Історія українського суспільства

7.5. Причини поразки та здобутки українських національних урядів у революції 1917-1920 рр.

Центральній Раді, Гетьманату, Директорії не вдалось утриматися при владі й розбудувати Українську незалежну державу. Цей процес зіткнувся з низкою об’єктивних проблем і труднощів, як внутрішніх, так і зовнішніх. До зовнішніх труднощів належали: 1) безперервний стан війни на території України, перманентні військові втручання; 2) творення української держави в умовах активної протидії з боку Тимчасового уряду, згодом — радянського уряду Росії, наступу військ Раднаркому; 3) протидія незалежності України з боку країн Антанти, переважна орієнтація діячів української революції на країни Четверного союз, розбіжність зовнішньополітичних орієнтирів і неможливість здобуття надійних союзників; 4) невизнання незалежності України як сусідніми державами (Польща, Радянська Росія, Румунія), так і інтервенціоністськими силами (країни Антанти, білогвардійські формування); 5) перебування реальної влади в Україні впродовж тривалого часу не в руках національних урядів (Центральна Рада, Гетьманат), а окупаційних сил.

До внутрішніх причин належать: 1) матеріальні й організаційні проблеми національних урядів; брак кваліфікованих кадрів, професійних політиків з практичним досвідом державотворення, неефективна робота державного апарату на місцях; 2) відсутність власної армії та інших силових структур, які могли б захистити народ від зовнішніх ворогів і ліквідувати внутрішню анархію; 3) неузгодженість дій, конфронтація між різними політичними течіями, окремими діячами українського національного руху як передумова політичних криз, послаблення урядів, неможливості об’єднання національних сил; 4) невиправдані сподівання на допомогу зовнішніх сил у розбудові української держави; 5) незбалансованість соціальної політики, зволікання з розв’язанням аграрного, робітничого, національного питання; 6) регіональна роз’єднаність України, нездатність лідерів УНР і ЗУ HP досягти компромісу. До того ж соціальна структура української нації не відповідала завданням, які мала розв’язати національно-демократична революція. Вищі верстви українського населення, робітничий клас переважно стояли на проросійських позиціях; українською залишалася політично несвідома, слабо організована селянська маса, яка відігравала недостатньо активну роль; українська національна інтелігенція була нечисленною і багатьом її представникам було психологічно важко розірвати зв’язки з Росією. Цим і пояснювалась їхня нерішучість у питанні про незалежність і схильність до автономії. Натомість самостійницька концепція державотворення через її внутрішню суперечливість і низьку національну свідомість народних мас не стала визначальною. Україна, напевно, могла б обстояти незалежність, якби повстанські загони не розпорошувалась у громадянській, братовбивчій війні.

Ці прорахунки призвели до занепаду національно-державного напряму в державотворенні, спричинило поразку українського національного руху та втрату самостійної України; дали змогу більшовикам з їхніми чіткими, популістськими гаслами встановити в Україні радянську владу.

Поряд з втратами, діяльність національних урядів принесла українцям і здобутки. Національна свідомість поширилася на всі верстви українського суспільства. Проголошення Акта злуки, об’єднання двох урядів і двох українських армій стало важливою подією в історії українського національного руху. Українська революція, зазнавши поразки, водночас започаткувала процес формування модерної політичної нації та відродила традицію української державності. 

Резюме

Під час Першої світової війни українське населення зазнавало страшних збитків і руйнувань, більш того, війна для України набула братовбивчого характеру, призвела до політичного розколу суспільства й партійно-політичних таборів щодо їх ставлення до війни. Так, у Західній Україні більшість громадських організацій підтримували австро-угорський уряд, сподіваючись на його допомогу в боротьбі за незалежність проти Росії. У Наддніпрянській Україні значна кількість українських політичних партій виступили на підтримку російського уряду у війні. Український політичний рух напередодні революційних подій 1917 р. також не мав однозначної орієнтованості. Так, серед молоді та студентства популярними були гасла самостійної України, у робітничому русі пріоритетний вплив мали ліворадикальні інтернаціональні гасла.

Затяжна війна, великі людські й матеріальні втрати, політика уряду посилювали економічну кризу в Україні. Водночас Перша світова війна глибоко «струснула» українське суспільство. Зокрема, вона загострила українське національне питання й спричинила зростання української національної свідомості, сприяла його національній інтеграції, визріванню українського народу, перетворенню його на повноцінну націю, готову до створення власної держави.

Саме у 1917 — 1920 pp. з’явилися різні політичні сили та структури Української держави у формі Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в Росії пожвавився національно-визвольний рух в Україні, який очолила Центральна Рада. Він охопив не тільки невелике коло національно-свідомої інтелігенції, а й значні маси селян, солдатів і робітників. Головним стало те, що на передній план вийшло не розв’язання соціально-класових, економічних проблем, а вирішення проблеми самовизначення України. Різні верстви українського суспільства підтримали й УЦР, і національно-визвольну ідею, і процес українського державотворення.

