Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія українського суспільства

9.7. Внесок українського народу в розгром гітлерівської Німеччини та її сателітів

Беззаперечним аргументом для міжнародного визнання України був її величезний внесок у розгром нацистської Німеччини та колосальні людські й матеріальні втрати. Друга світова війна з перших її днів захопила в кривавий вир 42-мільйонний народ України. Її землі опинилися в епіцентрі німецько-радянської війни.

Бойові дії німецької та радянської армій залишили після себе 714 зруйнованих міст і 28 тис. спалених сіл, пограбовані або знищені заводи та фабрики, колгоспи та радгоспи. Були вщент зруйновані 33 тис. шкіл і навчальних закладів, 18 тис. лікарень. Матеріальні збитки України становили 286 млрд крб., тоді як Росії — 255, Білорусії — 75, республік Прибалтики — 53.

Але особливо болючими й тяжкими були людські втрати України. Вони виявилися найбільшими серед усіх держав — учасниць Другої світової війни. Загальні жертви воюючих країн становили 50 млн вбитими, з них 21,8 млн військових та 28,2 млн цивільних. Відповідно Україна втратила 2,5 млн, військових і 5,5 млн цивільних, усього 8 млн. Якщо 1941 р. в Україні проживало 41,9 млн, то наприкінці війни залишилося 27,4 млн. Отже, полеглі в боях, померлі в концтаборах, депортовані, евакуйовані та емігранти загалом становили 14,5 млн.

Близько 7 млн українців перебували в лавах Червоної армії, зокрема 1945 р. вони становили третину у військах чотирьох українських фронтів. У битвах з нацистськими окупантами за визволення своєї землі вони виявляли витримку й терпіння, стійкість і відвагу. Майже 6 млн українців та уродженців України відзначено радянськими бойовими нагородами, 2069 з них стали Героями Радянського Союзу. За роки війни виросли до командувачів фронтів та армій маршали Р. Малиновський, А. Єрьоменко, П. Рибалко, С. Руденко, генерали В. Герасименко, П. Жмаченко,

О. Лучинський, К. Москаленко, І. Черняхівський, І. Кириченко та ін. Близько 50 тис. українців діяли в складі радянських партизанських загонів, частин і з’єднань, 96 з них відзначені званням Героя Радянського Союзу. Тисячі українських юнаків і дівчат боролися з нацистським режимом на окупованих землях у підпіллі.

Проти нацистських окупантів вела бойові дії УПА, яка висунула зі своїх лав талановитих командирів Романа Шухевича (Т. Чупринка), Дмитра Клячківського (Клим Савур), Олексу Гасина (Сидор), Дмитра Грицая (Перебийніс), Мирослава Онишкевича (Орест), Омеляна Грабовця (Батько), Василя Андрусяка (Ґрегіт) і багатьох інших.

Значний внесок у перемогу над нацистською Німеччиною зробили українці в складі армій інших країн. Коли восени 1941 р. під тиском західних альянтів Сталін дозволив формувати на території СРСР польську армію генерала В. Андерса, щоб вирватися з ГУЛАГів, до неї вступили більш як 10 тис. українців — уродженців Галичини та Волині, які згодом брали участь у битвах на теренах Італії. 11 тис. українців Закарпаття визволяли рідний край у складі чехословацького корпусу генерала Л. Свободи. На Західному фронті воювали з нацистами українці у складі армій Канади (35 — 40 тис.), США (5 — 10 тис.), Франції (7 тис.). Українська діаспора Канади та СІНА здійснювали широкомасштабні пожертвування для України. У 1944 — 1945 рр. Асоціація українців Канади надіслала до Києва понад 500 тис. доларів. Ліга американських українців зібрала 100 тис. доларів для лікарень і дитбудинків Харкова, Полтави і Львова, до України надійшли сотні тисяч посилок з одягом і взуттям.

