Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія українського суспільства

12.1.2. Етапи реформування соціально-економічної сфери незалежної України

Процес реформування соціально-економічної системи в Україні можна поділити на такі періоди.

Жовтень 1990 — жовтень 1992 р. — перебування на посаді Прем’єр-міністра України В. Фокіна. Характеризувався початком формування власної фінансової системи держави, а також труднощами в створенні паливно-енергетичного комплексу. Держава продовжувала здійснювати регулювання ринкових процесів, віддаючи перевагу адміністративним заходам, а саме: адміністративним шляхом здійснювати розподіл товарів і цінову політику. Було закладено початок реформування аграрного сектора економіки.

Жовтень 1992 — вересень 1993 — перебування на посаді Прем’єр-міністра Л. Кучми. Характеризувався радикальними реформаторськими заходами водночас із запровадженням елементів жорсткого контролю за підприємницькою діяльністю. Держава здійснювала активні емісійні заходи, що стимулювали інфляційні процеси. Розпочався процес приватизації державного майна. Погіршилася соціально-економічна ситуація й загострилося політичне протистояння, що призвело до відставки Л. Кучми. Розгорнулися перші енергетичні війни між Україною та Російською Федерацією.

Вересень 1993 — липень 1994 р. — президент Л. Кравчук самостійно очолив уряд держави та об’єднав апарати своєї адміністрації й Кабінету Міністрів України. Виконуючим обов’язки Прем’єр-міністра призначено Ю. Звягільського.

Липень 1994 — березень 1995 р. — перебування на посаді Прем’єр-міністра В. Масола. Найпомітніша подія — укладання з Російською Федерацією договору про так званий «нульовий варіант», згідно з яким Україна дала згоду на взяття Російською Федерацією на себе відповідальності за всі зовнішні зобов’язання СРСР в обмін на відмову України від своєї частки його активів. Договір не було ратифіковано Верховною Радою України.

Березень 1995 — травень 1996 р. — перебування на посаді Прем’єр-міністра Є. Марчука. Відбулося інституційне забезпечення системного становлення основних галузей економіки шляхом утворення промислово-фінансових груп. Як передумова — становлення потужного банківського сектора, який мав можливість акумулювати значні фінансові ресурси та спрямовувати їх на відродження й розвиток перспективних підприємств. Оскільки системоутворюючі підприємства перебували в державній власності, то фактично банківські установи, утворюючи промислово-фінансові групи, претендували за рішенням уряду на приватизацію цих підприємств. Серед таких — Єдині енергетичні системи України, «Атон» та ін. У 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про промислово-фінансові групи України». Почалася практика створення вільних економічних зон зі спеціальним режимом оподаткування підприємств.

Червень 1996 — червень 1997 pp. — прем’єрство П. Лазаренка. Здійснювалися заходи, спрямовані на стримування галопуючої інфляції в державі. Було запроваджено національну валюту — гривню (1 вересня 1996 p.). На цей період приходиться пік ваучерної та орендної приватизації державного майна, що виявилася в активному протистоянні регіональних фінансово-промислових груп, монополізації управління системоутворюючими галузями окремими комерційними підприємствами тощо. Державний бюджет на 1997 р. було прийнято лише в липні цього ж року, що стало проявом діяльності у Верховній Раді України лобістських груп державних підприємств, які боролися за розподіл між ними бюджетних дотацій, субсидій та податкового тягаря.

Відбулося реформування податкової системи та інструментів її адміністрування державою. Податкову інспекцію було реорганізовано у податкову адміністрацію, що будувалася за принципом адміністративно-територіального поділу держави й мала змогу залучати до своєї діяльності увесь апарат державної виконавчої влади. Створилася силова структура податкової служби — податкова міліція. Реформування податкової системи було зумовлене реформуванням системи відносин держави з державними та приватними підприємствами, за результатами якого державний бюджет наповнювався переважно не шляхом вилучення прибутку державних підприємств, а в результаті отримання податкових надходжень від них. Тобто державні підприємства також переходили на ринкові рейки.

2 липня 1997 — 30 липня 1997 р. — перехідний період виконання обов’язків Прем’єр-міністра В. Дурдинцем. Діяльність виконавчої влади фактично регулювалася Президентом України Л. Кучмою.

