Історія українського суспільства

9.5. Визволення України від німецько-фашистських загарбників

У результаті переможних Сталінградської та Курської битв було створено сприятливі умови для початку визволення України. Це завдання було покладено на війська Центрального, Воронезького, Степового, Південно-Західного та Південного фронтів, які з 20 жовтня 1943 р. були перейменовані на відповідно 1-й Білоруський, 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти. 18 грудня 1942 р. зі вступом радянських військ у с. Півнівка Міловського району Ворошиловоградської (нині Луганська) області розпочалося звільнення України від німецько-фашистських загарбників. До лютого 1943 р. було звільнено низку інших районів Донбасу. Воєнні дії мали запеклий характер, але врешті-решт радянські війська переломили ситуацію на свою користь.

13 серпня силами правого крила Південно-Західного фронту розпочалося повне визволення Донбасу. 18 серпня перейшли в наступ війська Південного фронту, які прорвали міцний захисний рубіж ворога на р. Міус. Війська Центрального фронту перейшли в наступ 26 серпня на Конотопському напрямку. Війська Воронезького фронту наприкінці серпня визволили Суми й успішно просувалися на Ромни. 23 серпня в результаті запеклих боїв гітлерівці залишили Харків. 15 вересня німецьке командування віддало наказ групі армій «Південь» відступити за лінію Мелітополь — Дніпро на «Східний вал».

Під час серпнево-вересневого наступу на Південно-Західному напрямку радянські війська п’яти фронтів вийшли до Дніпра в 700-кілометровій смузі від Лоєва до Запоріжжя. Здобуття згодом 23 плацдармів на західному березі Дніпра й двох плацдармів на Прип’яті змінило становище на користь Червоної армії. Дніпро як стратегічний рубіж оборони значною мірою втратив для вермахта своє значення.

Форсування Дніпра розпочалося в багатьох місцях майже одночасно. Однією з найважливіших операцій була Київська (12 жовтня — 23 грудня). Втрата Києва створювала загрозу південному угрупованню ворога и відкривала радянським військам шлях у західні та південно-західні райони України, а потім в Карпати і Польщу. Тому гітлерівське командування робило все можливе для відбиття захоплених на правому березі Дніпра плацдармів, одночасно вживаючи заходів для зміцнення своєї оборони. На Київському напрямі розгорілися жорстокі бої. Наступ на місто розпочався з двох плацдармів — Лютізького й Букринського. Однак успіху арміям, які наступали з Букринського плацдарму, тривалий час досягти не вдавалося. Більшого досягла 38-а армія, що діяла в районі Лютіж — Вишгород. Цей напрям згодом і став головним. 1 листопада війська фронту під командуванням М. Ватутіна розпочали штурм Києва. Мужньо билися з ворогом бійці й командири з’єднань на чолі з К. Москаленком, О. Кравченком, П. Рибалком, М. І. Черняхівським та ін. У визволенні Києва брала участь 1-а Чехословацька окрема бригада полковника Л. Свободи. У ніч на 6 листопада радянські війська ввійшли до Києва. Таким чином, наступ військ 1-го Українського фронту на Київському напрямі, який розпочався 12 жовтня, завершився 6 листопада визволенням столиці України.

Після цього війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Україні Київський стратегічний плацдарм. Спроби окупантів у другій половині листопада — у грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову заволодіти Києвом не мали успіху.

У цей час війська 2-го та 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм.

У січні 1944 р. після короткої перерви Червона армія почала звільнення від ворога Правобережжя й Криму. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. У результаті наступальної операції, проведеної військами 1-го й 2-го Українських фронтів (24 січня — 17 лютого 1944 p.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, зокрема 18,2 тис. потрапили в цолон.

Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні була Нікопольсько-Криворізька операція, яку здійснювали сили 3-го й 4-го Українських фронтів (ЗО січня — 29 лютого 1944 p.). Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій ворога, зокрема три танкових та одну моторизовану.

Весняний наступ розпочався на величезному просторі — від Прип’яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено Одесу.

Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розпочалася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-ї німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів.

Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис. чоловік. Після цієї перемоги Червона армія пройшла через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні вона ж досягла Карпат, і до 28 жовтня 1944 р. всі українські землі було звільнено від загарбників.

З листопада 1944 — по травень 1945 р. українці брали активну участь у воєнних операціях Радянської Армії зі звільнення Східної Європи від фашистських загарбників та їх поплічників. 9 травня 1945 р. капітуляцією Німеччини завершився розгром третього рейху на його власній території. У середині серпня — на початку вересня 1945 р. було завдано поразки мілітаристській Японії. 2 вересня 1945 р. акт її капітуляції від імені СРСР підписав українець генерал К. Дерев’янко. Друга світова війна закінчилася перемогою країн антигітлерівської коаліції над фашизмом.

Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту й тилу. Війна зумовила кардинальні зрушення в суспільному житті України. З одного боку, це невигойні рани та величезні збитки, пов’язані з численними людськими жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями. З іншого — з війною пов’язані завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості народу та віри в свої сили, концентрація в межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.