Історія українського суспільства

1.4.5. Формування юридично-правових засад функціонування суспільства. «Руська правда», «Правда Ярославичів»

У давньоруській державі були поширені звичаєве право, договори Русі з Візантією, князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство, збірка законів («Руська Правда»). Суспільно-політичне і економічне життя Київської Русі регулювалося цілою низкою законів, які з’являлися й удосконалювалися впродовж кількох століть. Основною метою законодавчих актів був захист особистої безпеки та приватної власності заможних класів суспільства Руської держави, до яких належали князь, бояри та інші прошарки суспільства, наближені до глави держави, та вільне населення Русі.

Найвідомішою збіркою права на Русі є «Руська Правда», проте не вона була першою. Писане законодавство виникло на основі звичаєвого права, яке існувало у слов’янських племен ще в додержавшій період. З розвитком суспільних відносин удосконалювалось і законодавство. Перші згадки про писані закони на Русі — «Устав і закон руський» — відносять до 911 та 944 рр. — часу походів Олега та Ігоря на Константинополь. В «Уставі ...» містилися статті, які захищали майнові права верхівки суспільства. Уже в цьому документі прослідковується поділ суспільства на вільне й невільне населення, що свідчить про розвиток майнової нерівності та поглиблення феодальних відносин у Київській Русі.

Після древлянського повстання 945 р. і вбивства князя Ігоря довелося вносити зміни до існуючого законодавства. Неврегульованість процедури й розмірів збирання данини спонукали княгиню Ольгу в законодавчому порядку ввести «погости» й «уроки». Таким чином законодавство сприяло централізації Київської держави.

Не залишився осторонь законодавчого процесу й Великий князь Володимир Святославич (Володимир Великий). За часів князювання його батька — Святослава Ігоревича — почастішали випадки розбійних нападів, пов’язаних з майновою нерівністю. Князь Володимир був змушений відреагувати на ситуацію в державі запровадженням «Статуту земляного». Спочатку закон передбачав смертну кару, але згодом її було замінено грошовою компенсацією й відповідальністю селянської общини в разі непокори князівській владі.

У період князювання Ярослава Мудрого почалося формування найвідомішої правової пам’ятки Київської Русі — «Руської Правди». Перша редакція називалася «Правдою Ярослава» й датувалася 1016 р. У цейчас Ярослав Володимирович князював у Новгороді. Тому, саме в цьому місті й з’явилося зібрання його законів. Воно діяло до XV ст. і складалося з окремих норм права «Найдавніша Правда», «Правда Ярослава», «Правда Ярославичів», «Устав Володимира Мономаха», «Пространна Правда» та ін. Основною тенденцією еволюції «Руської Правди» було поступове розширення кодифікації правових норм періоду ранньофеодального права. Законодавчі статті охоплювали кожного громадянина держави — від князя до рабів. Ступінь несвободи визначався економічним становищем людини.

Наявність соціального поділу на прошарки підтверджується в «Правді Ярослава» різними сумами штрафів за однаковий злочин. Розмір грошової компенсації зростав пропорційно належності потерпілої сторони до вищого прошарку населення. Так, за викрадення боярського коня сума матеріальної компенсації була більшою, ніж за викрадення коня смерда. У «Правді Ярослава» також було визначено відповідальність жінки й дітей обвинувачуваного, адже вони вважалися його власністю.

Уже під час дуумвірату зі своїм братом Мстиславом, у 1024 — 1026 pp., Ярослав Мудрий доповнив кодифіковане право зібранням законів «Покон вирний» (вира — кримінальний штраф, який сплачувався на користь князя). Це доповнення впорядковувало сплату данини общинами за судочинство, яке здійснювали від імені князя його посадовці на місцях. Більша частина цих грошей спрямовувалася до князівської скарбниці, адже будь-яке правопорушення розцінювалось як кривда, завдана Київському князю.

Саме князь був головним суддею в державі, а його подвір’я — місцем судочинства. Велика зайнятість князя не давала йому можливості постійно особисто займатися справами. Тому виокремилися певні чиновники — тіуни й отроки, яким було надано повноваження здійснювати судові розгляди справ. Чиновників, які займалися кримінальними справами, називали вирниками. Вони мали помічників-писців і для об’їзду підлеглої території користувалися державними кіньми. Через потребу в пересуванні в службових справах князівськими чиновниками до вже існуючих повинностей населення додавався повоз — постачання коней і транспорту для потреб князя та його дружини.

Слід зазначити, що «Правда Ярослава» захищала й земельну власність селянської общини. Окрема стаття визначала розміри покарань за перенесення межових стовпів, що визначали кордони земельних володінь миру (село, верв або селянська громада). Уже в «Правді Ярославичів» знайшло відображення облаштування феодальної вотчини як форми земельної власності та організації виробництва.

Визначальним у Руському законодавстві Ярослава Мудрого була відсутність вказівок на тілесні покарання. На відміну від Європи, де застосовувалися принизливі для людської гідності тортури, русичі розплачувались або своїм життям, або матеріальною компенсацією. Це ставило Київську Русь на вищий щабель морального розвитку.

Щодо самої системи правових норм, якою була «Руська Правда, то вона, своєю чергою, свідчить про високий рівень суспільних відносин Київської Русі. Захищаючи соціальні й майнові права феодальної верхівки, «Руська Правда» (через визначення норми покарань) водночас обмежувала можливість свавілля феодалів проти міських і сільських низів. Це було суттєвим чинником гармонізації відносин давньоруського суспільства, стабільності, вищого рівня якої Русь досягала за часів Ярослава.