Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Українська Історія - Оповідання з історії України

XX.

Нові часи.

Галичина служила захистом і пристановищем для української думки, науки й письменства - за тих часів, коли в Росії те все заборонялося. Більшість діячів українських кінця минулого століття навчалося й працювало під впливом Галичини. Маючи в Галичині свої школи, гимназії, своє письменство, - Українці стали ясніше й виразніше розуміти питаннє про свою справу національну. Загартовані в боротьбі за народне право, Українці в Галичині були живим прикладом і зразком для Українців по сей бік гряниці.

В Росії після визволення кріпаків та після інших великих реформ, а ще більших надій,- запанував занепад і взяли гору ті сили, що не хотіли ніяких реформ, а дбали про те, щоб по змозі утвердити старий лад»

Селяки-хлібороби платили подушне, поземельне й викупне за свої наділи» Землі було мало, прожити трудно. Ходили що року тисячами на заробітки, “на-низ”, - у Херсонщину, Таврію, на Кубань. Багато й переселялось у чужі сторони. Спершу залюднили, заселили степи до Чорного моря й до Кавказу, як про се вже раніш росказано. Так степи над Чорним морем знов почав орати український хлібороб, як було се ще за 1000 літ назад, ще на початку історичного життя нашого народу, ще перед тим, як дикі орди насунули з Азії й одіпхнули нашу людність од степу.

За нових часів наші переселенці здебільшого йшли за Волгу, в губернії: Оренбурзьку, Уфимську, Томську, Акмолинську, в Барнаульський округ і по всьому Сибіру. Залюднили на Далекому Сході Усурійський край (над річкою Усурі). Розселяючись усюди, наші люде намагаються зайняти степову чорну землю, до якої звикли в себе на Україні; а в лісових сторонах оселяються більше Великоруси.

Багато лиха доводилось зазнавати переселенцям, а найгірше тим, що поїхали без великих грошей. Багато їх і погинуло, иньші й назад вертались ні з чим.

З Галичини переселялись здебільшого до Америки. Уже сотні тисяч живе наших людей у Північний Америці. Там вони працюють робітниками - багато їх на копальнях вугляних у Пенсильванії; иньші ж осіли в Канаді, живуть хліборобами. Мають там в Америці свої товариства, читальні, часописи й українсько-англійські школи.

Усіх Українців на світі тепер налічують до 35 міліонів. З їх на самій Україні в Росії живе міліонів 25; у Галичині, на Буковині й в Угорщині міліонів 5. Иньші ж розселені в суміш з иньшими народами, близько й далеко, в Європі, Азії й Америці.

В Росії українці заселяють більшістю своєю отсі губернії: Київщину, Полтавщину, Черніговщину (без північних повітів), Волинь, Поділе, Харьківщину, Катедшнославщину, Херсонщину, Кубань; частки сих губерній: Таврії, Бесарабії, Люблинської, Сідлецької, Гродненської, Минської, Курської, Вороніжської, Донської, Ставропільської.

Звичайно ділять усю Україну на сі великі частки:

Прикарпатська (Галичина, Буковина), Правобережна (на захід од Дніпра до Польщі), Лівобережна (на схід од Дніпра: Чернішвщина й Полтавщина), Слобідська (Харьківщина й далі на схід) та Степова - до Чорного моря.

Після тих утисків, що впали на українське слово року 1863-го, українське відрожденнє наче спинилось було. Мало тоді було освічених працьовників-українців, та й тим невільно було працювати. Поміж людьми вченими, “панами”, вже не часто можна було й почути українське слово. Воно вже стало “мужичою” мовою. Освічені люде з Українців працювали в рядах російської інтелігенції, або в російських та польських політичних партіях. З-поміж отаких людей виявились потім і завзяті вороги всього українського - письменства, мови, школи, театру.

Хто ж не цурався народу свого, не кидав його при лихій годині, вірив у його світлу будущину, той не кидав праці для народу і в найгірші часи. Та мало тоді було таких щирих працьовників.

В семидесяті роки минулого століття гурток учених і письменників роспочав був наново працю наукову й літературну в Київ і. Найбільше тоді вславились наукові праці київських професорів Володимира Антоновича й Михайла Драгоманова. Разом з тим знов почалася праця просвітна, почали виходити книжечки для народу. У Київі було засновано відділ географичного товариства; зібрано було й видано багато дуже цінних матеріялів етнографичних (народня словесність, звичаї й т.и.). Та скоро та вся праця спинилася; відділ географичного товариства закрито; указом 1876 року заборонено українську літературу, окрім де-яких одділів; заборонено й українські театральні вистави. Вже не можна було друкувати книжок наукових (ні для людей учених, ні для народу або школярів); не дозволялись переклади з інших мов. Заборонено було привозити в Росію з-за гряниці українські книжки та часописи. Указ 1876 року мав силу аж до р. 1906-го.

Хоч як трудно було в той час працювати, а праця не зовсім спинилась. У Київі заснований був поважний науковий місячний журнал “Кіевская Старина”, що виходив з р. 1882 аж до 1905-го. У тому журналі містились наукові праці про українську старовину й про народне життє, - мовою російською. Тільки в пізніші роки дозволено було містити мовою українською повісти й оповідання.

Давно вже почався український театр. Та не було окремих українських драматичних товариств, хіба любителі давали коли-не-коли українські вистави, або російські драматичні товариства ставили иноді українські п’єси. У семидесяті роки минулого століття робилось багато заходів, щоб дозволено було заснувати український театр. Та в згаданому вже указі 1876 року заборонені були зовсім українські театральні вистави.

Року 1881-го пощастило здобути дозвіл завести українське драматичне товариство й давати українське драматичне товариство й давати українські театральні вистави. Коло заснування і впорядкування тієї справи багато працював “батько українського театру” Марко Кропивницький, великий артист і письменник драматичний. Скоро український театр здобув собі добру славу.

Де-далі свідомість зростала поміж українською інтелігенцією, й се виявилось виразно на зрості письменства, видавництв. Найбільше виявився той зріст свідомости під час відкриття памятника Іванові Котляревському в Полтаві, року 1903-го.

Маніфест 17 октября 1905-го року подавав великі надії на кращий, вільніший лад. Такий лад, як намічено в тому маніфесті, давніше заведено в західних сторонах і зветься конституцією. При конституції забезпечується вільність кожній людині, аби вона тільки не робила злочинства; вільно кожному приставати до якої хоче віри, закладати без особливого дозволу товариства, спілки, партії; вільно кожному друкувати книжки й часописи, дбати про кращий лад у державі. Закони видаються й податі накладаються тільки за згодою вибраних з народу депутатів.

З того всього, що зазначено в маніфесті 17 октября, далеко не все ще увійшло в життє. Проте впала заборона, що лежала на українському слові: стало можна заводити українські товариства просвітно-культурні, видавати всякі книжки й часописи.

Тоді слово українське залунало голосно перед усим світом і кликало народ до відрождення, до культурної праці, до кращої, славної будущини.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка