Історія українського суспільства

3.7. Причини поразки української національної революції, її особливості та значення в історії України та в контексті європейського революційного руху XVI-XVII ст.

Довготривала виснажлива боротьба українського суспільства, у ході якої Україна понесла демографічні, політичні, матеріальні, територіальні й моральні втрати, закінчилася поразкою. У результаті національно-визвольних змагань так і не було створено соборної держави в етнічних межах України, не була відстояна незалежність Української держави, країна була позбавлена можливості рівноправно ввійти в коло європейських держав через відсутність у багатьох гетьманів і полковників державницького мислення, нерозвинутість державно-національної філософії, психологію меншовартості й підданства, а не відчуття володарів. Патріотичний дух у суспільстві був пройнятий не раціонально-державними проблемами, а православ’ям, при цьому інтереси мас та еліти були почасти діаметрально протилежними.

Україна, перебуваючи в центрі інтересів кількох великих держав (причому — «другого ешелону» політичних гравців Європи), мала невеликі шанси на досягнення незалежності. Козаки, будучи вправними воїнами, на жаль, за рівнем організації, військової стратегії й тактики поступалися збройним силам Польщі, Росії, Туреччини, Криму.

Причинами поразки Української національної революції 1648 — 1676 рр. були: 1) відсутність у національної еліти загальновизнаної суспільством національно-державницької ідеї та досвіду державного будівництва; 2) незавершеність процесу консолідації суспільної еліти навколо української державної ідеї; 3) переважання в свідомості соціальних верств і прошарків особистих групових, станових інтересів над національними й державними; 4) слабкість центральної влади, що зумовлювало розгортання міжусобної боротьби за булаву та породжувало всевладдя та численні зловживання старшини на місцях; 5) ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкоємного гетьманства, утвердження республікансько-олігархічної форми правління; 6) перманентна політична боротьба між старшинськими угрупуваннями, під час якої вони створювали блоки з іноземними державами, почасти нехтуючи інтересами власного народу та беручи найактивнішу участь у боротьбі проти нього; 7) наявність принципових помилок, прорахунків, невиваженості в проведенні внутрішньої політики гетьманськими урядами, що детермінувало посилення соціального напруження, розколу та створення ворогуючих таборів в українському суспільстві, наслідком чого стала громадянська війна та руйнація основ молодої української держави; 8) значні масштаби люмпенізації суспільства, анархо-охлократичні рухи низів; 9) деструктивна політична роль Запорожжя упродовж кінця 1650-х — першої половини 1670-х років; 10) погіршення геополітичного становища держави та постійне втручання (у різних формах) у внутрішні справи України Речі Посполитої, Російської держави, Кримського ханства та Османської імперії, які прагнули ліквідації самостійної Української держави.

В Українській Національній революції фахівці виокремлюють низку особливостей, серед яких слід назвати такі: 1) боротьба точилася не лише проти Речі Посполитої, а й проти інших ворогів української незалежності — Московії, Криму й Порти; 2) тісний взаємозв’язок, переплетення та взаємовплив національно-визвольної, релігійної та соціальної боротьби; 3) переростання соціальної боротьби в Селянську війну 1648 — 1652 pp., що завершилася утвердженням в козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин; 4) довготривалість, нерівномірність і суперечливість розвитку революції, який супроводжувався злетами й спадами, спалахами соціально-політичної боротьби, яка часом переростала в громадянську війну; 5) відхід з 1649 р. від боротьби жителів Західного регіону, які в жорстоких реаліях тогочасних подій часто ставали заложниками й жертвами воєнних дій національної та іноземних армій; 6) провідна роль у розвитку революції належала козацтву — стану дрібних землевласників фермерського типу; 7) зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства; 8) слабкий позитивний вплив на розвиток революції міського патриціату, інтелігенції, вищого й середнього духовенства; 9) домінування збройних форм боротьби, яка набирала часом надзвичайно жорстокого характеру й супроводжувалася етнічними чистками; 10) украй негативна роль геополітичного чинника.

