Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія українського суспільства

4.5. Стан української культури та освіти в останній третині XVII - у XVIII ст.

Розвиток української культури в останній третині XVII — у XVIII ст. відбувався в доволі складних умовах. Слід зазначити, що важливим чинником розвитку духовного життя Гетьманщини була культурна політика українських гетьманів. Найяскравіше культурно-освітня політика виявилася за гетьманування Івана Мазепи. Вона була спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, на розвиток українського мистецтва й літератури, що відобразився в стилі бароко. Проте водночас створювались умови, яких розквіт української культури стримувався розчленуванням українських земель і неоднаковими умовами їх розвитку, коли українська культура позбавлялася своїх самобутніх рис і змушена була адаптуватися до імперських взірців. 

4.5.1. Духовне життя українського суспільства

Центром і рушієм культурного життя в Україні була православна церква. У боротьбі з польським католицтвом вона була втіленням української самобутності. Але самобутність зникла зі вступом на арену Російської імперії, як оборониці всього православ’я, зокрема й українського. Поглинання української церкви імперським духовним «істеблішментом» здійснювалось одночасно з ліквідацією автономії Г етьманщини.

Деякий час після переходу в 1686 р. під зверхність московського патріарха українська церква процвітала: її школи були найкращими в імперії, її добре освічених священиків постійно переманювали до себе росіяни, покровительство Мазепи зміцнило її економічну базу. Та спочатку в 1686 р. Чернігівська єпархія була вилучена з-під юрисдикції київського митрополита й підпорядкована Москві, згодом така ж доля спіткала Переяславську єпархію. Ще більше владу київського митрополита було підірвано в 1690 і 1710 pp., коли під тиском поляків перейшли до греко-католиків такі давні бастіони українського православ’я, як Львівська, Перемишльська та Луцька єпархії. Найдошкульнішого удару церква зазнала у 1721 p., коли Петро І скасував Московську патріархію, заснувавши Священний Синод — бюрократичну установу, до якої входили урядові службовці та духовенство. Це фактично перетворило Православну церкву як у Росії, так і в Україні, на бюрократичний додаток держави. Під приводом викорінення «єретичних відхилень» Священний Синод змушував друкувати книги, писати ікони, споруджувати церкви за російськими взірцями. У 1786 р. державі було передано всі церковні землі, й церква у фінансовому відношенні стала цілком залежною від уряду. Наприкінці століття більшість церковних ієрархів України були російськими. Позбавлена сенсу існування, українська церква втратила свою рушійну силу, ставши лише засобом поширення російської імперської культури.