої особисто контролював Сталін, оскільки вважав, що ліквідація «першого» українського націоналіста неминуче паралізує національно-визвольний рух в Західній Україні та не дасть перекинутися йому на Велику Україну.

Трагічна загибель Євгена Коновальця справді була важким ударом для багатьох національно свідомих українців. Тоді, у травні 1938 р., було відчуття, що Україна втратила людину, заміну якій буде важко знайти, а отже, перекреслювалася будь-яка перспектива продовжувати ефективну боротьбу за визволення українських земель від усіх окупантів. На похорон Є. Коновальця зТ'халася практично вся тодішня еліта нації, зокрема та її частина, яка вірила, що рано чи пізно Україна стане самостійною державою. Похоронна процесія була не лише сумною, а й трагічно-величною. Всі розуміли, що далекий Роттердам стане своєрідною «українською Меккою», місцем, яке притягуватиме до себе не одне покоління патріотів. Так і сталося. Сьогодні могила Євгена Коновальця у Роттердамі символізує не лише смерть видатного українця, а й місце, з яким асоціюється цілий етап боротьби українського народу за свою незалежність.

Питання про можливість перевезення праху Є. Коновальця на рідну землю порушувалося одразу ж після здобуття Україною незалежності у 1991 р. Чимало українських інтелігента вважали і вважають, що могила Коновальця, як і, зрештою, багатьох інших лідерів нації, має бути перевезена в Україну. Це, на їхню думку, стане актом відновлення історичної справедливості щодо постатей, без яких неможливо уявити історію боротьби нашого народу за свою національну свободу.

Реально ж переговори про «повернення» Коновальця розпочалися у квітні 2006 p., напередодні відзначення 115-ї річниці з дня його народження. Ініціатива належала Львівській обласній державній адміністрації, тодішній заступник голови якої Тарас Батенко під час зустрічі з нинішнім Головою ОУН Миколок Плав'юком запропонував останньому перепоховати Євгена Коновальця у Львові на Личаківському цвинтарі, де вже зарезервована ціла алея для Пантеону героїв.

У пресі з'явилося чимало публікацій про недоцільність такого кроку, адже Євген Коновалець, без сумніву, — постать всеукраїнського масштабу, а тому гідним місцем для його перепоховання може були лише столиця України — Київ. У запалі дискусій мало хто звертав і звертає увагу на політичний аспект цієї проблеми, а саме — чи готове нинішнє політичне керівництво, зокрема столиці України, забезпечити належні умови для перезахоронения праху героя, охорони місця захоронения та його гідного вшанування? Іншими словами, поспішне й непродумане у деталях перепоховання Коновальця може реально призвести до ситуації, коли, з одного боку, буде ліквідовано національний символ у Роттердамі, а з іншого — не створено належних умов для того, щоб у Києві могила Коновальця набула такого ж сакрального значення, яке вона має сьогодні для мільйонів українців.

Єдине, в чому погоджуються усі, — настав час, щоб питання про «повернення» Коновальця в Україну вирішувалося на державному рівні, оскільки без втручання влади у цьому напрямку неможливо здійснити будь-яких кроків.

Ситуація із перезахоронениям Коновальця особливо загострилася в 2007 — 2008 pp., коли закінчувався термін оренди земельної ділянки, на якій розташована могила українського героя. Голова ОУН Микола Плав'юк з цього приводу неодноразово заявляв, що десятки років організація, яку він очолює, на належному рівні утримувала могилу свого провідника у Роттердамі. Однак настав час, щоб до цієї справи підключилася Українська держава, за яку, власне, й загинув один із її героїв.

У зв'язку з цим Державна міжвідомча комісія зі справ увічнення пам'яті жертв війни доручила Міністерству закордонних справ розглянути можливість продовження терміну оренди могильної ділянки в Роттердамі (Нідерланди), де похований лідер Проводу українських націоналістів Євген Коновалець. Водночас МЗС повідомило, що продовження оренди обійдеться набагато дешевше, ніж перепоховання Коновальця в Україні. Так, продовження терміну оренди на 10 років обійдеться Україні приблизно в 1 тис. євро, а у випадку перепоховання витрати перевищать 6 тис. євро. Ось така «патріотична» арифметика.

