Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія українського суспільства

12.1.4. Особливості та перспективи соціально-економічного розвитку України в XXI ст.

Трансформація економіки впродовж 1990-х років привела до утворення крупних фінансово-промислових об’єднань, що отримали контроль над цілими галузями промисловості, а саме: електроенергетикою, металургією, хімічною промисловістю та ін. Точилася боротьба за монопольне право на імпорт в Україну природного газу з Російської Федерації і Туркменистану. Таким чином, з великою приватизацією почалося інвестування крупних капіталів у політику, і фінансово-промислові об’єднання розгорнули боротьбу за представництво в органах законодавчої влади та за вплив на органи виконавчої влади. Це призвело до зміни принципів політичного процесу в державі й прискорення реформи виборчого процесу (виборча система на пропорційній основі) і партійної системи (її структуризація). Відповідно посилилися інтерес політичних сил в Україні до соціальної сфери, прагнення отримати власне електоральне поле; політичні діячі на виборних посадах активно паразитували на «споживацькій» частині виборців.

Велика приватизація сприяла зростанню обсягів іноземного інвестування в українську економіку. Упродовж 2002 — 2004 pp. в Україні спостерігався притік іноземних інвестицій у значно більших обсягах, ніж у попередні роки незалежності. Результатами стало подолання безробіття в державі, відновлення експортного потенціалу й вихід України на втрачені у першій половині 1990-х років позиції на світовому ринку в експорті продукції металургії та хімічної промисловості. Тож, державний бюджет України впродовж чотирьох перших років XXI ст. зріс більш як удвоє (з 33 946 526,9 тис. грн дохідної частини у 2000 р. до 65 215 662,8 тис. у 2004 р.) за рахунок надходження

ПДВ і митних та акцизних зборів. Підвищилися доходи громадян і відповідно доходи сфери виробництва товарів харчової промисловості та широкого вжитку, зріс імпорт продукції, необхідної для цих галузей промисловості.

У зовнішньоекономічній політиці держави позитивним був вступ України до Світової організації торгівлі після підписання Президентом В. Ющенком 10 квітня 2008 р. закону про ратифікацію «Протоколу про вступ України до світової організації торгівлі». Українські товари отримали доступ на іноземні ринки, було внесено певні зміни до українського законодавства, створено умови для доступу на українські ринки більш якісних банківських та торговельних послуг, для боротьби з відмиванням «брудних грошей» тощо.

Разом з позитивними змінами в перші роки XXI ст. слід зазначити й негативні явища у соціально-економічній ситуації в Україні. Передусім, давалася взнаки надмірна експортна орієнтованість економіки держави, наповнюваність державного та більшості місцевих бюджетів країни за рахунок зростання виробництва в експортних галузях сировинно-напівфабрикатного спрямування (металургія, хімічна промисловість та ін.) і за рахунок митних і податкових надходжень від імпортованих товарів широкого вжитку. З огляду на надмірну експортну орієнтованість в Україні здійснювалася й валютна політика, а саме утримання низького курсу гривні відносно долара США та євро з метою забезпечення конкурентоспроможної ціни на експортну продукцію українського виробництва на світовому ринку. Тому (через заниження за допомогою валютної політики соціального рівня в державі) Україна стала цілком залежною від кон’юнктури на світовому ринку. Занижений курс гривні (наслідок регіональної фінансової кризи 1998 р.) призвів до високих цін на товари широкого вжитку для населення, оскільки всі вони містили складові імпортного виробництва, котрі імпортувались в Україну за долари та євро і щодо яких українська валюта мала низький курс. Як наслідок — українська соціальна сфера стала залежною від кон’юнктури на світових ринках.

Розвиток підприємництва та інвестиційної діяльності в Україні суттєво гальмувався через монополізацію та деформацію ринку страхових послуг, адже фактично український страховий бізнес був орієнтований переважно на вилучення щонайбільших коштів на ринку за умови взяття страховими організаціями на себе щонайменших зобов’язань перед контрагентами. Згідно із частиною 2 статті 2 Закону «Про страхування» в Україні заборонена діяльність іноземних страхових організацій (нерезидентів) при тому, що їх умови страхування значно привабливіші, а самі компанії значно надійніші за українські. Саме тому український ринок страхування є неефективним, і держава здійснює заходи для штучного його підтримання: запровадження обов’язкового страхування транспортних засобів та ін. Крім того, через неефективність страхового ринку інвестори та підприємці не мають можливості знизити страховим шляхом ризики в здійсненні підприємницької діяльності.

Залежність української економіки від кон’юнктури на світових ринках відчутно позначилась у період світової економічної кризи, яка виникла 2008 р. Зокрема, слід указати на високий ступінь інтегрованості української банківської системи в міжнародні банківські ринки у формі отримання кредитів за низькими ставками. З одного боку, обмеження діяльності іноземних банківських структур, що діяли в Україні до 2006 р.1 і відповідно мали можливість кредитування українських банків та участі в їх статутному капіталі за обмежених можливостей впливу на ринок банківських послуг, а з іншого — масове споживче та іпотечне кредитування банками населення за рахунок отриманих за кордоном дешевих кредитних ресурсів призвели до соціального колапсу 2008 — 2009 pp. У зв’язку з необхідністю в умовах падіння попиту на українську експортну продукцію на світовому ринку знизити курс гривні відносно долара США та євро, банківські установи змушені були підвищити ставки за наданими кредитами щодо курсу долара. Як наслідок — деякі банки опинились у скрутному становищі, втративши здатність здійснювати фінансові операції.

Надзвичайно негативні наслідки для України мав крах системи освіти та науки упродовж періоду незалежності. Деінтелектуалізація всіх галузей економіки й соціальної сфери, орієнтованість на закуповування технологічного забезпечення за кордоном посилили технологічну залежність України. Це призвело до деформації української науки та її переорієнтації на обслуговування іноземних корпорацій та їх розробок. Освіта також стала готувати кадри, які мали обслуговувати іноземні технологічні розробки. Звузилося поле підготовки спеціалістів, яке було обмежене найбільш затребуваними на ринку кадрами, переважно технічними виконавцями.

Особливо слід звернути увагу на політику приватизації найкрупніших підприємств експортноорінтованих галузей, таких як Криворіжсталь, Азовсталь, Запоріжсталь, спроби приватизації Одеського припортового заводу, Луганського тепловозобудівного заводу та ін. Навколо цього процесу впродовж першого десятиліття XXI ст. в Україні почалася запекла політична боротьба, найхарактернішими проявами якої стали періодичні політичні кризи 2004, 2007, 2008 рр.

Таким чином, соціально-економічна сфера в Україні, незважаючи на позитивні зрушення в другій половині 1990-х — першій половині 2000 років, продовжувала перебувати в системній кризі. Свідченням цього стали наслідки для України світової економічної кризи 2008 р. Очевидною стала необхідність системних соціально-економічних реформ, проведення яких вимагало великої політичної волі та політичної стабільності в державі.