Незважаючи на поразку, Українська Національна революція мала важливе значення в історії українського суспільства, оскільки: 1) уперше державотворча ідея опанувала соціальними низами, які стали провідною силою в боротьбі за українську державність; 2) революція відіграла роль могутнього імпульсу для розвитку національної самосвідомості; активізувала процеси формування у різних прошарків суспільства ціннісних орієнтацій та «духу національного патріотизму»; 3) Запорозька Січ як політичне утворення була зародком Української національної держави, продовженням національно-державницької традиції українського народу та політичною спадкоємицею України-Русі; 4) революція сформувала нову політичну еліту, що захищала національні інтереси; 5) привела до створення національної держави, частина якої на теренах Лівобережжя (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII ст.; 6) зумовила закріплення за створеною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ»; 7) стверджена республіканська форма правління, що передбачала участь широких мас у вирішенні життєво важливих питань, забезпечила політичну активність і мобільність Козацької держави; 8) в організації політичної системи стихійно окреслився примітивний розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, хоча концептуально й законодавчо не був оформлений; 9) основною метою, засадничими принципами української політичної системи наприкінці 1640-х — у 1670-х рр. ставало підпорядкування всіх владних і соціальних ресурсів справі розбудови та суверенізації Української козацької держави, її утвердження в міжнародному та соціокультурному європейському просторі; 10) народні маси набули досвіду боротьби проти економічного й національно-релігійного гноблення та соціальної нерівноправності; революція пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави; 11) суттєво збагатилися форми і зміст національно-визвольних і соціальних змагань українців; 12) упродовж тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани мали змогу користуватися результатами соціально-економічних завоювань у роки революції; 13) революція сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (у формі літописання), художньої літератури тощо.

Події, що відбувалися в Україні в середині — другій половині XVII ст., були зумовлені всією логікою загального поступу європейської історії. Ранній новий час в історії Європи позначився як епоха революційних потрясінь, і вагомою складовою в розвитку європейської ранньо-нової революції був український чинник. Аналізуючи значущість Української національної революції в генезі європейського революційного руху цього періоду, вітчизняні вчені наголошують, що «...залишати її надалі у ранзі другорядної події хутірського масштабу означає визнати власну неповноцінність не лише в історичній проекції, а й у перспективі європейського розвитку».

Аналізуючи причини Національної революції в Україні, є підстави розглядати їх як складову визрівання процесу суспільного протистояння та національно-визвольних змагань, що охопив європейські країни в 40 — 70-х pp. XVII ст. Потужний розмах визвольної й соціальної боротьби українського населення в 1648 р. збігся в часі з початком Другої громадянської війни в Англії, спалахом Фронди у Франції, соціальними заворушеннями в Московії, Австрії та інших європейських країнах. Так, у 1640 р. розпочалася революція в Англії, що тривала до 1660 p.; того ж року повстали португальці проти Іспанії та почався відлік «війни женців» у Каталонії за збереження автономії. У 1647 р. стало відомо про антиіспанське повстання Мазаньєло в Неаполітанському королівстві (1647 — 1648 pp.), що охопило всю Південу Італію. У 1648 р. активізувалася Фронда (антиабсолютистський рух) у Франції, набули масового розмаху повстання селян і міщан в Швеції, Швейцарії, Росії, Австрії, Білорусії. Соціально-політичне напруження існувало в Данії та інших європейських країнах. Ці та інші події були свідченням, з одного боку, посилення кризовових явищ у середньовічній Європі, а з іншого — зародження та розвитку нового суспільно-економічного ладу та відповідно — нової цивілізації.

Українська революція мала чимало спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI — XVII ст. Зокрема, типологічно найближче вона стояла до Нідерландської революції (1566 — 1609 pp.), оскільки була спрямована на виборювання національної незалежності й установлення буржуазних відносин. Українська та Нідерландська держави утворилися не в межах усіх етнічних територій, а лише на окремих їх частинах, унаслідок чого кордони встановлювалися не за національно-мовним, а за географічним поділом. В історії обох революцій надзвичайно важливу й не завжди позитивну роль відігравав геополітичний чинник.

З огляду на політичний розвиток, однотипними в Україні та Англії видаються тенденції зміцнення особистої влади керівників революції (відповідно Б. Хмельницького та О. Кромвеля) та еволюція республіканської форми правління в монархічну (запровадження в Україні у 1657 р. спадкового гетьманства та в Англії у 1653 р. — протекторату Кромвеля).

З’ясування причин, змісту, мети, форм і методів боротьби українських селян і міщан дає підстави говорити про те, що вона мала багато спільного з боротьбою селян і жителів міст і містечок під час європейських революцій XVI — XVII ст.: була спрямована на ліквідацію всіх різновидностей особистої залежності й існуючих форм експлуатації, у виборені особистої свободи й вільної (фермерської) власності на землю. Впадає у вічі подібність вимог українського селянства з вимогами не лише під час Німецької чи Англійської революцій, а й значно пізніше — у часи Французької революції наприкінці XVIII ст.