Тим часом згадане рішення Державної міжвідомчої комісії викликало бурю емоцій. Відомий активіст «Нашої України» Андрій Парубій заявив, що не варто звертати увагу на це рішення. «Сподіваюся, що таки вдасться втілити ідею спорудження Пантеону Української Слави. Він має постати, на мою думку, в Києві та об'єднає у собі велику кількість славних українців, похованих поза межами Батьківщини», — зазначив народний депутат. Представник Української народної партії Василь Червоній, категорично відкидаючи можливість продовження оренди у Роттердамі, натомість нагадав про ініціативу УНП — створити в Україні Пантеон національних героїв навколо фундаментів Десятинної церкви, де були б перепоховані українські герої, чий прах нині спочиває на чужині.

Отже, рішення Державної комісії та реакція на нього засвідчують, що так звана справа перепоховання праху полковника Євгена Коновальця може стати новим «каменем спотикання» для української влади, яка з подібною проблемою, здається, зіткнулася вперше.

Ключовим надалі залишається лише одне питання: доцільно чи недоцільно сьогодні перевозити прах Коновальця в Україну? При цьому свідомо залишаємо осторонь калькуляції, а точніше спекуляції щодо оплати оренди чи перепоховання. Дискусія на цю тему принижує не лише тих, хто її веде, а й Українську державу в цілому.

На наш погляд, Євген Коновалець може повернутися в Україну за умови, коли всі, хто цього щиро бажає, будуть упевнені, що таке повернення сприйматиметься чинною українською владою, в тому числі в Києві, як високоморальний крок у ставленні до людини, яка заслужила найвищі в Україні почесті. Якщо такого відчуття не буде, українська еліта не має права руйнувати Роттердам як місце останнього спочинку Євгена Коновальця. Бо до тих пір, поки у Роттердамі є могила Коновальця, в Парижі — Петлюри, у Мюнхені — Бандери, а в Люксембурзі — Мельника українська нація вважатиметься такою, що має право на власну державу.

Коновалець Євген Олексійович народився в 1891 р. в селі Зашків Львівського повіту (тепер Жовківського району Львівської області) у священницько-вчительській родині.

У 1901 — 1909 роках навчався в Академічній гімназії у Львові. З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув А.Коцко.

У 1912 р. став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював із друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади». З 1913 р. як один із лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. був мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). У червні 1915 р. під час боїв на горі Маківці потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916 pp. перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 p.— у таборі в Царицині (тепер Волгоград). Після Лютневої революції 1917 р. в Росії разом із галицькими старшинами з табору в Дубовці розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

У вересні 1917 р. втік із табору і незабаром прибув до Києва. У жовтні—листопаді 1917 р. Коновалець з іншими членами Галицько-Буковинського комітету сформував Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки. В січні 1918 р. його після проведення реорганізації Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців було обрано командиром Куреня Січових стрільців. У кінці січня — початку лютого 1918 р. частини Січових стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1—2 березня 1918 р. стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України звільнили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. В листопаді 1918 р. Січові стрільці під його командуванням підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські частини. У 1918 — 1919 pp. командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових стрільців. 1919 р. потрапив у польський табір для військовополонених у Луцьку. Навесні 1920 p., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину.

У серпні 1920 р. за його безпосередньої участі було створено Українську військову організацію. 20 липня 1921 р. повернувся до Львова і очолив Начальну команду УВО. Із грудня 1922 р. був змушений жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. 28 січня — 3 лютого 1929 р. на Першому конгресі українських націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, Головою Проводу якої було обрано Коновальця.

Наприкінці 1920-х — на початку 30-х років, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, він установив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді.

З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

23 травня 1938 р. Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим.

Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі.