Історія українського суспільства

10.3.2. Економічна політика. Зміни в суспільному житті

Пошуки механізму господарювання, який забезпечив би підвищення ефективності виробництва, почалися ще в добу М. Хрущова. Але реорганізація тогочасної економіки не торкнулися самої суті виробництва — економічних методів господарювання. Після усунення від влади М. Хрущова в 1965 р. були запропоновані доволі сміливі для адміністративно-командної системи новації в сфері управління економікою, зміст яких полягав у поєднанні централізованого керівництва (після ліквідації раднаргоспів) з розширенням самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв’язків між підприємствами; установленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їх праці, в оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток. Якщо посилення нейтралістських начал органічно сприймалося системою, то елементи ринку не приживались у плановій економіці. Проте на початку 1970-х років з’явилися симптоми, які свідчили про те, що потенціал реформи був вичерпаний.

Статистично, за загальним обсягом виробництва промислової продукції, УРСР до 1970-х років ввійшла до числа розвинутих країн. Але її економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом. З року в рік збільшувалася чисельність зайнятих у промисловості, яка використовувала дедалі більше сировини та енергоносіїв, а приріст продукції сповільнювався.

Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи раз по раз почав пробуксовувати. Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог і змін, продиктованих НТР, що поряд з іншими чинниками, стало однією з головних причин затухаючого диспропорційного економічного розвитку.

Різко знизилась ефективність господарювання в сільському господарстві. У 1960 — 1985 рр. капіталовкладення в сільське господарство республіки зросли більш як утричі, а валовий збір продукції — лише в 1,6 рази.

Унаслідок незбалансованого розвитку господарства України частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29 %, тоді як у розвинутих країнах цей показник становить 50 — 60 % і більше. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення низки екологічних, демографічних і соціальних проблем.

Кризові явища в економіці негативно позначилися на вирішенні демографічних питань. Чисельність українського населення вийшла на рівень 1941 р. тільки в 1960-му — 42 млн людей. За тридцять років (1959 — 1989) населення України збільшилося на 9,6 млн і становило на початку 1989 р. близько 52 млн. Але порівняння динаміки зростання населення між переписами свідчило про стійку тенденцію до зниження народжуваності й збільшення смертності (1960 р. — 6,9 чол. на кожну тисячу жителів, а в 1980 р. — 11,4). Тобто вже наприкінці 1970-х років у деяких місцевостях України рівень смертності перевищував народжуваність. До другої половини 1980-х років Україна опинилася перед загрозою депопуляції. УРСР була однією з республік з надзвичайно високою інтенсивністю міграційних процесів. За тридцять років частка українців серед населення зменшилася з 77 до 73 %. Водночас питома вага росіян зросла з 17 до 22 %.

Ще одним джерелом збільшення росіян і російськомовних у складі населення республіки була русифікація. Один з найголовніших компонентів національної свідомості — мова — доволі швидко усувався зі сфери соціально-культурних відносин. Найбільше русифікованих українців було зосереджено в Південно-Східних регіонах республіки. В Україні існували такі соціально-культурні й політичні умови, за яких національна меншість фактично асимілювала більшість.

За післявоєнний період Україна стала високоурбанізованою республікою. Зросла кількість жителів міст, скоротилася частка сільського населення: за 1960 — 1985 рр. міське населення України зросло з 20 до 33 млн, а сільське скоротилося з 23 до 17 млн людей. Селяни вже мали паспорт, тому могли переїжджати в міста. Цей новий громадський соціум був передусім новою робочою силою. Питома вага робітників на початку 1960-х років становила половину, а в середині 1980-х — майже до 60 % зайнятої в народному господарстві робочої сили. У 1970-ті — на початок 80-х років соціальна структура міст змінилась, стала більш диференційованою в професійному сенсі. На початку 1980-х років спеціалісти, які мали вищу та спеціальну освіту, становили 40 % зайнятих.

Найбільш несприятливі умови праці були на селі. Села залишала здебільшого молодь. Унаслідок цього вікова структура самодіяльного сільського населення погіршилася. Чисельність працюючих у громадському господарстві колгоспів зменшилася з понад 6 до 4 млн людей.

Рівень життя українців повільно підвищувався до середини 1970-х років. Зростала заробітна плата. Тривали інвестиції в охорону здоров’я, освіту, спорт, відпочинок. При цьому панування суспільної власності визначило високу питому вагу соціальних благ, отримуваних населенням безоплатно (житло, освіта, медицина тощо). З розвитком кризових явищ у суспільстві ситуація в соціальній сфері стала погіршуватися. Зростання населення й падіння темпів сільськогосподарського виробництва призвели до загострення продовольчої проблеми. Уповільнювалися темпи підвищення реальних доходів населення України. Соціальна сфера фінансувалася згідно із залишковим принципом. В економіці з фіксованими цінами інфляція виявилась у вигляді дефіциту.

Нездатність влади спрямовувати розвиток соціальної сфери викликала неминучі суперечності:

• численні трудові почини та різні форми соцзмагання за відсутності стимулів перетворилися на короткочасні (до чергового ювілею) кампанії та показуху;

• зрівнялівка в оплаті труда на виробництві пробуджувала приватну ініціативу, так звану «тіньову економіку» в дрібних її проявах: «ліві» заробітки, розкрадання на виробництві («несуни») та ін.;

• відсутність мінімального асортименту продовольчих і промислових товарів (дефіцит) і низька якість вітчизняних товарів спонукали до гонитви за імпортними (а це, своєю чергою, породжувало спекуляцію);

• зростали не забезпечені товарами й послугами грошові заощадження населення в ощадкасах, що розглядалося владою як показник зростання рівня життя радянських людей.

Викликали нарікання робота транспорту, низька ефективність безплатного медичного обслуговування, якість послуг. На початку 80-х років Україна за рівнем життя перебувала серед держав, що посідали 50 — 60-те місця в світі.