З перших днів війни промисловість і сільське господарство України постачало в радянські війська величезну кількість зброї, боєприпасів, амуніції, продовольства. Під час тимчасової окупації українських земель гітлерівцями та їхніми сателітами 550 найбільших підприємств, чимало колгоспів, радгоспів, державних установ, закладів науки, освіти й культури, 3,5 млн робітників, селян і службовців були евакуйовані з України в 43 області та автономні республіки Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану, Туркменії. Місцева влада та жителі, незважаючи на власні скрутні умови, з розумінням і співчуттям ставилися до евакуйованих, намагалися допомогти їм усім, чим могли. Частина евакуйованого населення України самовіддано працювала на місцевих заводах, фабриках, у колгоспах, радгоспах, інші налагоджували виробництво на привезених машинах та устаткуванні. Так, Харківський танковий завод, прибувши на нове місце, уже в грудні 1941 р. виготовив першу партію танків. А всього за роки війни він дав фронту 35 тис. бойових машин. Криворізькі гірники О. Семиволос, І. Завертайло, С. Єременко, які працювали на рудниках Уралу, досягли небачених результатів — понад 10 денних норм за зміну. Свій вклад у воєнну економіку, зокрема у розвиток видобувної промисловості та капітальне будівництво, внесли мільйони українців, в’язнів ГУЛАГу.

Визнанням величезного внеску українського народу в перемогу держав і народів антигітлерівської коаліції над фашистською Німеччиною та її сателітами було прийняття України до ООН як держави — засновника цієї міжнародної організації. Цим актом на міжнародному рівні було засвідчено суверенність України як суб’єкта міжнародної політики.

У зв’язку з цим на початку 1944 р. керівництво Радянського Союзу було змушене зробити певні поступки республікам, зокрема Україні. Було розширено права союзних республік у галузі оборони та зовнішніх відносин. Сесія Верховної Ради СРСР прийняла незвичайне для тоталітарної системи рішення про створення республіканських наркоматів оборони та зовнішніх справ, ухвалила закон про національні військові формування. Ці постанови В. Молотов називав «новим кроком у практичному вирішенні національного питання в багатонаціональній радянській державі», хоча саме тоді було депортовано чеченців, калмиків, інгушів, карачаєвців, балкарців, поволзьких німців, а невдовзі й кримських татар і західних українців — усього 3,4 млн осіб.

Насправді ці заходи Кремля були викликані не піклуванням про національні інтереси республіки, а міжнародною ситуацією, а саме формуванням ООН. Сталін був украй зацікавлений, щоб до цієї організації ввійшли всі радянські республіки. Крім того, ілюзія державної незалежності республік була рекламою для народів Східної Європи, яким нав’язувався соціалістичний шлях розвитку. Отже, у лютому 1944 р. було створено наркомат закордонних справ України на чолі з О. Корнійчуком, якого в липні замінив Д. Мануїльський, один з найбільш завзятих провідників сталінської політики в Україні. У березні того ж року було створено наркомат оборони під керівництвом фронтового генерала

В. Герасименка. Нарком намагався реалізувати схвалені постанови й закони, зокрема передати наркомату всі війська, дислоковані в Україні, дозволити формувати власні збройні сили. Але на пропозиції та прохання Києва ніхто не відгукнувся. У 1946 р. Наркомат оборони було ліквідовано, а закордонне відомство продовжувало представляти в ООН неіснуючу державу.

Отже, у роки Другої світової війни Україна внаслідок боротьби тоталітарних режимів Німеччини й СРСР опинилася в епіцентрі широкомасштабного збройного конфлікту. Упродовж усієї війни саме на її землях були зосереджені головні сили вермахту й Червоної армії, німецько-радянська війна, по суті, звелася до боротьби за Україну.

Відтак людські й матеріальні втрати України виявилися найбільшими серед воюючих країн Європи. Крім того, український народ зазнав великих втрат у протистоянні з радянською владою не тільки під час війни, а й після її завершення. 

Резюме

Друга світова війна була найкривавішою в історії людства. Вона тривала шість років. У неї було втягнуто більш як 80 % населення земної кулі. Загинуло 50 млн людей, а 97 млн отримали поранення. Руйнування, спричинені війною, оцінювались у 4 трлн доларів.

Війна залишила глибокий слід в історичній долі України. Поділивши світ на карті й розпочавши світову війну, два агресори взялися різати по живому територію України — у німецько-радянському поділі Польщі й Галичини з Волинню, угорському аншлюсі Карпатської України та «добровільному» поверненні Бессарабії. Війна понівечила долі мільйонів українців, завдала колосальних матеріальних збитків республіці.

Попри несприятливі внутрішні та зовнішні політичні умови, Україна та її народ у ході війни отримали й важливі здобутки. Були возз’єднані західні й східні українські землі. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною відзначений світовою спільнотою — Україна стала співзасновником і членом ООН. Війна, що ввійшла трагічною сторінкою в історію України, водночас зміцнила в національній свідомості українського народу прагнення до відновлення державності.

