Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Українська Історія - Оповідання з історії України

V.

Литва на Україні.

Литовці (Литвини), народ не слав’янський, здавна жили над ріками Німаном та Західною Двиною, в теперішніх губерніях Ковенській, Виленській і частині Гродненської. Сусідами їх були, з одного боку, Ляхи, а з другого - Білоруси (давні Дреговичі, Полочани). Край той укритий був лісами та болотами. Литовці жили ще напів-дикими, некультурними; ділилися на окремі громади, мали своїх дрібних князьків, або старшин. Як уже Русь прийняла християнську віру, разом з початками грецької культури, то Литовці й після того довго ще зоставалися “язичниками”, воювали й працювали камінним знаряддєм, бо не вживали ще заліза.

Вже здавна Русини ходили війною на Литву і брали з неї данину (податі). Як же Руська держава по-троху зовсім розвалилася, а Литовці увійшли в силу й заходились будувати свою державу, тоді вони почали прилучати Руські землі до своєї держави. Особливо збільшилася сила Литви з часів Литовського великого князя Гедимина та його сина Ольгерда, з початку XIV століття.

За часів вел. кн. Ольгерда до Литви прилучений був і Київ, де посажено князем Ольгердового сина Володимира (близько 1360 p.). Тоді ж прилучено до Литви й великий край на лівім боці Дніпра (тепер Полтавщина, тоді ще здебільшого не заселена) і землю Черніговську. То все були землі, звойовані Татарами. Але під той час Татари були знесилені внутрішньою боротьбою у себе дома й не могли пошкодити Литві.

Забіраючи та прилучаючи до своєї держави Руські землі (Білоруські та Українські), Литовці сами прилучалися до руської культури, бо вона була вища від литовської; часто приймали православну віру; не рушали місцевих звичаїв та законів: “Ми старини не рушаємо, а новини не уводим”, казали Литовці, зазначаючи тим, що вони не віднімають прав у місцевих людей і зоставляють усе, як було здавна.

Князі з литовського роду, що тепер сиділи в Руських землях, швидко сами Русинами поробились і своєю мовою, й вірою, і звичаями. Виходило так, наче на Русі тільки перемінився княжий рід: замісто князів з роду Володимира Вел., стали князі з роду Гедиминового. Литовський великий князь титулувався “великим князем Литовським і Руським”.

Та Литовці позичали звичаї й культуру не з самої Русі, а й з Польщі, тільки попереду Русь брала перевагу. У Литві не писали законів або грамот мовою литовською, а тільки руською (українсько-білоруською), а пізніше - польською.

Польща здавна вже хотіла прилучити до своєї держави сусідні Українські землі і найперше захопила Галичину, про що вже ми згадували. Далі Поляки звернули свою увагу на Поділля і Волинь, та сих земель не хотіли віддати Литовці, і між Литвою та Польщею довго велася суперечка і боротьба.

Німці, що жили на захід од Слав’ян і Литовців, здавна намагались одсунути границю своєї землі на схід, одпіхнути сусідів. Під той час, як Литва будувала свою державу, - над Балтийським морем явилися німецькі рицарі “хрестоносці” й почали воювати Литовців, силою повертали їх у християнську католицьку віру (бо литовці були ще здебільшого “язичники”). Довга і трудна то була боротьба з Німцями. Німці були ворогами також і Польщі.

Окрім того страшним ворогом Литві була Москва, що не раз побивала литовську силу, і Кримська татарська орда. Орда ся я, відділившись від тієї великої орди, що колись звоювала Руську землю, захопила Крим і сусідні з Кримом степи, і довгий час, цілі століття, робила велике лихо землям Українським. Особливо багато шкоди робила орда з часів хана Менгли-Гірея. Року 1482 орда зруйнувала Київ, а р. 1493 і 1498 - землю Черніговську і самий Чернігов. Менгли-Гірей був у спілці з Москвою, що разом з Татарами воювали Литву й Україну.

У кінці XIV століття відносини між Литвою і Польщею відмінилися. Щоб злучити Литву і Польщу, Поляки надумались оженити Литовського князя Ягайла з молодою польскою королівною Ядвигою. Се сталося року 1386. Тоді ж польські пани поставили Ягайлові умови: прилучити до Польщі “землі Великого Князівства Литовського” (розумілися Українські землі), охрестити в католицьку віру Литовців. Ягайло видав грамоту, що стверджувала ті умови, і справді охрестив литовських панів у католицьку-польську віру. Католикам дана була перевага на службі державній, так що Руські православні пани були невдоволені, а Литовські все тягли руку за Польщею, бо в їй знаходили підпору своєї переваги.

Даючи більше прав литовським панам-католикам супроти руських-православних, Ягайло роспочав той великий розкол у Литовсько-Руській державі, що потім наробив стільки лиха і Литві, і Русі, як се далі побачимо.

Скоро після злуки Литви й Польщі в руках Ягайлових, його родич Витовт підняв повстання в Литві, назвав себе “королем Литовським і Руським”. Тільки після того, як його розбили Татари, він не вимагав уже цілковитої незалежности від Ягайла, і бувши під його рукою, зостався князем на Литві і Русі. Після Витовта князем у Литві вибрано Ягайлового брата Свидригайла, і він воював з Польщею, що хотіла захопити Поділля. Та литовські пани, як уже сказано, все хилили більш до Польщі, бо в їй знаходили підпору своїх прав і своїх бажань, тоді як князь мусів обпиратися також на Русинів. Минуло ще чимало часу. Аж у половині XV століття польським королем вибрано литовського князя Казимира, і він держав у руках своїх обидві держави, не дозволяючи Литві обрати собі князя, аж поки й жив (до 1492 p.). За той довгий час Поляки побільшили свій вплив і в самій Литві, й на Україні. В сусідніх з Польщею землях (Волинь і Підляшшє) поселилосяне мало польських панів. Вони все дбали, як би сі землі прилучити зовсім до Польщі.

За короля Жигимонта (Сигизмунда) Августа, року 1568-1569, у Люблині був скликаний сейм з панів польських і литовсько-руських, і Ляхи умовили короля, що настав час прилучити до Польщі сусідні українські землі: Підляшшє і Волинь. Пани українські сього не хотіли, поїхали з сейму, та король ствердив постанову про прилученнє тих земель, примусив панів приїхати й присягнути короні польській. Зараз же після того прилучені були до корони й землі Поділля (Брацлавське воєводство) та Київщини (Київське воєводство). В тих землях зоставлено людям право держатись православної віри, своїх місцевих законів і прав, уживати своєї мови в суді, в грамотах і т.и.

Так Польща запанувала на Україні після того, як Україна, або давня Русь, утратила свою державу й як Литва зібрала Українські землі до купи, та не могла їх удержати. І сталося се з того, що в нашій землі люде не впорядкували добре громадського й державного життя. Через те земля наша пішла спершу під руку Литви, а потім укупі з Литвою - під Польщу.

З того часу Литва перестала бути окремою державою: вона вже мусіла надалі бути все злученою з Польщею, мати одного короля, один спільний сейм, тільки задержала ще собі свій місцевий уряд.