Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Українська Історія - Оповідання з історії України

IX.

Сагайдачний. Петро Могила. Павлюк. Острянин.

Як почалися в Польщі утиски проти людей православної віри, як почали уніяти та католики віднімати церкви, манастирі, - козаки побачили, що вони мусять стати в обороні своєї віри. Через те тодішні православні духовні і вчені почали дивитися на козацтво, як на оборонців віри й народности, і се надало ще більше сили та поваги козакам.

Козацькі гетьмани беруть під свою оборону православні церкви і брацтва, особливо з того часу, як став гетьманом розумний чоловік, Петро Конашевич-Сагайдачний (р. 1606-1622). Він попереду вславився смілими морськими походами на Туреччину, а з Ляхами він якось мирився, надіючись здобути права для свого народу без повстання і війни з Ляхами.

Тоді саме Польщі дуже потрібна була козацька сила для Московської війни. Як пішов королевич Володислав здобувати Московський престол, а люде в Москві вже його не хотіли мати в себе царем і розбили його військо, тоді Володиславові пришилося дуже скрутно. Король звернувся за поміччю до козаків. Сагайдачний узяв двадцять тисяч війська, пішов у Московщину й визволив Володислава і Ляхів.

Вернувся Сагайдачний на Україну і, бачивши свою силу, почав дбати про те, щоб побільшити освіту й відновити православну єрархію, знов настановити православних архієреїв та митрополіта. Тоді саме вертався з Московщини грецький патріярх. Сагайдачний запросив його до Київа і просив посвятити митрополіта та архієреїв на всі єпархії, де були уніятські архієреї. Як настали православні архієреї, то вони знов почали висвячувати священиків. Так відновилося православне духовенство на Україні.

Польському правительству се дуже не сподобалося; воно сповістило, що вважає нову православну єрархію (духовенство) незаконною; та нічого не могло подіяти правительство, бо велика тоді була козацька сила. Щоб краще підперти діло визволення свого народу й віри, Сагайдачний помагав грошима і працею брацтвам і сам записався зо всім військом Запорожським до Київського братства.

Поставлений тоді митрополіт Київський І о в Борецький, а особливо другий митрополіт Петро Могила положили багато праці на те, щоб розвинути просвіту серед нашого народу. Для того була збільшена брацька школа (колегія, або академія), що довго потім звалась Могилянською академією. Тут заведені були вищі тодішні науки, мова грецька та латинська; студенти привчались писати усякі літературні твори, вести діспути, або словесні змагання про всякі мудрі речі. На той час, іще довго й потім, Київська Могилянська академія була єдиною вищою школою не тільки для України, а й для Московщини. Окрім того, Могила багато працював для впорядкування православної церкви на Україні, - служби, порядків, духовенства.

У тій академії вчилися, разом з дітьми духовних - козачі, міщанські й панські діти; багато людей, що потім були знаменитими архієреями, гетьманами і т.н., вчилися в сій школі. Которих розумніших студентів Петро Могила виражав коштом брацтва у загряничні вищі школи, щоб набралися більшої освіти. За приводом Київських учених засновувалися школи середні й низші по інших городах і селах, і так зростала освіта нашого народу.

Польща не могла пошкодити заходам Сагайдачного, бо їй потрібна була козацька сила. Року 1620 Турки зібрали велику армію й пішли війною на Польщу. Вийшли проти їх Ляхи. Під Цецорою спинилася велика битва. Польське військо було розпорошено й самого гетьмана Жолківського вбито. У Польщі страшенно лякалися Турків і почали намовляти козацького гетьмана Сагайдачного, щоб поміг одбитися од Турків. Року 1621 почалася знов війна з Турками - близько Хотина (де тепер Бесарабія). Величезна Турецька сила облягла Ляхів, і вони мусіли б затнути, як би не виручив Сагайдачний. Він прийшов з чималим козацьким військом, козаки билися завзято й виявили надзвичайну смілість і дотепність у війні. Турки були відбиті, і всі в Польщі славили Сагайдачного з козаками, як спасителя Польщі. Сагайдачного, раненого на війні, одвезли у Київ, там він пожив ще трохи і вмер, одписавши всі свої маєтки на Київське та на Львівське брацтва.

Минуло трохи часу, і Ляхи почали забувати про те, як козаки визволили Польщу з великої біди. Уніяцькі та католицькі (особливо єзуїцькі) духовні почали знов дбати про те, як би захопити цілу Україну, викоренити православні церкви та школи.

Тепер уже Ляхи не боялись Турка, і козацька сила не була потрібна. Пани на Україні знов почали просити уряд, щоб спинив “українське свавільство” та щоб примусив коритися панам тих “хлопів”, щосамовольно пристали до козаків. На всі ті заходи козаки відмовили тим, що почали готуватися до війни з Ляхами. Року 1625 (як козацьким гетьманом був Жмайло) почалася війна. Ляхи вимагали: щоб козацького війська було тільки 4000, щоб усі иньші вернулися працювати в панських маєтках, щоб козаки залишили ходити війною на Туреччину; щоб козацький старший не вибірався, а наставлявсь від короля. Козаки не згодилися. Біля Крилова спинилася битва; тоді козаки перейшли до Курукового озера (де тепер Крюков, на Дніпрі), стали табором, окопалися. Ляхи довго їх здобували, штурмували, та не могли здобути. Помирилися на тому, що козацького війська буде по реєстру 6000; гетьманом настановлено Михайла Дорошенка. Його потім убито на війні з Кримом.