За час, що минув з моменту закінчення війни, світ кардинально змінився — іншими стали його проблеми. Але питання війни й миру актуальні донині. Принципово важливе значення набувають уроки Перемоги. Взаємозв’язок політики й моралі, готовність до широких компромісів в ім’я демократії та прогресу людства залишається пріоритетним напрямом міжнародних відносин.

Захищаючи державні, національні інтереси, необхідно поважати загальнолюдські цінності. Війна показала, що в критичну мить можлива коаліція держав з різними соціальними системами. Такий союз тим більше необхідний сьогодні в боротьбі з міжнародним тероризмом — однією з найголовніших небезпек людства, яке вступило в третє тисячоліття. 

Терміни і поняття

Українське питання

Нейтралітет

Превентивні заходи

Колабораціонізм

Рух опору

Партизанський рух

Плацдарм

Соборність українських земель

Ультиматут

Акт капітуляції 

Питання для перевірки знань

1. Розкрийте зміст «українського питання» напередодні Другої світової війни.

2. Покажіть, яке місце посідала Україна в планах гітлерівського керівництва.

3. Назвіть головні причини поразок Червоної армії в початковий період війни.

4. Визначте, яку роль відіграли оборонні бої радянських військ на території України на початку війни.

5. Дайте характеристику фашистського «нового порядку» в Україні. У чому сутність окупаційного режиму?

6. Розкрийте значення евакуйованих з України на схід промислових підприємств і кадрів для зміцнення обороноздатності країни.

7. Проаналізуйте, яке значення мала боротьба антифашистського підпілля та партизанських загонів України в роки війни. Назвіть найвідоміші підпільні організації та партизанські загони.

8. Визначте, коли, ким і з якою метою було створено Українську повстанську армію (УПА). Зробіть узагальнюючі висновки про її дії в роки Другої світової війни.

9. Які масштабні битви проходили на території України? Як вони вплинули на перебіг війни?

10. Коли закінчилася Друга світова війна? Назвіть її головні підсумки. 

Завдання для індивідуальної роботи

1. Підготуйте есе з історіографії сучасних наукових досліджень участі України в Другій світовій війні, використовуючи інформаційно-електронний каталог Українського інституту національної пам’яті.

2. Відвідайте Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 рр. та ознайомтесь з тими музейними історико-архівними матеріалами, кіно-, фотодокументами, які проливають світло на актуальні проблеми, маловідомі сторінки війни. Результати власного дослідження оформіть у вигляді письмової аналітичної роботи.

3. Розгляньте в науковому рефераті контроверсійну й політизовану тему українського повстанського руху 1939 — 1950-х років під кутом зору усталених норм міжнародного гуманітарного права.

4. Проаналізуйте події Другої світової війні на мікрорівні (людина на війні), скориставшись усною історією людей, які особисто брали участь у війні чи пережили її. Зафіксуйте в письмовому вигляді історичну пам’ять людей, звернувши увагу на їхню особисту роль у війні, мотивацію, моделі поведінки, інтереси, переживання різних категорій населення. 

Література для поглибленого вивчення

1. Військовий полон та інтернування. 1939 — 1956. Погляд через 60 років: Матер, міжнар. наук. конф. 2 — 4 червня 2006 р. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — 336 с.

2. Виноградов С. В. Формування антинімецької позиції ОУН і тактика її інформаційно-пропагандивних дій // Історична думка. — 2010. — № 1(2). — С. 36 — 47.

3. Голиш Г. М. У вирі війни. Становище неповнолітніх громадян України в 1941 — 1945 рр. — Черкаси: Черкаський ЦНТЕІ, 2005. — 323 с.

4. Гончаренко О. М. До питання про участь місцевого населення у порятунку євреїв на території рейхскомісаріату «Україна» (1941 — 1944 рр.) // Укр. істор. жур. — 2010. — №1. — С. 28 — 41.

5. Грицюк В. Н. Стратегічні та фронтові операції Великої вітчизняної війни на території України. — Вип. 1. — К.: НАН України, Ін-т іст. України, 2010. — 150 с.

6. Ільюшин /. Українська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939 — 1945 pp.). — К.: Києво-Могилянська академія, 2009. — 400 с.

7. Кентій А., Лозицъкий В. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у тилу вермахту в Україні (1941 — 1944). — К.: Генеза, 2005. — 408 с.

8. Патриляк І. К., Боровик М. А. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. — Ніжин: Видавець П. П. Лисенко М. М., 2010. — 590 с.

9. Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси. — К.: Наукова думка, 2010. — Кн. 1. — 735 с.