Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія українського суспільства

8.2. Кооперативний рух у 1920-ті роки в УСРР

Період НЕПу економічно характеризувався не лише легалізацією індивідуальної трудової та підприємницької діяльності, а й широким кооперативним рухом, який стимулювала й підтримувала держава. 1923 р. В. Ленін надрукував статтю «Про кооперацію», у якій було розроблено ідеологічну концепцію із закладенням принципу суспільної гегемонії пролетаріату, тобто міського робітника, і його домінування над селянином-власником. У статті В. Ленін говорив, що кооперація є засобом залучення селянина-власника до процесу будівництва соціалізму.

Популярними в той час були праці В. Туган-Барановського, М. Кондратьева, О. Чаянова та інших економістів-теоретиків цього руху. Адже кооперативний рух мав не лише економічне, а й соціальне значення, передбачаючи в своїй основі як економічну та трудову рівність, так і закладаючи основи пропагованої комуністичною ідеологією соціальної рівності й безкласового суспільства. Відомий економіст В. Туган-Барановський економіку кооперативного формування розглядав як пролетарську, на противагу трестам та ін. Капіталістичні формування в СРСР перебували у власності й управлінні держави. Тому в суспільстві складався погляд, що власником засобів виробництва замість капіталіста стала держава і це виявилось у системній суспільно-політичній кризі 1921p., котра зумовила запровадження НЕПу. Тому соціалізація економіки могла здійснитися лише у формі кооперації. Найбільшу увагу правляча партія приділяла робітничій кооперації, виділяючи її як пріоритетну порівняно із сільськогосподарською, «дрібнобуржуазною».

Водночас кооперація мала сприяти й вирішенню національного питання в УСРР. Зокрема, на території республіки на 1929 р. проживало 393 924 німців (1,36% усього населення), причому 360 тис. з них — у сільській місцевості (93,2 % загальної чисельності). Компактність їхнього проживання на півдні республіки в сільській місцевості сприяла локалізації політики щодо цієї національності. Було створено такі німецькі райони: Високопільський, Люксембурзький, Зельцський, Карл-Лібнехтський і Спартаківський, а також німецькі сільради в Антонівському районі Одеської округи. Німці займалися переважно вирощуванням зернових і городництвом, переробкою сільськогосподарської продукції, а також тваринництвом, мали традиційні промисли: обробка шкіри, виробництво цегли й покрівельного матеріалу та ремонт сільгосптехніки. У 1920-ті роки кооперативний рух був покликаний соціалізувати господарське життя цієї національної меншини в УСРР.

У 1930 р. німецькі колонії потрапили до районів суцільної колективізації й були примусово колективізовані, а традиційні промисли було знищено. Так, на весну 1931 р. у Люксембурзькому районі було колективізовано 95,5 % усіх господарств, а у Високопільському — 86,2 %. Німецькі поселення також зазнали втрат у результаті штучного голоду 1932 — 1933 pp., зокрема, документи свідчать про примусове вилучення у них хліба та іншого продовольства. Політика колективізації щодо німців була оформлена в таких документах: Постанова ЦК КП(б)У «Про економічну, культурну, радянську роботу в німецьких селах» від 20 березня 1929 p., а також Постанова ЦК КП(б)У «Про виселення німців з Миколаївської округи» від 27 березня 1929 p., наслідком якої стало масове виселення крупних сільських господарів. У Німеччині 1933 р. було організовано надання допомоги голодуючим, навіть А. Гітлер особисто пожертвував 1 тис. марок.

Під час кампанії «повернення євреїв до землі» радянською владою було здійснено спробу географічної концентрації єврейського населення. Регіонам їх проживання було визначено степову зону України, Північну частину Криму та Далекий Схід. Протягом 1921 — 1929 pp. було переведено до землеробства близько 64 тис. осіб у степовій зоні УСРР та створено до 1936 р. на півдні України і в Північному Криму 213 єврейських колгоспів. Переходу євреїв до сільського господарства сприяла не лише радянська влада, а й фонд євреїв США, який надав близько 1 млн дол. США на кредитування господарств. Також активно працював банк Агро-Джойнт, який 1 серпня 1927 р. уклав угоду з радянським урядом про кредитування закупівлі єврейськими господарствами техніки й необхідних матеріалів. Банком було внесено суму в 20 млн радянських рублів, а радянським урядом — 5 млн рублів. У Північному Криму здійснено паювання земель, які звільнилися в період «воєнного комунізму» в степовій зоні, а впродовж 1920-х років заохочувалась колонізація цих земель. За пай слід було внести 500 рублів, а для євреїв було встановлено внесок 300 рублів. Політика залучення євреїв до сільського господарства не дала очікуваних результатів, оскільки завдяки НЕПу євреї в містечках отримали можливість займатися своїми традиційними заняттями — торгівлею і кустарними промислами. З початком згортанням НЕПу наприкінці 1920-х років стали занепадати традиційні заняття євреїв, і вони переселялися до великих міст.