Кілька літ після того було безладдє серед козаків. Скидали й вибірали нових гетьманів, то більше, то меньше прихильних до згоди з Ляхами. Року 1630 козацький гетьман Тарас Трясило знову почав війну з Ляхами. В битвах під Переясловом Ляхи загубили багато свого війська, а проте й козаки знесилися війною й помирилися з Ляхами. Реєстр козацький побільшено до 8000. Правительство обіцяло вдовольнити домагання козаків за права їхні і в справі віри.

Та козацтво вже тим не вдовольнялося. Воно бачило, що мусить заступити інтереси цілого народу Українського, прийняти участь у справах державних. Як умер король Сигизмунд III (1632), то козаки вимагали, щоб вибраний був на короля син Сигизмундів Володислав (той самий, що мав бути Московським царем і мав прихильність до православних людей). Козаки вимагали, щоб їхні виборні покликані були на сейм для обрання короля. Разом з тим козаки вимагають, щоб “народ наш користувавсь усіма правами й привилеями” та щоб не було вже ніяких утисків православній церкві. Сейм удовольнив бажання козаків: вибрав королем Владислава, постановив статті про права православної єрархії, яка вважалася раніш незаконною. Козацьким гетьманом був тоді Петражицький-Кулага, що намагався вдержати козаків од сварки з правительством, а разом з тим дбав про збільшеннє прав козаків і свого народу. Після того кілька літ минули спокійно. Тільки Низові козаки не могли вдержатись од морських походів, і щоб спинити їх, правительство збудувало кріпость Кодак біля першого (Кодацькош) порога. Козаки скоро тую кріпость зруйнували.

Непорозуміння зростали від того, що правительство не платило грошей реєстровим, а нереєстрові не хотіли вертатися в підданство панам. На Україні поставлене було польське військо, воно робило багато лиха людям і викликало обуреннє. Боротьба знов мусіла розпочатися, бо ніколи панське право не помириться з правом козацьким.

1637 року Павло Бут (що його звали просто Павлюк) підняв повстаннє, скинувши поставленого од Ляхів гетьмана Кононовича. Павлюк роспустив свої ватаги по всій степовій Україні; вони руйнували панські маєтки й закликали людей до повстання. Разом з тим Павлюк розсилав листи, або універсали, а в їх закликав усіх, що належать до “благочестивої” віри, бити Ляхів.

Тоді пішов задавити повстаннє польський гетьман Потоцький. Не встиг іще Павлюк прийти з Запоріжжя з гарматами, як Потоцький був уже близько Дніпра, перейшов р.Рось і стрівся з Павлюком при селі Кумейках. Тут козаки подались, відступили до с. Боровиці і здались Ляхам, видавши своїх ватажків - Павлюка й Томиленка. Ляхи пройшли по Україні, тяжко караючи людей за повстаннє. Багато людей повтікало на Запоріжжє. Там вибрано гетьманом Яцька Острянина. Розіслав він універсали, закликаючи людей до повстання, а на весні року 1638 сам з військом виступив з Запоріжжя і став табором над Пслом, у Голтві, на високому місці, й окопався там. Потоцький з військом довго бився з козаками, багато свого війська згубив і мусів відступити. Острянин погнався за Ляхами; близько Лубень спинилася нова битва, та вже нещаслива для козаків. Вони одступили до Дніпра. Острянин, не надіючись на перевагу, утік за гряницю, в землю, що належала Московській державі й потім звалася Слобідською Україною (де тепер Харківська й частина Курської губ.); за ним пішло туди чимало народу.

Козаки вибрали, замісць Острянина, гетьманом Дмитра Гуню. Він одступив до Дніпра й окопався та оборонявся так добре, що Ляхи шість неділь здобували й не могли його здобути, не вважаючи на те, що громили козацький табор своїми гарматами. Козаки держалися, бо надіялись на підмогу полковника Филоненка, що мав прийти з обозом з-за Дніпра. Та Ляхи перестріли Филоненка, відняли обоз, і козаки зосталися без запомоги й без харчів. Тоді вони здалися Ляхам.

Правительство відняло в козаків права, які вони мали. Усі начальники козацькі були наставлені правительством з польських шляхтичів. У реєстр записано було тільки 6000 козаків, і вони мали право жити тільки в староствах Черкаському, Корсунському та Чигиринському. Знов була збудована кріпость Кодак, щоб перегородити дорогу на Запоріжжє. На Україні скрізь розставлено польське військо, щоб воно піддержувало спокій і покірність.

Козацька сила, здавалося, була задавлена й приборкана. Народ тихо стогнав у ярмі польської панської неволі. Пани не боялися вже тепер ворожої сили, сміло почали хазяїнувати на Україні. Тихо було на Вкраїні... Та почалася скоро нова, велика буря, що перевернула цілком відносини України до Польщі.