Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія українського суспільства

1.4.2. Економічне життя Київської Русі

Розквіт і стабільний розвиток суспільства Київської Русі за князювання Володимира та Ярослава були зумовлені не тільки доволі дієвою структурою влади, а й можливостями розвинутої економіки. Продукції землеробства й скотарства було достатньо, щоб не тільки прогодувати населення своєї країни, а й експортувати. Промисли — мисливство й бортництво — забезпечували потреби як внутрішніх, так і зовнішніх споживачів. Вироби ремісників знаходили попит не лише в середині країни, а й за її межами. Руські купці, які реалізовували товари вітчизняних виробників, були бажаними гостями на всесвітньо відомих торгах. Усе це свідчило про значний економічний потенціал давньоруського суспільства, витоками якого були надзвичайні природні багатства Київської Русі.

Так, географічною особливістю Київської держави був поділ на природні зони, який визначав розвиток лісових промислів на півночі й землеробський характер економіки на півдні. Степова зона мала багатющі чорноземи, що давало змогу населенню давньоруського суспільства повністю забезпечувати себе продуктами сільського господарства й тваринництва.

Спочатку застосовувалася перелогова система обробітку землі, яка ґрунтувалась на тому, що після збирання перших урожаїв землю на кілька років залишали під паром для її відновлення. З часом на землю було встановлено приватну власність, і кількість вільної землі зменшилась. Це позитивно позначилося на вдосконаленні землекористування, адже власники були змушені використовувати двопільну, а згодом і трипільну систему землеробства. Про існування приватної власності на землю свідчать окремі статті законодавства «Руської Правди», які встановлювали штрафи за розорювання земель за межами встановлених кордонів.

З удосконаленням сільськогосподарських технік обробітку землі збільшувалась урожайність, а з нею — і прибутки землеробів. Це сприяло виокремленню невеликих приватних сімейних господарств із загагальнообщинної маси виробників. Великі земельні наділи могли прибутково експлуатуватися, використовуючи рабів або найману працю. Такі відносини характеризували зародження феодалізму в Київській Русі.

Серед зернових, що вирощувалися на Русі, переважали пшениця, гречка, овес, ячмінь. Окрім них, сіяли технічні та інші сільськогосподарські культури — льон, коноплі, горох, сочевицю, редьку. Деякі з них становили щоденний раціон жителів Київської держави.

Велика увага приділялась садівництву: вирощували яблуні, вишні. Чимало культур запозичували з Візантії, з якою вели жваву торгівлю. Садили й велику кількість городини — капусту, цибулю, часник, гарбузи, сіяли горох.

Складовою сільського господарства в Київській Русі було тваринництво. Конярство й вирощування великої рогатої худоби було важливою галуззю тогочасної економіки. Київські князі приділяли значну увагу розведенню коней. Це було частково пов’язано з військовими потребами. Проте більшість тварин імпортувалась зі сходу.

У Київській державі існували господарства різних розмірів, але більшість продукції вироблялась у великих маєтках. Усі вони поділялися на князівські, боярські (аристократичні) й церковні (монастирські). Безпосередньо великі власники маєтків — князі та бояри — мешкали в містах, а господарства очолювали управляючі — тіуни в боярських та огнищанини в князівських маєтках. Нерідко в таких господарствах використовувалася наймана праця орендарів, які за оренду мали сплачувати частину врожаю (натуральна рента) або гроші (грошова рента).

Значне місце в суспільно-економічному житті посідало ремесло, яке ще не відділилось остаточно від сільського господарства. Це металургія, виробництво зброї, ювелірна та ливарна справа. Залізо було основним металом, який видобувався в межах держави. Його використовували головним чином для виготовлення зброї, різних інструментів. Великою повагою користувалися ковалі та представники інших суміжних з металургією ремесел. Розвитку ремісничої справи сприяло будівництво міст. Слід зазначити, що міста в IX — XIII ст. мали напіваграрний характер. Чимало міських жителів займалися землеробством і тваринництвом, проживаючи в містах. Про зв’язок міст із сільським господарством свідчить й наявність великої сільськогосподарської округи, яку міста використовували для свого економічного піднесення, здаючи сільськогосподарські угіддя в оренду або вводячи на них податки.

Природне розташування держави сприяло розвитку бджільництва, збиральництва, мисливства, що було князівською монополією. Не останню роль відігравало також скотарство. Найголовніші галузі ремесла в той час були пов’язані з усіма відомими технічними методами обробітку заліза. Розвинутими були склоробство, ювелірна справа, обробка каменю, кістки, дерева. Найпоширенішою продукцією Київської Русі завдяки великій майстерності руських гончарів була кераміка. У XII ст. вони займали одне з перших місць серед європейських ремісників і складали конкуренцію навіть візантійським майстрам.

Велику роль відігравало видобування солі, поклади якої було знайдено в Карпатах, і навіть Київ залежав від її надходження. Були випадки, коли під час міжусобних війн постачальникам солі забороняли завозити її у ворожі регіони й навіть до столиці. Іншим джерелом солі був Крим, де її видобували відкритим способом.

Невід’ємною частиною суспільно-економічного життя Русі була торгівля. Купецька справа була пов’язана як з ремеслом, так і сільським господарством. Вона безпосередньо залежала від цих галузей і сприяла їх розвитку. Центром внутрішньої торгівлі, беззаперечно, був Київ. На кількох ринках міста можна було придбати товари, виготовлені як у різних регіонах Київської держави, так і імпортовані з інших країн. Торгували як маленькими партіями, так і великими. Грошовими одиницями того періоду були гривні (київські, новгородські, чернігівські). Київські князі карбували власну монету. Володимир Великий запровадив златники й срібники, його син Ярослав Мудрий також виготовляв власну монету.

Однак внутрішня торгівля цього періоду поступалася зовнішній. Через Київську Русь проходила низка міжнародних торговельних шляхів. І Київ став центром не лише внутрішньої, а й зовнішньої торгівлі. Теренами Київської Русі проходив найпотужніший шлях торгівлі «із варяг у греки», що сполучав північ Європи та Скандинавію з Візантією. Найбільші міста, з якими торгувала Київська Русь, були Константинополь, Херсонес, Олешшя, Судак. Особливо тісними були зв’язки з Кримом, де в деяких містах навіть було збудовано окремі квартали руських купців і ремісників.

Крім південного напрямку, не останню роль у торговельних зв’язках відігравав Кавказ, Середня Азія, Іран та європейські держави — Польща, Німеччина, Англія, Чехія. Купці деяких з цих країн тривалий час проживали на території Русі. Про велике значення Київської Русі в міжнародній торгівлі свідчить майже однакова вага київської гривні та кельнської марки, яка була найпоширенішою в тогочасній міжнародній торгівлі.

Значення торгівлі важко переоцінити. Вона не тільки сприяла економічному піднесенню могутності Київської Русі, а й збільшувала міжнародний авторитет держави, посилювала її політичне значення. Не останню роль відігравав і вплив руської культури на держави, з якими русичі підтримували економічні й політичні зв’язки.