У зовнішньополітичному аспекті Національна революція зумовила зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній, Центральній та Північній Європі. Щоправда, це далеко не завжди було на користь Українській державі. Революційні події в Україні поряд з Тридцятирічною війною (1618 — 1648 рр.) і революцією в Англії (1640 p.), відіграли важливу роль у підриві могутності Контрреформації, що трималася на політичних режимах Іспанії, Австрії й Речі Посполитої (тобто країн, тісно пов’язаних з Ватиканом і середньовічним минулим Європи). Завдавши непоправного удару Польщі, Українська революція в такий спосіб спричинила корінний перелом у європейській цивілізації, оскільки через поразки та занепад держав, що були опертям католицької середньовічної культури, провідна роль переходить до країн, які ставали на шлях розбудови суспільства, заснованого на нових засадах організації економіки та суспільних відносин (Англія, Нідерланди) та докорінно трансформували політичний режим (Франція).

Послабивши позиції Речі Посполитої та Криму, Українська Національна революція зумовила посилення ролі Російської імперії, Швеції та Бранденбургу. Водночас вона вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії та Молдавії; національно-визвольної боротьби в Білорусії, Валахії, Сербії, Болгарії.

Таким чином, перебіг подій Української національної революції 1648 — 1676 рр. і революційних змагань у європейських країнах другої половини XVII ст., попри свої відмінності, типологічно належить до одного ряду. Революційні зрушення в усіх європейських країнах, зокрема і в Україні, були важливими складовими зародження, утвердження й розвитку на європейському континенті нових суспільних відносин, нової цивілізації.

Після поразки революції ще понад сто років продовжувала існувати автономія українського Лівобережжя, що сприяло кристалізації нової інтелігенції, національної самосвідомості та національно-державницької ідеї. 

Резюме 

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. під проводом Б. Хмельницького була багатовимірним суспільно-політичним явищем, яке за своєю масштабністю, змістом, формами і характером боротьби, якісними змінами, що трансформували політичну, соціальну, економічну й духовну сфери, за соціальною сутністю була національною революцією. З огляду на комплекс причин, найважливіші завдання, соціальну основу й рушійні сили революції боротьба мала національно-визвольний, релігійний і соціальний характер.

Національно-визвольна революція 1648 р. мала виразні елементи буржуазної революції, оскільки результатами Селянської війни стали ліквідація великої земельної власності та станового устрою суспільства, повалення кріпосницького ладу, завоювання селянами особистої свободи, установлення дрібної земельної власності селян, козаків і міщан, масове використання найманої робочої сили тощо. З’явилася реальна можливість для переходу до буржуазного суспільства.

Вагомим здобутком визвольних змагань першого періоду Національно-визвольної війни було утворення на українських теренах власної державної організації — Війська Запорозького (Гетьманщини, Хмельниччини), яка з часом отримала назву Україна. Державно-політичний лад у новоствореній державі був козацько-республіканським, в основу якого було покладено перевірену практикою військово-адміністративну, полково-сотенну організацію козацтва. На проведення урядом молодої Української держави заходів соціально-економічної та міжнародної політики впливали як складні внутрішньополітичні, так і геополітичні чинники.

Боротьба з Річчю Посполитою та утвердження України як незалежної, соборної держави імперативно вимагали підтримки з боку більш впливового союзника, який міг би убезпечити українські землі від зазіхань інших країн. Ускладнення міжнародної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна підтримка Оттоманської Порти зумовили відмову Б. Хмельницького від протурецької орієнтації та союзних відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького. Українсько-російський договір 1654 р. свідчив про повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна знайшла сильного союзника.

Послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, боротьба за гетьманську булаву, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, залучення владою та опозицією до розв’язання внутрішніх проблем урядів інших держав, прорахунки в здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики, невдоволення суспільних верств результатами визвольних змагань і поширення соціального протистояння спричинили Громадянську війну 1658 — 1663 рр. Руїна призвела спочатку до поділу України на два гетьманства, а з часом до того, що Українська держава як єдиний суспільно-політичний організм перестала існувати.

Складною й суперечливою боротьбою за возз’єднання українських земель була державотворча діяльність гетьманів Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Івана Брюховецького, Павла Тетері, Петра Дорошенка, Дем’яна Многогрішного Івана Самойловича. Аналіз результатів та уроків, особливостей та наслідків Української національної революції, узагальнення її значення в історії українського суспільства та в генезі європейського революційного процесу XVI — XVII ст. переконливо доводить, що тільки в умовах незалежної соборної держави можуть бути створені необхідні політичні умови для повноцінного розвитку нації та реалізації її потенційних можливостей. 

