Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Шпори з історії - Держави і права України

97. Органи селянського управління і суду за реформою 1861 року в Російській імперії.

До 1861 р. селяни розподілялись на кріпаків та державних, які виконували державні повинності. Кріпосні селяни відбували панщину, платили оброк і в усьому залежали від пана. 19 лютого 1861 р. оголошено маніфест Олександра II про скасування кріпацтва. Селяни ставали особисто вільними. Селяни мали право самостійно вирішувати свої сімейні й господарські справи, але селяни на довгі роки залишалися економічно залежними, бо до викупу землі-наділу селянин не могли скористатися правами. Вони сплачувати подушну подать, несли державні повинності.Селянська реформа запровадила сільське й волосне самоврядування: органами селянського самоврядування були=сільський схід (компетенція обмежена: вибір сільськ. адміністрації, перерозподіл земель, повинностей в сільск. громаді, розгляд сімейних суперечок) і обраний ним староста (скликав сходи, організовував виконання рішень, наглядав за шляхами, мостами)=волосний схід (обирав волосного старшину, склад волосного суду, вирішував господарські питання), волосний старшина (забезпечував громадський порядок і спокій),=волосний суд (складався з 4-12 суддів, розглядав цивільні справи між селянами, якщо сума позову не перевищувала 100 кар. ( з 1889 – 300 крб, а також дрібні кримінальні справи).З метою координації стосунків між селянами й поміщиками створено інститут мирових посередників, який існував до 1889 р., на заміну йому прийшов інститут земських начальників, які отримали широкі адміністративно-судові повноваження щодо селян (затверджували рішення селянських установ, призначали покарання селянам). За місцевими поміщиками залишалося право скликання сільського сходу.За земською реформою селяни обирали своїх представників до земських установ.Селянська реформ, за соціально-економічним змістом була буржуазною і проводилася в інтересах дворянства. Розширення прав селян здійснювалось під керівництвом голови ради міністрів П.Столипіна, і отримало назву „столипінських реформ”.