Липень 1997 — грудень 1999 рр. — прем’єрство В. Пустовойтенка. Криза податкових платежів: податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість крупними державними підприємствами, платежів до різних державних фондів та ін. Як наслідок — системна криза соціальної сфери, масові невиплати зарплат, пенсій та соціальних допомог. Збільшення зовнішньої заборгованості України. Виникло питання про доцільність продовження співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Одночасне становлення державних монополій у ключових галузях економіки, що функціонували на ринкових засадах і часто виходили з-під контролю уряду. Найпоказовіший приклад — НАК Нафтогаз України.

Грудень 1999 — травень 2001 р. — перебування на посаді Прем’єр-міністра України В. Ющенка. Реалізація так званої великої приватизації державного майна. Державні підприємства реалізувалися на аукціонах на конкурсній основі за грошову плату. Завершальний етап приватизації виявився найбільш тривалим. Підприємства реалізувалися переважно за цінами, значно нижчими за їх реальну вартість, але під значні соціальні й інвестиційні зобов’язання. Велика приватизація дала можливість наповнити державний бюджет й основні соціальні фонди та погасити заборгованість із зарплат і пенсій тощо. Здійснювалася земельна реформа. Уряд намагався встановити контроль над державними монополіями та промислово-фінансовими групами, що стихійно виникли в ході великої приватизації. Прерогативу створення останніх було законодавчо закріплено за Кабінетом Міністрів України.

Реформування земельних відносин започаткувало комплексне реформування економіки України. 18 грудня 1990 р. Верховною Радою України було ухвалено Постанову «Про земельну реформу», яка передбачала формування багатоукладності економіки у сфері господарювання на землі шляхом перерозподілу земельних ресурсів з передачею їх у приватну власність. Від 15 березня 1991 р. усі землі республіки оголошувались об’єктом земельної реформи. Постановою передбачалося проведення інвентаризації всього земельного фонду, визначення земель, які використовувалися не за призначенням. Першочерговим передбачалося виділення земель для організації індивідуального фермерського господарства, садівництва, городництва тощо. У розвиток положень Постанови 3 липня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про плату за землю», який встановлював плату за використання земельних ресурсів у формі земельного податку або орендної плати. Розмір земельного податку не залежав від результатів здійснюваної на ній господарської діяльності.

З 1990 р. в Україні відбулося реформування аграрних відносин. У рамках цього процесу було регламентовано функціонування основних типів сільськогосподарських підприємств. Зокрема, до нових соціально-економічних умов було адаптовано колишні колгоспи, щодо яких від 14 лютого 1992 р. було ухвалено Закон «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Він передбачав забезпечення самостійності такого підприємства; визначалося, що воно є добровільним об’єднанням громадян для виробництва сільськогосподарської продукції. Допускалася можливість виходу членів колгоспів з їх складу, а також їх реорганізація та ліквідація. Основними завданнями підприємства, згідно статті шостої Закону, визначилося виробництво товарної продукції рослинництва й тваринництва, її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів членів підприємства, трудового колективу та всього населення України.

На етапі комплексного реформування соціально-економічної сфери Україна зіштовхнулася з надзвичайно гострими проблемами, що виявилися ще на етапі початку процесу перебудови в СРСР. А саме: відсутність у нових приватних суб’єктів господарювання достатньовартісної власності, яка могла б бути предметом відповідальності за результати комерційної діяльності, застави тощо. Як наслідок, відсутність первинного капіталу й культури підприємництва, недобросовісне підприємництво. Держава не була готова здійснювати оподаткування підприємців, гарантувати рівні умови підприємництва для всіх суб’єктів і боротися з недобросовісною конкуренцією, створювати умови для арбітражного розгляду господарських спорів і гарантувати виконання рішень. Тому цю суспільну нішу спішно зайняли організовані злочинні угруповання (силове партнерство у формі рекету, гарантування організованими злочинними угрупованнями добросовісності партнерів з підприємницької діяльності, виконання боргових зобов’язань та ін.). Відбулися суцільна тінізація економіки, зрощення державних установ з кримінальними структурами, зросла корупція.