Терміни і поняття

Революція

Громадянська війна

Національно-державницька ідея

Суспільно-політична еліта

Українська козацька держава (Гетьманщина)

Спадкоємне гетьманство

Республікансько-олігархічна форма правління

Геополітичний чинник Консолідація 

Питання для перевірки знань

1. Назвіть причини Української національної революції.

2. Визначте характер, завдання та рушійні сили Української національної революції. Дайте характеристику її основним періодам.

3. Назвіть головну мету, завдання та результати Селянської війни 1648 — 1652 рр.

4. У чому полягає еволюція державницьких поглядів Б. Хмельницького? Назвіть основні характеристики новоутвореної Української гетьманської держави та визначте її особливості.

5. Охарактеризуйте геополітичне й соціально-економічне становище України в червні 1652 — серпні 1657р.

6. Проаналізуйте історичні передумови та значення підписання українсько-російського договору 1654 р.

7. Назвіть суспільно-політичні причини громадянської війни. Проаналізуйте політичні наслідки гетьманства І. Виговського.

8. Охарактеризуйте діяльність 77. Тетері, Д. Многогрішного, І. Брюховецького, І. Самойловича в напрямі консолідації українського суспільства.

9. Укажіть, які заходи в діяльності 77. Дорошенка були спрямовані на возз'єднання українських земель в одній незалежній державі.

10. Розкрийте причини поразки Української національної революції. У чому полягає значення Української національної революції в історії українського суспільства та в генезі європейського революційного руху XVI — XVII ст.?

Завдання для індивідуальної роботи

1. Підготуйте:

а) перелік монографій, у яких висвітлюється проблематика Української національної революції XVII ст.; б) перелік дисертаційних досліджень з цієї теми, що були захищені в Україні у 1991 — 2011 pp.

2. Проаналізуйте наукові статті за тематикою даного розділу, надруковані в Українському історичному журналі у 1991 — 2011 pp. і підготуйте анотацію на одну з них (режим доступу до електронного варіанта журналу на сайті історії України: http://www.history.vn.ua). 

Література для поглибленого вивчення

1. Апанович О. М. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність. — К.: Варта, 1994. — 96 с.

2. Бевз Т. А. Українська державність: ідеологія, політика, практика / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — К.: ІПіЕНД, 2004. — 247 с.

3. Бойко О. Д. Історія України: Посібник. — К.: ВЦ «Академія», 2002,2006.

4. Борисенко В. Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття: Навч. Посібник / 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998. — 616 с.

5. Ізюмов В. І. Українська національна революція XVII ст. — Донецьк, 2001.

6. Історія України / Під ред. В. А. Смолія. — К.: Альтернативи, 1997. — 424 с.;

7. Литвин В. М. Історія України: Підручник / В. А. Смолій (відп. ред.). — 3-тє вид. доопрац. та доп. — К.: Наукова думка, 2009. — 821 с.

8. Мельник Л. Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.). — К.: Освіта, 1995. — 192 с.

9. Переяславська Рада очима істориків, мовою документів / О. І. Гуржій (упоряд. та авт. передм.), Т. В. Чухліб (упоряд. та авт. передм.). — К.: Україна, 2003. — 432 с.

10. Політична історія України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. І. Танцюра (ред.). — К.: Вид. центр «Академія», 2002. — 488 с.

11. Реєнт О. Коряда /. А. Усі гетьмани України: легенди, міфи, біографії. — X.: Фоліо, 2008. — 416 с.

12. Руїна: друга половина XVII ст. / В. А. Смолій (ред.), О. І. Гуржій (упоряд. і авт. передмови). — К.: Україна, 1996. — 431с.

13. Сергійчук В. /. Переяславська рада — трагедія України і програш Європи. — К.: Діокор, 2003. — 130 с.

14. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст. (1648 — 1676 pp.). — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. — 447 с.

15. Смолій В. А. Степанков В. С. Політична система українського суспільства у роки Національної революції XVII століття / НАН України; Інститут історії України. — К., 2008. — 120 с.

16. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. — К.: Телигора, 2009. — 674 с.

17. Чуприна В., Чуприна 3. Хмельниччина (1648 — 1657 pp.): Визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького. — Л.: Світ, 2003. — 176 с.

18. Чухліб Т. В. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах, 1648 — 1714 pp. — 2-ге вид. доопр. — К.: Арістей, 2005. — 640 с.

19. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659 — 1667 pp.) / Л. Білик (пер. з рос.). — К.: Основи, 2003. — 643 с.


загрузка...