Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія українського суспільства

10.2.2. Перетворення в економіці та соціальній сфері

У 1950-х роках Україна перетворилася на потужну металургійну й паливну базу СРСР, стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування (1957 р. — перше місце в світі за кількістю виробництва чавуну на душу населення, друге — за видобутком вугілля, третє — за виробництвом сталі). Водночас розвиток сільськогосподарської галузі був на дуже низькому рівні.

Початок реформування аграрного сектора було покладено на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС, який накреслив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Для колгоспів були підвищенні державні закупівельні ціни, списані борги колгоспів, у кілька разів збільшені витрати на соціальний розвиток села. Скасувалися податки на особисте підсобне господарство. Було змінено принципи планування в сільському господарстві, колгоспи отримали право вносити корективи в свої статути.

Необхідність кардинальних змін у сільському господарстві зумовили появу надпрограми освоєння цілинних земель (у Заволжі, Сибіру й Казахстані). З 1954 р. за участю 300 тис. добровольців, переважно молоді (тільки у 1954 — 1956 pp. з УРСР виїхало 80 тис. людей) було розорано 42 млн га нових земель. Економічна виправданість цієї надпрограми неоднозначно оцінювалась як на рівні планів, так і отриманих результатів. Щодо України, то реалізація цієї програми вичерпувала з республіки ресурси й суттєво послабила сільське господарство. Водночас капіталовкладення держави в сільське господарство України впродовж 1951 — 1960 pp. зросло в шість разів порівняно з роками четвертої п’ятирічки.

У другій половині 50-х років М. Хрущов розпочав кукурудзяну надпрограму, яка розглядалася ним як ключ до вирішення кормової проблеми. В Україні в 1961 р. під кукурудзу було виділено 3 млн гектарів кращих земель (загалом у СРСР з 18 млн га в 1955 р. до 37 млн га в 1962 p.). «Цариця полів», як називали кукурудзу журналісти, зайняла 20 % посівних площ.

Ще одна надпрограма стосувалася тваринництва. 22 травня 1957 р. на зібранні представників колгоспників Хрущов проголосив гасло «Наздогнати та перегнати Америку щодо виробництва м’яса й молочних продуктів!». Важливим кроком на шляху до вирішення цього питання вважався семирічний план (1958 — 1965). Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70 %. Але для досягнення поставленого завдання були необхідні як величезні капіталовкладення, так і матеріальне заохочення селянства. Але на практиці головну надію покладали на адміністративно-командні методи.

Підірвали фінансове становище сільського виробника примусовий викуп техніки ліквідованих машинно-тракторних станцій (МТС) колгоспами, перетворення колгоспів у радгоспи, новий наступ на особисті підсобні господарства (1959) та ін.

Надпрограми поглинали значну частину матеріальних і людських ресурсів України, консервували екстенсивний характер розвитку сільського господарства. Реформи несли на собі значний вплив суб’єктивізму. Це призвело до загострення кризи: у 1963 р. СРСР (як і Україна) уперше був змушений імпортувати зерно.

Централізована система управління гальмувала розвиток промисловості, тому однією з надпрограм у галузі економіки в роки правління М. Хрущова була реформа управління. У 1957 р. М. Хрущов зробив спробу провести децентралізацію управління промисловістю, створити нову організаційно-господарську структуру, побудовану на управлінні промисловістю не за галузевим (через міністерства), а за територіальним принципом. Були ліквідовані загальносоюзні й республіканські міністерства й замість них на території СРСР було створено 105 раднаргоспів (Ради народного господарювання), а в УРСР — 11. Під їх контроль було передано понад 10 тис. промислових підприємств України.

Реорганізація системи управління дала певні результати: посилилися виробнича спеціалізація, міжгалузеве кооперування, відбувався процес технічної реконструкції народного господарства. Розширилися права й економічні повноваження республіки. Однак реформа загалом не тільки не внесла якісних змін в умови господарювання, а й породила певну роз’єднаність, незбалансованість у галузевому механізмі економіки. Переваги нової системи управління, в основі якої лежали раціональність, економічність, ефективність, не змогли перехилити у свій бік шальку державних терезів. Як і раніше, підприємства не могли працювати самостійно. Плани контролювалися не господарники, а чиновники, які роззосередилися по всій Україні (а не сиділи в Москві, як це було до реформи).

Загалом реформа з перебудови управління зберегла сутність радянського адміністративно-господарського механізму. Командна економіка стала більш хаотичною. Тому почався зворотний процес відновлення структур централізованого управління в іншій формі.

У часи Хрущова проводилися масштабні заходи з підвищення рівня життя людей і поліпшення соціальної сфери. Одразу після XX з’їзду КПРС було здійснено значну кількість соціальних заходів: на дві години скорочувалася тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні, скасовувався закон 1940 p., який «прив’язував» робітника до підприємств, на якому він працював, збільшувалася тривалість відпусток з вагітності та пологів (з 77 до 112 календарних днів), установлювався шестигодинний робочий день для підлітків до 18 років, скасовувалася плата за навчання у старших класах середніх шкіл і вищих навчальних закладах. У липні 1956 р. Верховна Рада СРСР ухвалила закон про пенсії та допомогу членам колгоспів. Пенсійний вік знижувався в сфері державного господарства до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.

Серйозні зміни відбувалися на селі. Поліпшенню становища сприяли щомісячне авансування колгоспників, ліквідація натуроплати, списання заборгованості з податку й поставок за попередні роки. Саме в хрущовський період селяни нарешті отримали паспорти, яких фактично не мали з часів запровадження паспортної системи 1932 р.

У робітників і службовців України робочий тиждень зменшувався з 48 годин у 1956 р. до 41 години в 1960 p., а з осені 1959 р. підприємства, установи й організації УРСР розпочали поступовий перехід на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями при восьмигодинному робочому дні.

Значних розмірів набуло й житлове будівництво. У постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» (липень 1957 р.) ставилося завдання за 10 — 12 років ліквідувати «комуналки» й забезпечити кожну родину окремою квартирою. Так, якщо в 1918 — 1940 рр. у республіці було введено в дію 78,5 тис. м2 житла, то в 1956 — 1965 рр. — понад 182 тис. м2. Це означало, що отримали чи збудували собі житло майже 18 млн осіб. У побут багатьох сімей увійшла нова техніка — телевізори, магнітофони, пральні машини та інше, що якісно змінило уявлення населення про життєві стандарти.

За 1951 — 1958 рр. середня заробітна плата в Україні зросла на 230 %. Про підвищення грошових доходів жителів України свідчить те, що сума вкладів в ощадних касах республіки зросла з 2,7 млрд крб. у 1950 р. до майже 19,7 млрд крб. у 1960 р.

Проте наприкінці 50-х років, коли реформаційний процес почав давати збої, у соціальній сфері з’явилися негативні тенденції — дефіцит необхідних товарів, підвищення цін, замороження зарплати тощо.