Проте з часом авторитет національних урядів серед населення України знизився, адже вони так і не змогли вирішити економічно-соціальні проблеми, це викликало загальне незадоволення в суспільстві та зумовило визрівання політичної кризи. Не було єдності ні в політичній еліті, ні в українському суспільстві загалом щодо подальшої долі України. У результаті друга половина 1919 — перша половина 1920 років стала апогеєм громадянської війни в Україні. Так, вищі верстви українського населення, робітничий клас переважно стояли на проросійських позиціях; селянська маса залишалася політично несвідомою, слабо організованою; українська національна інтелігенція була нечисленною.

Національним урядам не вдалося утриматися при владі й розбудувати Українську незалежну державу. Прорахунки в зовнішній і внутрішній політиці ЦР, Гетьманату, Директорії призвели до занепаду самостійницької концепції державотворення, спричинило поразку українського національного руху й втрату самостійної України. Українські землі було розділено, вони опинились у складі більшовицької Росії, Польщі, Чехословаччини, Румунії. Безперечно, усе це загальмувало соціально-політичний і духовний розвиток народу.

Водночас діяльність національних урядів принесли українському суспільству й здобутки: зросла національна свідомість суспільства; історичною подією стало проголошення Акта про об’єднання українських земель. І хоча Українська революція не досягла утвердження незалежності України, вона започаткувала процес формування модерної політичної української нації, відродила традицію української державності й прагнення державності. Справа єдиної, соборної, незалежної України стала питанням часу. 

Терміни і поняття

Національне питання

Агресія

Автономія

Громадянська війна

Національна свідомість

Політичний режим

Політична криза

Аграрне питання

Отаманщина

Воєнний комунізм 

Питання для перевірки знань.

1. Визначте причини і характер Першої світової війни. Як війна вплинула на стан українських земель і розвиток українського суспільства?

2. Проаналізуйте ставлення до Першої світової війни різних класів, національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.

3. Охарактеризуйте особливості політичної ситуації в Україні після Лютневої революції.

4. Назвіть головні етапи боротьби за національне самовизначення України після перемоги Лютневої революції 1917 р.

5. Розкрийте основні риси внутрішньої й зовнішньої політики Центральної Ради. Проаналізуйте історичне значення Універсалів Центральної Ради.

6. Визначте особливості Української держави за часів гетьмана П. Скоропадського.

7. Проаналізуйте внутрішню й зовнішню політику Директорії УНР.

8. Охарактеризуйте особливості боротьби за владу в Україні в 1919 — 1920 рр.

9. Розкрийте причини поразки та історичне значення Української революції. 

Завдання для індивідуальної роботи

1. Викладіть у письмовій формі свої міркування щодо того, як можна було вирішити аграрне питання в Україні в період революційних перетворень і громадянської війни.

2. Підготуйте науковий реферат про одного з політичних діячів національних урядів України. 

Література для поглибленого вивчення

1. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1997. — 344 с.

2. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX ст. — XX ст.: 2-ге вид. — К.: Генеза, 1996. — 360 с.

3. Грушевський М. Українці // Крисаченко В. С. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. / Передмова П. П. Кононенка. — К.: Либідь, 1997. — Кн. 2. — 464 с.

4. Гунчак Т. Україна перша половина XX ст. Нариси політичної історії. — К.: Либідь, 1993. — 288 с.

5. Донік О. М. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914 — 1918 pp.) // Проблеми історії України XIX — початку XX ст. — К.: Інститут історії України, 2002. — С. 155 — 182.

6. Історія сучасного світу: Навч. посібник / В. Ф. Салабай (кер. авт. кол.) та ін. — К.: КНЕУ, 2008. — 432 с.

7. Історія України / За ред. В. А. Смолія. — К.: Альтернатива, 1997. — 424 с.

8. Калініченко В. В., Рибалка І. К. Історія України: Підручник для іст. фак-тів вищ. навч. закладів. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. — Ч. III: 1917 — 2003 pp. — 628 с.

9. Копиленко О. 77., Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917 — 1920: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1997. — 208 с.

10. Кудряченко А. І. Політична історія України XX ст.: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. / А. І. Кудряченко, Г. І. Калінічева, А. А. Костиля. — К.: МАУП, 2006. — 696 с.

11. Липинсъкий В. Твори. — Листи до братів-хліборобів. — К.: Філадельфія, 1995. — Т. 6. — Кн. 1. — 470 с.

12. Литвин В. Історія України / Підручник. 3-є вид. — К.: Наукова думка, 2009. — 823 с.

13. Литвин В. М. Україна: доба війн і революцій (1914 — 1920) pp. — К.: Вид. Альтернативи, 2003. — 487 с.

14. Пиріг Р. Гетьманат П. Скоропадського: між Німеччиною і Росією. — К.: Ін-т історії України, 2008. — 209 с.

15. Полонська-Василенко Н. Історія України. — К.: Либідь, 1995. — Т. 2. — 608 с.

16. Реєнт О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. — К.: Генеза, 2004. — 480 с.

17. Сарбей В. Г. Національне відродження України. — К.: Альтернативи, 1999. — Т. 9. — 336 с.

18. Солдатенко В. Ф. Українська революція. Концепція та історіографія. — К.: Просвіта, 1999. — 508 с.

19. Субтельний О. Історія України. — К.: Либідь, 1993. — 720 с.

20. Україна: політична історія. XX — початок XXI століття / Ред. В. М. Литвин (гол.) та ін. — К.: Парламентське вид-во, 2007. — 923 с.